Seite · S. 4Originalseite ↗
Original auf Ukrainisch · Übersetzung wird aktualisiert
ІЗ ОСОБЛИВОЮ ПОШАНОЮ ДО ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
Слово Просвіти, №12 за 2004 рік
ПОДІЯ
Фото Г. Оборської
Апостольський Нунцій. У будь-якій країні — посада особлива. Залишаючись, передусім, душпастирем високого рангу, згідно із церковною ієрархією, він, водночас, являє собою повноважного представника держави Ватикан. І тому зі словами особливої вдячності та численними подарунками члени дипломатичного корпусу, представники урядових кіл і громадськості, депутати парламенту, журналісти та духовенство вітали Апостольського Нунція в Україні архієпископа Миколу Етеровича на урочистому прийнятті з приводу закінчення терміну його каденції. У своїй промові-відповіді архієпископ Микола Етерович, як і
СИМВОЛИ НАЦІЇ
Усіх шокувала її смерть 12 березня 2003 року. 83-річний народний депутат уособлювала різні епохи та країни: довоєнна Польща у Західній Україні, підпілля за більшовицького “визволення” 1939— 1941 рр. й арешт німецькими “визволителями” у 1943-му, до-і підкомуністична Австрія, Німеччина між Сходом і Заходом. Урешті — всі материки й континенти (від Європи, США і Канади до Тайваню, Токіо, Сеулу, Сінгапуру) зі створенням всесвітнього Антибільшовицького Блоку Народів. І все життя — боротьба та підпілля. І це жінка, із природним потягом до затишку та “сімейного вогнища”… Починала з опору полонізації (тут загинули старший брат, дядько і чимало друзів), із українських просвітницьких гуртків, далі — ОУН та її похідні групи (проголошувала Акт відновлення незалежності 30 червня 1941 року у м. Бібрка Львівської області). Із майбутнім чоловіком Ярославом Стецьком познайомилася вже за кордоном. Згодом створює мобільну групу для викрадення важко пораненого провідника зі шпиталю в Шитонгофені (Чехія), контрольованого радянськими військами. Одружившись у 1946-му, вони 11 разів змінювали місце проживання, уникаючи “опіки” радянських спецслужб… Її потяг до освіти (ще в Україні блискуче закінчила гімназію і Гуманістичний ліцей, навчалася у Львівському університеті) не слабшав і за кордоном: мовні студії німецького Правничого інституту, магістр політичних наук Українського Вільного Університету (Мюнхен)… Володіла англійською, французькою, німецькою, італійською, іспанською, польською, словацькою. Рівень її міжнародної політичної діяльності теж вражав: зустрічі із Черчелем, Де Голем, безліччю урядовців безлічі країн… Тисячі й тисячі людей із десятків і сотень країн рік тому при-належить дипломатові високого рівня, інтеліґентно, толерантно й органічно долучив до слів подяки присутнім чітку позицію Апостольської столиці щодо нинішньої ситуації в українському багатоконфесійному християнському середовищі: “Упродовж п’яти років мого перебування на цій посаді в Києві стосунки між Святійшим Престолом та Україною значно покращилися. Гадаю, для цього багато зробив приїзд Святійшого Отця Івана Павла II. Всі українці могли сприйняти цього морального лідера сучасного світу, який, як християнин, відкритий для всіх релігійних цінностей, із любов’ю та пошаною ставиться до українського народу. Народу, який у більшості є православним, але в якому впродовж багатьох віків живуть віруючі греко0католицької, римо0- католицької конфесій, протестанти, євреї, мусульмани… Вважаю (і я писав про це), що Україна може бути, як екуменічна лабораторія, як позитивний приклад багатоконфесійного співжиття представників різних релігій, і цим зробити гарний внесок у світову культуру. Я це кажу з особливою пошаною до Української Православної Церкви і православної культури, яка легко мо0 же знайти спільну мову з Католиць0 кою Церквою у єдиному християн0 ському просторі. Богу дякувати, при0 сутність тут, серед нас сьогодні цер0 ковних ієрархів, священиків, душпас0 тирів Української Православної Цер0
Фото О. Вакуленка кви і Вірменської Апостольської Цер0 кви, Лютеранської спільноти, Укра0 їнської Греко0католицької Церкви, Римо0Католицької Церкви означає, що існує діалог між християнами та іншими релігіями — це дуже важливо. Це позитивно для України, яка завжди є дуже толерантною краї0 ною, відкритою назустріч усім. Це її історична доля — бути на зустрі0 чі Сходу і Заходу, католицької і пра0 вославної цивілізацій. Сподіваюся, що в нас усіх вис0 тачить мудрості позитивно вико0 ристати цей оригінальний синтез у інтересах не лише України, а й Єв0 ропи та цілого світу”. У такий спосіб Апостольський Нунцій ще раз підтвердив незмінну позицію Ватикану щодо права кожної християнської конфесії на існування в екуменічних реаліях сьогодення, на утворення власних структур й організацію релігійного життя на підставі Заповідей Христових. Так що повідомлення деяких ЗМІ північно-східного спрямування щодо домовленості між Ватиканом і Москвою про відмову українським греко-католикам у створенні Патріархату черговий раз виявилися вигадкою, розрахованою на слабо поінформованих громадян. До речі, як вважають деякі оглядачі, переведення архієпископа Миколи Етеровича до Риму вказує на прагнення Святішого Престолу зміцнити позиції східно-європейського вектора діяльності
Апостольської столиці в інтересах помісних українських церков, передусім, Київського патріархату і греко-католиків. І саме з цією метою блаженнійшому Любомиру Ґузару кілька років тому було надано титул кардинала. Від’їжджаючи до Риму, архієпископ Микола Етерович залишає по собі добру згадку. Міністр культури України Юрій Богуцький: “Коли готувався візит Святішого отця Івана Павла II до України, я мав честь бути у складі оргкомітету, і ми тоді дуже тісно співпрацювали і багато спілкувалися з архієпископом Миколою Етеровичем. Це високопорядна, організована, високої честі людина. Ми вирішили багато проблем в інтересах України. Я дуже шкодую, що він від’їжджає… Це приємна людина”. Багато подібних відгуків довелося почути того святкового вечора, де урочиста атмосфера мала присмак сумного прощання і зацікавленого очікування: кого тепер призначить Святіший Отець Іван Павло II на цю відповідальну посаду?
Євген ҐОЛИБАРД
z
Роман ЗАПОЛЬСЬКИЙ
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF auf Wikimedia Commons ↗
