Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWissen · Menschen · Zukunft
Seite · S. 16Originalseite ↗

Original auf Ukrainisch · Übersetzung wird aktualisiert

ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ Ó ПОШУКАХ ЖАДАНА, або ОДНИМ ДНЕМ ДО ХАРКОВА

Слово Просвіти, №26 за 2005 рік

Із Харковом я познайомилася заочно давно. Моя подруга-харків’янка Олена, неодноразово приїжджаючи до Києва, залітала до мене — в захваті розповідала про рідне місто, заряджала своєю харківською енергетикою, мов батарейка “дюрасель”, і зникала, вкотре запрошуючи приїхати в гості. Якось мої постійно “ніколи”, “іншим разом”, “зараз сесія” набридли й мені, тож, прийшовши на вокзал і вистоявши в роздратованій черзі, придбала квиток до екс-столиці України. Оленка, зустрівши, відразу потягнула мене по різних “офіційних” місцях. Такими виявилися численні пам’ятники, скульптури й монументальні споруди. Я відкрила для себе прикметну рису слобожан — їхнє іронічне почуття гумору. Найкраще це видно з народних назв міських пам’ятників. Наприклад, зворушлива скульптура двох закоханих через худющість кінцівок юнака й дівчини іменується жертвами Освєнцима; “Пролетарі всіх країн єднайтеся” на площі Конституції — це, виявляється, “Четверо несуть холодильник “Дніпро”. А на п’єдесталі пам’ятника дідуся Леніна харків’яни, як у тій пісні, полюбляють сидіти, звісивши ніжки додолу й називатити один одного на ймення. Ми приєдналися до них і, потягуючи фрогурт із поліетиленового пакета, спостерігали за буденною метушнею. Оленка з захопленням розповідала, що ми обов’язково зайдемо в “Шафу” — книгарню українських видань. Бо на наше “Я шукаю Жадана” продавці книжкових крамниць уже вкотре заперечливо хитали головою, мовляв, такого немає. І ось нарешті, кілька разів пробігши уздовж Сумської (централь- ЗАПИСКИ РЕЗИДЕНТКИ Фото О. Загорнюка z z Ірина ВИРТОСУ Фото автора Наталія ШЕВЧЕНКО Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф – р е д а к т о р Павло МОВЧАН Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА Ярема ГОЯН Павло МОВЧАН Анатолій ПОГРІБНИЙ Олександр ПОНОМАРІВ Іван ЮЩУК Перший заступник головного редактора, відділ політики Олександр СОЛОНЕЦЬ 279-49-47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278-01-30 (тел/факс) Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК 278-63-69 Відділ мови Олександра ТКАЧ 270-55-57 Відділ культури Микола СКИБА 279-49-47 Відділ літератури Марія КРИШТОПА 270-55-57 Відділ коректури Тетяна МИХАЙЛЕНКО Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Оксана ПЕТРИЧЕНКО 278-63-69 Спеціальний кореспондент Радміла КОРЖ 279-39-55 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10-Б, м. Київ, 01001 E-mail: slovo_prosvity@ukr.net http:// slovo.prosvita.com.ua І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301226 Загальний наклад — 42500 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 3,29 грн. на 3 місяці — 9,59 грн. на півроку — 19,18 грн. лісність — не переймається традиціями. Українська в нашому дуеті сприймалася екзотично, з пошаною, але не більше. Якась бабуся в метро жалкувала, що вона українка, а знає лише російську. Харків, батьківщина романтиків, на сьогодні далекий від романтизму. Чим більше спілкувалася з харків’янами, тим більше дивувалася їхній кипучій енергії і практичним поглядам у реальність. Вони швидкі, дієві, непосидючі. За легендою, 1654 року козаком Харком було засновано місто, де ховалися від гнобителів свободолюбиві й відусоблено займалися господарством. Для того, щоб укорінитися на диких землях, потрібна була неабияка зухвала сміливість, витримка, крутійство, наполегливість. Від імперської Москви, яка нарешті прибрала до рук і Крим, почав пролягати шлях на півострів через Харків, що зумовило розвиток торгівлі. Звідси, певно, й зачалася ота харківська підприємницька риса. На мануфактурному виробництві використовувалася здебільшого вільнонаймана праця. А все це разом народило харківський тип — технічне відображення світу, раціоналізм, урівноваженість, терпимість до ближчого сусіда, і водночас — малоідейність. Того дня Жадана ми так і не знайшли. ної вулиці Харкова), зупинилися біля зачинених дверей. Із-за хвіртки визирнула бабця. — А що, “Шафа” сьогодні не працює? — безнадійно запитали в неї. — Вона вже й не працюватиме... Оговтавшись, із гіркою іронією звернулася приятелька до мене: — У Харкові було два місця, де “тусувалися” українськомовні — “Шафа” й “Остання барикада”, тепер лишилася тільки “Барикада”. Справді — остання.... Поверталися пригнічені. Вийшли на харківський Майдан свободи, найбільший за розміром у Європі, і зупинилися перед нашою стертою від облизування, вибачте, цілування, іконою, Шевченком. Він суворочоло дивиться на російськомовних народжених. А на барельєфі по-мистецькому поєднано пролетарів, кріпаків, матросів, які розривають пута, а потім витесано “вільних”, “свобідних” радянських людей без нації. В архітектурі читаю ознаки соціалістичного реалізму, чую гасла й відчуваю прес пропаганди. Харків — із претензією на мегапо- Відразу питання на засипку: