Тема для медитації · S. 11Originalseite ↗
Original auf Ukrainisch · Übersetzung wird aktualisiert
ПТАШИНИЙ ГРИП
Слово Просвіти, №44 за 2005 рік
Ластівки відлетіли, і телеграфні дроти над селом знову стали звичайними дротами. Немає нот — нема і музики... Гілля дерев не тримає листя. Його зриває вітер, і воно припадає до землі, наче живе. Станція Нова Волиця. По перону ходить високий чоловік, від гурту до гурту, й показує фотографію хлопця: він утік із Житомирської тюрми і його бачили десь отут. Із фото якось нейтрально, порожньо дивляться очі з-під густих брів — одразу видно: дивиться людина й нічого перед собою не бачить. Запам’яталися тільки брови. І рік народження: 1974. Слідчий додає, що в зека порушена координація рухів, “як іде, то смикає руками і кульгає”. Він переходив від гурту до гурту й показував, як ходить злочинець, накульгуючи й смикаючи плечима. Баби й молодиці похитували головами, наче знають, бачили такого, й енергійно озиралися на всі боки. Їм хотілося видати якусь ексклюзивну інформацію, щоб міліціонер уважно слухав, перепитував, записував, передавав по рації... Але він розчаровано відходив, складав руки в боки, і повертав головою на довгій шиї, мов гусак.
Потривожені новиною гурти гули, зливались і переливались, як молекули під мікроскопом. — Оце отак руками дриґає і кульгає на одну ногу, да? Бачила! — уражена раптовим осяянням, бабця кидає клунки й біжить, накульгуючи, до слідчого; за нею підтягуються інші. — Він туди пішов, на Хирму! Бабця витягнула руку й показує кудись праворуч, де повертає дорога попри старе дерево. На дереві шапкою лежить порожнє лелече гніздо. — Ну, правильно, там же дачі, в будній день нікого немає! — Хоч яблуко яке зірве... — Чи в сарай залізе... А потім приїхав потяг, і те, що було на пероні, стало вже нецікавим. Там лишився тільки чоловік із фотографією в руці. І здавалося, що нікому на світі більше не потрібен той кульгавий, окрім нього... У вікні непорушно стояло небо, а під ним усе бігла і бігла золота земля. Біля мене сиділа сива жінка й говорила. Про владу, тоді про виховання олігархів. “Із ними треба благородно, не показувать, наче ми такі самі. Хай собі утікають. А тоді їх буде совість мучить”...
Потім перейшла на своє життя. Здавалось, її програма виконує функцію “пошук”, відкриває і читає різні файли, і все ніяк не може чогось знайти. Блимали епізоди з чужого життя, і часом від них аж загойдувало, як від довгої дороги. —...Вітчим був директором школи. За німців його поставили стерегти дівчат на Германію, зачинили їх у школі і пішли. А він їх випустив, і вони порозбігалися босі по снігу... Тоді відправили його. А він розібрав дошки отут на полу, — жінка гупнула ногою по підлозі електрички, наче бачила, як то було, — і втік. І прийшов додому. Тоді його судили вже свої. — За що? — П’ятдесят шоста стаття, — компетентно сказала жінка. — А що воно таке? — Не помню... Їй раптом перехотілося розповідати. Їхали мовчки. По вагону повагом ішов продавець із газетою, наче прапором у руці, і кричав про пташиний грип, який охоплює планету. Його переносять перелітні птахи, вони летять, куди хочуть, а тоді повертаються додому. І неба ж не перекриєш... На першій сторінці газети був зображений чоловік у масці, який тримав за шию мертвого гусака. — ...Мені було тоді год шість, — продовжила моя сусідка. — Сиджу і плачу. А баби мені кажуть: “Ти чого ревеш? Піди краще до Єлисея, і скажи, щоб не свідчив проти нього. А як не вийде, то кажи так: “Щоб оці мої сльози впали не на камінь, а тобі на душу”. Пішла до нього, прошу, а він мене нагнав. Тоді я стала та й кажу йому як по писаному: “Щоб оці мої сльози впали не на камінь, а тобі на душу”. Він так подивився на мене: “Це тебе баби навчили, да?” А то був прокльон. Я його прокляла. Його теж посадили, а тоді вбили, його ж сокамерники. Утопили. — А вітчим? — Відсидів десять год і вернувся. Правда, здоров’я оставив... Десь незримо наливалися совістю олігархи, ластівки летіли за Сонцем, кульгавий утікач хазяйнував на чужих дачах, слідчий розпитував про нього по селах, і коло дедалі більше стискалося... Ми сиділи в осінньому потязі, а під нами все бігла і бігла золота земля.
z
Марія ЛИТВИН
* * *
* * *
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF auf Wikimedia Commons ↗
