Seite · S. 5Originalseite ↗
Original auf Ukrainisch · Übersetzung wird aktualisiert
ЗЕМЕЛЬНЕ РЕЙДЕРСТВО І РОЗКУРКУЛЕННЯ
Слово Просвіти, №41 за 2008 рік
Іван ТОМИЧ — президент Асоціації фермерів і приватних зем6 левласників України, голова Селянської партії України. Українське село знову постало перед численними проб6 лемами. Започатковані років із десять тому глобальні ре6 форми поки що гальмуються, натомість намітилися небез6 печні явища, про які селяни вже не можуть мовчати. Про них наша розмова з президентом асоціації.
— Іване Федоровичу, якось на прес6конференції Ви вжили термін “земельний дерибан”. Тобто земельні питання знову загострилися ? — Іде рейдерська атака на фермерів, а також на селян, які передали свої земельні паї в оренду сільгосппідприємствам. Справжня війна триває проти фермера Слободяна в Тисменицькому районі на Прикарпатті. Це міцне фермерське господарство хочуть просто знищити, щоб забрати його землю. Пояснення просте: ці приміські землі коштують зараз до 10 тисяч доларів за сотку. Схожа війна точиться проти Гайворонського на Дніпропетровщині, багатьох інших фермерів. Складається враження, що у нас знову відбувається так зване розкуркулення працьовитого селянина.
Але це ще не все. Масово скуповують “оптом”, тобто викуповують так зване корпоративне право сільгосппідприємств на управління орендованими паями. Якась фірма “Роги й копита” викуповує ціле господарство — тисячі гектарів, а селяни про це навіть не здогадуються. — Але ж як фірма “Роги й ко6 пита” може провести таку обо6 рудку без відома селян, що зда6 ли паї в оренду? Без рішення зборів пайовиків? Чи селяни не мають тут права голосу? — У Статуті сільгосппідприємства записано, що засновники — певні особи. Рішення приймають засновники, які продають корпоративне право на користування паями. Для селянина це означає, що у нього вже інший орендар. Він може зовсім не платити селянинові орендної плати. — А як же орендна угода? — Орендну угоду укладають на очікувати. Із козами також зрозуміло: невибаглива тварина дає молоко, що має лікувальні властивості, та особливу пряжу, що високо цінують знавці. Порослі різнотрав’ям та низькорослими бур’янами землі — це прекрасні безкоштовні харчі, передусім для овець. Упродовж тривалого періоду українці вирощували овець, і Чернігівщина займала у цьому не останнє місце. У селян в господарстві були вовна і м’ясо. Вівці — тварини справді невибагливі, знаходять собі їжу на пасовищі навіть після великої рогатої худоби, майже завжди дають приплід з двох ягнят. Один знайомий господар розповів, що утримуючи 1 000 голів овець, за рік отримав від держави допомогу понад 75 тис. грн, реалізував майже 4 000 кг вовни, близько 20 000 кг м’яса. Із господарської точки зору, у вівці високо цінують усі органи: шлунок використовують у молочно-переробній промисловості, кишки — для виготовлення ковбасок мисливських, залози і жовч — у медицині. Вовну і шкуру використовують у легкій промисловості. Крім того, під час випасання вівці розпушують верхній шар ґрунту й угноюють його. Розведення верблюдів не більш екзотичне, ніж вирощування страусів, мода на які призвела нині до значного збільшення страусиних ферм в Україні. У здійсненні ідеї розвитку господарств за рахунок вівце-верблюдного тваринництва мають бути передусім зацікавлені молоді люди. На жаль, за інерцією, навіть наше традиційне тваринництво відчуває кадровий голод. За даними Асоціації “Укрм’ясопродукт”, у цю галузь майже не приходять молоді спеціалісти впродовж кількох недавніх років, а 65 % працівників тваринництва — це люди віком понад 50 років. У ЗМІ багато інформації екологів про шкідливість їжі, одягу й матеріалів, виготовлених із синтетичних компонентів, тоді як вартість деяких із них вже перевищує ціну натуральних. Чи традиційний овечий кожух українця треба привозити лише з Туреччини?
певний термін, наприклад, на 10 років. Ви скажете, тоді треба селянинові розірвати таку угоду. Ми відслідковуємо ситуацію і бачимо, що фактично селянин не може цього зробити. З колгоспу виходили, аз оренди — неможливо. Угоди написано так, що навіть через суд правди не добитися. — Що заважає нашому селу й державі належно використати український хліб? Це ж валюта, не гірша за нафту чи газ. Чи ми не маємо змоги продавати біль6 ше зерна за кордон? — Могли б, але не дозволяють наші виробничі потужності з обслуговування зернового експорту — насамперед транспортні. До того ж, у нас мала потужність елеваторів. На жаль, майже нема державних елеваторів — все приватизоване. Тож експортери цим користуються — завантажують зерно на власні елеватори, беруть його стільки, скільки вміщається, і цього їм досить. Ми зруйнували державну інфраструктуру на ринку зерна, попри те, що за кордоном багато потенційних покупців нашої продукції. — Трейдери й далі доміну= ють на ринку? — На жаль, держава не бере участі у формуванні цінової політики. Ціна на зерно та, яку встановлюють трейдери. Окрім підвищення цих цін, наша асоціація запропонувала державі широко застосовувати так звані заставні ціни. Бо це дуже вигідно для селян. Це означає, що селянинові одразу виплачують 70 відсотків закупівельної ціни зерна, наприклад, 700 гривень за тонну ячменю. Селянин укладає угоду з Аграрним фондом, отримує кошти, які одразу може вкласти у виробництво — наприклад на проведення осінніх польових робіт. Але зерно поки що залишається у селянина. Минає кілька місяців, ціна на зерно зростає, становить більше тисячі гривень. І селянин може, повернувши отримані авансом 700 гривень, залишити зерно у себе і продавати вже за вищу ціну. — Ще одна болюча пробле6 ма — посередництво. В селі змушені здавати молоко по гривні за літр. А в місті літр мо6
дарської продукції — майбутнє людства. Рішення про встановлення пам’ятного знака ухвалила Полтавська міська рада, а виготовив його художник і скульптор Микола Посполітак. Почесні гості урочистостей зняли полотно з монумента — й увічнений хлібороб постав перед присутніми. Семенові Свиридоновичу, людині простій і скромній, не просто було пристати на таку пропозицію своїх шанувальників. Але й боятися сумнівної слави в нього підстав немає. Тому й розповів на урочистостях, як на вокзалі в Астрахані, не вступивши до морехідного училища, поклявся піднести до рівня престижної працю селянина — після того, як почув із уст міліціонера глузливе звернення до пасажирів: заспокойтеся, мовляв, напередодні свята залізничників поїдуть усі, “навіть колгоспники”. Та зробив Семен Антонець значно більше: навчив селян жити в гармонії з природою, берегти землю. За 30 років жодного кілограма хімікатів не одержали ґрунти в Михайликах,
лока купують більш як за чотири гривні. Чому такий відсоток “на6 вару” на сільгосппродукцію? — Це монополізація і криміналізація ринку. Молочну Україну, як і зернову, підприємства-заготівельники і переробники молока поділили на зони. Все обставлено “червоними прапорцями”. Ці монополісти між собою домовляються. Значний “навар” мають заводи, посередники, які заготовляють, нарешті, торгівля. — Що Ви думаєте з приводу продуктових війн Росії проти Ук6 раїни? — Тут нема нічого дивного. Зрозуміло, що Росія тиснутиме на Україну економічними методами, а це один із них. Продаж сухого молока заблоковано, цукру не купують. Щоправда, цукру вже нема в Україні, галузь майже знищено — цього року виробимо значно менше, ніж потрібно нам, Україні. Вводять обмеження на продаж нашої м’ясної продукції. І від цього страждають самі росіяни. Але тих, хто приймає такі рішення, не дуже цікавлять прості росіяни, вони хочуть нашкодити Україні.
Спілкувався Петро АНТОНЕНКО а нині у великому господарстві 9 тисяч гектарів землі не знають ні плуга, ні гербіцидів, ні міндобрив. — Ми демонструємо нашій державі, владі, сусідам з інших країн стабільність, сталий розвиток сільського господарства — рівень природного відтворення ґрунту, — ділився досвідом аграрій. “Агроекологія” має школу органічного землеробста, це базове господарство Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук. Тут проводять наукові дослідження, сюди приїздять сотні делегацій з різних областей України й Росії, з Італії, Франції, Нової Зеландії, Австрії, Польщі та ще багатьох країн світу. Хлібороби знають: стежку в майбутнє, йдучи за видатними дослідниками, серед яких Ломиковський, Докучаєв, Вернадський і ще багато вчених, протоптав для них практичний досвід Антонця. На одній із міжнародних конференцій аграрії глобальним завданням для себе визначили нагодувати світ чистими продуктами.
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF auf Wikimedia Commons ↗