коли український інтелектуал хоче відпочити від розумової напруги, що він робить? Голоси з віртуалу: напивається… їде на дачу… ходить на байдарках… плаває у ванні… в спортзалі качається… Дивно, але чомусь зовсім не було реплік про мистецький відпочинок у місті. Може, тому, що для інтелектуала в час засилля масової культури вибір на цій ниві небагатий, приваблюють якісь нетрадиційні форми відпочинку. Не знаю, як — хто, а я, наприклад, люблю відпочивати в зоопарку. Або їздити без мети в електричці на середні дистанції. Вочевидь, відчувається потреба чогось автентичного, безглуздого, але емоційно поживного. Треба ж інколи робити незбагненні вчинки, після них повертаєшся до розумової роботи з неабияким ентузіазмом. Таким пустотливим вітром 14 червня занесло мене, гуманітарія, на відкриття XVII Міжнародної виставки-ярмарку “Агро-2005”. Що я розраховувала там побачити, спитаєте? Звичайно, щось на кшталт сучасного сорочинського ярмарку! Класичні гоголівські архетипи лоскотали мою уяву мальовничими сюрреалістичними картинами: городина, ковбаски, солохи, горілочка, бджоли, свині, горщики, воли — все співає, частує, бекає, мекає або смажаться до пива. Замість хліба з сіллю чи їхнього, бодай, символічного замінника — відразу від входу “Експоцентру” України грізно вишикувався парад сільськогосподарської техніки. Уявити поруч із тим навороченим залізяччям нашого колгоспника, тобто селянина, було майже неможливо. При вигляді тих закордонних машин-роботів він просто на смерть перелякався б, як колись піхотинці Першої світової, побачивши на полі битви перші танки ворога! Селян поруч і не було — тільки менеджери в дорогих костюмах із мобілками. А от Харківський тракторний представляли, мабуть, учениці хореографічного училища — довгоногі красуні з голими животами й у шортах, що більше нагадували бікіні. Голими сідницями на тракторі — це ще ті фантазії! Вперед, хлібороби! Зоремо наші лани, засіємо і хай зродить. Земле моя — метафізичний сентимент… В алеях колишньої виставки досягнень стояли ятки з товарами, які зазвичай продаються на Андріївському узвозі, біля метро або на звичайному міському базарі: сувеніри, розсада, нехитрі наїдки, пиво, постільна білизна… але до “автентики” було недалеко — відкриті павільйони з худобою, свинями та птаством майоріли за численними мангалами з шашликами, пивними палатками і пластмасовими столиками, що вкрили собою всю зелену площу газонів. Кращого з селективних баранів вибирали натовпом. Кращий із кращих стояв, затиснутий головою між колін голови комісії і час від часу мекав: народ копирсався у нього в задній частині тулуба. Не треба бути в синдромі Акакія Акакієвича, щоб зрозуміти, про що він мекав. Чомусь було так гірко дивитися на це бараняче приниження, що хотілося влаштувати помаранчеву революцію для тварин або розплакатися. Настрій почав стрімко псуватися. Поруч веселі жіночки бігали між вольєрами з свинями в пошуках вигідного кадру. Потім фотографувалися на цифрову камеру на тлі (не тілі! — sic!) свиней, що злягалися. Свині рохкали, жіночки — реготали. Трохи далі, серед усього цього гамору наркотично дрімали в клітках різнокольорові кролики, жахалися від людей оспівані білі гуси, а звичайна сіра українська качка, вона так і називалася на етикетці, була живим анахронізмом. Подумалося, може, вона занесена до Червоної книги, бо давно зникла з прилавків магазинів? Кліток було багато: траплялися навіть із сумними лисицями, поруч висіли шубки з їхнього ж хутра і, здавалося, лиси щось розуміли — очі мали примружені й злі… Трохи розрадили мою душу гуманітарія страуси. Вони допитливо й без стереотипно приписуваного їм страху витягали через паркан свої довгі шиї, блимкали до людей блюдцями осмислених очей, грайливо цокали волохатими дзьобами. Поруч була виставлена тара з їхніми величезними яйцями. І коли молода жіночка з дитиною на руках спитала в хазяїв, скільки коштують яйця, дебелі молодики, підморгуючи, спитали — чиї? Бажання залишатися серед цього тваринництва зникло безповоротно. Коли я поверталася додому, в моїй голові застукало словами Каменяра, ніби з іншого контексту: народе мій… мов паралітик той… на роздорожжу… У відкритих басейнах плавали риби, їх ловили на вудки… Риби були не голодні, тож на приманку не давалися. Хто кого дурив — залишилося українським питанням без відповіді. Усі чекали на Президента. І, кажуть, він був. Ходив між рядами рідних бджолярів, вислуховував скарги і пропозиції. І що з’ясувалося! Виявляється, у традиційно бджолярській державі, де сам Президент — пасічник, раз у раз збираються закривати єдину в Україні кафедру бджолярства! Правильно — нащо українцям та наука, коли бджілки й так дояться! Ой, не треба мені така виставка, такий арго-культурний відпочинок! Та, зрештою, у кожного — свій ярмарок, на своє око й хист. Може, не так усе й погано… Бач, яке в нас “просунуте” сільське господарство — презентаційні стелажі з комп’ютерами, скоро будуть корівники з кондиціонерами…

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF auf Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn