Seite · S. 16Originalseite ↗
Original auf Ukrainisch · Übersetzung wird aktualisiert
ККооббззаарр наших днів
Слово Просвіти, №21 за 2012 рік
Юрій МУШКЕТИК Таку книгу могла написати тільки по-справжньому талановита людина. Тут і широта інформатики — простотаки енциклопедизм, і ліризм — цільність душі, і гранична правдивість. А ще — глибинний патріотизм, який іде від серця, любов до рідного краю, рідної землі, до отієї “малої батьківщини”,
Фото Олександра Литвиненка без якої немає нас праведних. Її передали Василю Нечепі предки — діди та батьки, сусіди, добрі навчителі. Василь Нечепа закономірно пишається своїм козацьким родом, дідами та батьками, дядьками, тітками — всі вони відтіля, з козацького поля, від запорожців, від чумаків. Село Носівка під Ніжином давнє, козацьке, там були дві козацькі сотні, й вони перші повстали проти узурпатора Петра І, коли він почав ліквідовувати козацькі свободи, давнини, як вони їх називали. …І ось їде чумак Василь Нечепа (Петро) з валкою по Україні. “Краса яка. Увечері весь степ дивовижно змінюється: дихає, повниться пахощами, свіжий, широкий, як морські хвилі, вітерець з Дніпра ледве коливається на верхівках трави. Вся музика, що наповнювала день, стихає, і виникає інша… Іноді далекий крик птаха, як срібло, вибивається в повітря”. Чернігів, Ніжин, Прилуки, Пирятин, Лубни, Хорол, ріка Десна, Сула, Самара — аж до самого моря. Трави обіч дороги коням по гриву, далі коні — тарпани, промчали степом, орел ширяє у високості. Красива дорога. Але й важка. Розбійники напали на валку, і чумаки стають збройно до бою, і проти татарської ватаги також, і заподужає чумак”. Щиро змальовує Василь Нечепа шлях своїх предків. І — пісні. Пісні всю дорогу. Чумацькі, козацькі, родинні. А знає їх Нечепа… мабуть, більше за нього не знає ніхто. І вливається нам у серце Україна.
Але не тільки лірикою наповнена книга. Нечепа розповідає про своїх вчителів Олександра Сапігу, Леоніда Пашина, Олександра Корнієвського, Миколу Домонтовича і інших недавніх і давніх, великих майстрів, від них усіх він вчився гри на кобзі та лірі, вчився любові до рідної мелодії, і прагне, щоб ця музика не вмерла в Україні. Розповідає про нинішніх — Володимира Перепелюка, кобзаря Георгія Ткаченка, кобзаря-лірника Павла Чемерського, Олексія Чуприка, лірника Антина Штепу… А загроза втрати рідної мелодії є, нині все українське топчеться, знищується, його витісняє московська попса, всі оті шлягери, репи, де ні душі, ні змісту. І влада, на жаль, підтримує це. Українська історія обкрадена, обшмульгана. Нечепа розуміє це й намагається обстояти її. Його концепція України — України героїчної, стражденної, творчої. І він звертається до її світочів, до її високих постатей. Найперше — до Шевченка. Оповідь про великого Тараса перевита його віршами, його піснями, автор розповідає про велику любов українців до свого генія, власні прозріння від Шевченка. Адже все те, що сказав Шевченко — правдиве, іноді про того чи того діяча, про ту чи ту подію ми прочитуємо фоліанти, де все заплутане, де все не ясне, а прочитуємо Шевченка, і все стає зрозумілим. Чи то буде Хмельницький, чи то Семен Палій, чи-то Петро Дорошенко. Іноді здається: навіщо це все переповідає Нечепа, адже ми все це знаємо. Але його оповідь входить у концепцію єдиної України, минулої, нинішньої і майбутньої. Її доповнюють авторські оповіді про інших знаних людей: Олександра Довженка з піснями його матері й Олександра Білаша з власними піснями, і народних художників Івана Марчука та Да-
П П ЕЕ Р Р ЕЕ Д Д П П Л Л А А ТТ А А — — 22 00 11 22 ВВааррттііссттьь ппееррееддппллааттии ((зз ддооссттааввккооюю іі ппоошшттооввииммии ввииттррааттааммии))::
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF auf Wikimedia Commons ↗
