Seite · S. 8Originalseite ↗
Original auf Ukrainisch · Übersetzung wird aktualisiert
Гідний син славного батька
Слово Просвіти, №15 за 2018 рік
Ольга РУДАНЕЦЬ, заслужений працівник культури України, м. Коломия
Чи замислювались ви колиUнебудь, як почуваються нащадки славних, іменитих батьків? Яким чином визнання і слава батька, народна любов до його особистосU ті впливає на становлення, самореалізацію і сприйняття в суспільстві сина? Про ці непрості переживання Зіновій Симчич, син Василя, — провідний актор КоломийU ського академічного обласного українU ського драматичного театру ім. І ОзаркеU вича, міг би розповісти свою правду, правду з перших уст, адже на його долі слава і визнання Батька — народного улюбленця “Захара Беркута” позначилась сповна. Саме завдяки Батькові малий Зенко вперше відчув усю привабливість сцени, утаємничене мовчазне дихання
“Білоголовий чоловік” (“Земля” Ольги Кобилянської)
лаштунків, вдихнув запах театральних реквізитів, пережив захоплення від шкваU лу оплесків після споглядання дійства… Мимоволі був введений у цілком інший світ, якесь паралельне буття — набагато краще, ніж буденна реальність. Тут завжди правда була правдою, а кривда — кривдою. Тут з героїв завжди знімали маски і вони поставали перед глядачем в усій своїй моU ральній і духовній наготі… А ще, будучи вже відомим актором укU раїнського кінематографа в часи ренесанU су українського кіно (період, який ввійде в історію як час поетичного кіно) Василь Симчич був своїм в оточенні таких відоU мих постатей, як Іван Миколайчук, Кость Степанков, Лариса Кадочникова, Іван Гаврилюк, Федір Стригун, Богдан Ступка,
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надане театром
Михаїл Себастіан (1907— 1945) — відомий у світі руU мунський письменник. ДеU бютувавши у драматургії 1936 року ліричною комедіU єю “Гра в канікули”, він відU разу привернув увагу своєю здатністю розглядати драми так званих маленьких людей як події значущі й варті уваU ги. Автор з особливою симU патією ставиться до людей інтелігентних, які часто буU вають беззахисними перед суспільством. П’єсу “Безіменна зірка” написав 1942 року. Вперше глядач побачив її через два роки у Бухарестському театU рі “Альгамбра”. Сьогодні вона представлена в реперU туарах багатьох театрів світу, а в Україні постановки п’єси йдуть у КиєU ві, Харкові, Львові, Дніпрі та інших містах. Ця історія сталася у першій половині минулого століття в одному румунському містечку, в якому є лікарня, суд, поліція, залізнична станція, повз яку, не зупиняюU чись, проходять швидкі потяги. Тут є гімU назія, в якій працює сувора мадемуазель Куку і пан Марін, який не просто викладає астрономію, а живе цією наукою. Та все ж
Юрій Іллєнко, Сергій Параджанов, Еміль Лотяну, Леонід Осика, свідком приятелюU вання і дружби з якими був і син Зіновій. Ці зустрічі і спілкування стали для нього еталоном стосунків творчих особистостей. Їхні дискусії й дружні навколомистецькі бесіди, відвідини і розмови в родинній садибі Симчичів впливали на емоційноU естетичний світ юнака, який шукав свою стежку в житті і в мистецтві. Але були й інші аспекти впливу посU таті батька на формування сина. Талант самородка і та висока планка, якої сягнув батько в акторській саU мобутності, для Зіновія завжди були мистецькою вершиною, підкорити яку дано не всім і схоU дження до якої триває до сьогодні. СимчичевіU молодшому не раз хотіU лося подумки вистрибU нути з цього прожектора батькової слави і сказати всім: “Ось я, справжній, самодостатній, такий, як є, а не такий, яким ви хоU чете мене бачити. СприйU майте мене саме таким: не за батьковими заслугаU ми і мірками, а тільки за тими творчими потугаU ми, які можу подарувати і дарую цьому світові я”. Він і сьогодні шукає свій стиль, свою методу акторського самовираU ження, второвує особисту стежку до верU шин досконалості. І ці пошуки, і ця стежU ка не завжди були рівними і легкими, як і доба, в якій випало народитись і пережиU ти своє становлення. Народився Зіновій Симчич у нелегку післявоєнну пору — 30 березня 1948 року. Прикарпаття і Галичина ще відчували на собі останні подихи національноUвизвольU ного спротиву комуноUбольшевицькому режиму і за це потерпали від визиску з боU ку каральної машини, від переслідування всього, що ідентифікувало себе з українU ськістю. Під особливу підозру потрапила українська інтелігенція. Цілком законоU мірно, що і родина Симчичів постійно буU ла під прицілом, але, попри все, зуміла зберегти в собі ту синівську відданість,
не буває правил без винятків, а тим паче у романтичній комедії. Одного спекотного вечора швидкий потяг зупинився і з нього вийшов безквитковий пасажир… “Безіменна зірка” — зворушлива, краU сива і романтична історія про зустріч проU вінційного вчителя і світської красуні. ЇхU ня любов виникає, як раптовий зорепад, що пролився на маленьке містечко. Тонка, вишукана комедія про наївного вчителя і той національний ген, який передався від батьків дітям. Потяг до мистецького світопізнання Зіновій розпочав з музики. Паралельно з навчанням у загальноосвітній школі заU кінчив музичну школу по класу скрипки. Здобув педагогічну освіту і 28 років житU тя присвятив педагогічній праці. Загалом його біографія мало чим відрізняється від біографії середньостатистичного громадяU нина колишнього союзу РСР тих часів: школа, служба в армії, праця за направU ленням вишу. Не кожному вдавалося після такого умисного міграційного перерозпоU ділу (особливо, коли йдеться про вихідців з родин галицьких інтелігентів), повернуU тись до рідного села чи міста. Але ЗіновіU єві це вдалось, і останні 25 років педагоU гічної праці минули в музичній школі № 1 м. Коломиї. За роки викладання гри на скрипці була участь у багатьох пресU тижних конкурсах і фестивалях, здобуто немало нагород і відзнак, започатковано цікаві творчі проекти і музичні колектиU ви. Спробував навіть реалізувати свої творчі поривання на посаді директора НаU родного дому м. Коломиї впродовж 4 років. А що ж театр? Усі ці пошуки і життєві стежки, однак, не затерли і не дозволили зачерствіти живучому акторському геноU ві, який, очевидно, отримав стійкий імуніU тет від батька. І рано чи пізно він мусив прорости і виокремитись із того загалу мистецьких уподобань, якими було насиU чене його життя. Уже переступивши межу піввікового рубежу, в повному розквіті життєвих сил і творчого натхнення, на запрошення директора Коломийського театру Дмитра Чиборака вийшов на сцеU ну, на яку ще дітваком привів його батьU ко. За 18 років сценічної діяльності зіграв чимало ролей, пережив немало сценічних доль і різножанрових перевтілень. ГлядаU чам запам’яталися: “Сотник” у виставі “Вій” М. Гоголя; Кирило Шпак (“На миU лування нема силування” Г. КвіткиUОсU нов’яненка); “Несміливий” (“Нелегалка” А. Крима); “Білоголовий чоловік” (“ЗемU ля” Ольги Кобилянської); “Пан ДульU ський” (“Мораль пані Дульської” Г. ЗаU польської); “Дід” (“Гуцульський рік” Г. Хоткевича); “Андронаті” (У неділю рано зілля копала” Ольги Кобилянської); “ГерU ман Гольдкремер” (“Боа Констріктор” ІваU
Зіновій Симчич (син Василя) — провідний актор Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича днями відзначає свій поважний ювілей — 70-річчя від дня народження.
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF auf Wikimedia Commons ↗
