Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWissen · Menschen · Zukunft
Seite · S. 11Originalseite ↗

Original auf Ukrainisch · Übersetzung wird aktualisiert

ЯЯРРООССЛЛААВВ ГГААРРААССИИММ:: «МАЄМО РОЗУМІТИ: ФОРМУВАННЯ НАЦІЇ — ПРОЦЕС ТРИВАЛИЙ»

Слово Просвіти, №45 за 2011 рік

ТАЛАНТ ІВАНА ФРАНКА — ТАЛАНТ ПРОВИДЦЯ — Пане Ярославе, останнім часом доводиться багато читати про те, що саме університети мають бути соціальними інституціями, які покликані формувати ідеологію для просвітництва громадян. А це мало б забезпечувати розвиток в українців політичної культури. Як у цьому позиціонується університет, зокрема його філологічний факультет? — Очевидно, до багатьох функцій, які ма! ємо виконувати, належить формування полі! тичної культури молодої людини. Основні механізми — і університету, і факультету — лекційні виклади авторитетної професури, її робота серед студентства. Назагал — це створення мотиваційного фундаменту для здобуття гарної освіти. А також — участь ака! демічної української еліти в різномасштаб! них заходах із відзначення важливих подій української історії. — Читаємо в Івана Франка (праця “Поза межами можливого”): “Чим більше багачів у центрі, тим більше бідноти довкола, чим більше нагромадження багатства в одних руках, тим більші простори займає зубожіння мас”. Як вдалося нашому генієві понад сто років тому передбачити, що може бути нині в Україні? — Талант Франка — талант провидця. І ми вкотре у цьому переконалися. Безліч ідей, які він сформулював, багато його оці! нок політичним і державним діячам, на жаль, відображені і в нашому часі. І соціальні ха! рактеристики, і політичні, і загалом усе те, що, на думку І. Франка, може творити націо! нальний поступ. — А наскільки точною є інша, фунда! ментальна характеристика мислителя: “Все, що йде поза рами нації, се або фа! рисейство людей, що інтернаціональни! ми ідеалами раді прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами покрити своє духовне відчужен! ня від рідної нації”! Як Ви вважаєте, чи хтось із владних чиновників знає ці слова Івана Франка? — На жаль, ані нинішня, ані попередня влада не знайома з філософськими працями Франка. Тому уникнути тих вад, про які гово! рив мислитель, їм важко. Ситуація повторюється, коли національ! но!демократичні сили змушені боротися проти авторитаризму влади. А це забирає сили політичної еліти на взаємну протидію. Уже вкотре бракує креативу у різних сферах нашого життя. А ми ж мусимо творити свою державу в європейському колі! Вважаю, що громадські організації все!таки стануть ре! альною опозицією до влади. І серед них з’явиться новий лідер. — Взагалі про потребу з’яви нових сил останнім часом говориться багато серед експертів. Так, відомий український економіст Богдан Гаврилишин не втомлюється повторювати: “Уся надія на молоду генерацію”. Погоджуєтеся? — Звичайно. Але правляча партія вже спотворила цю нову генерацію: своєю фор! мою ведення державного менеджменту. Ад! же нічого не змінилося в якості дій. Станови! Маріанна СОРОНЕВИЧ, головний редактор Української га! зети в Італії Про Великий Голод в Україні на! писано і сказано багато. Та наскіль! ки ця сторінка української історії ві! дома у світі? Як світова спільнота сприймає і оцінює події тих років? Долі двох українських науков! ців, народжених за межами мате! ризни, випадково перетнулися на римських вулицях рік тому. Профе! сор Лучук приїхав сюди для почат! ку дослідницької роботи в архівах Ватикану, а ватиканіст о. МакВей — один із лічених українських науков! ців, який опрацьовує ватиканську документацію. Результатом цієї зустрічі стало поповнення світової бібліотеки новою книгою із глибо! ким змістом “Святий Престол та Голодомор: Документи таємного архіву Ватикану щодо Великого Го! лоду 1932!1933 року в Радянській Україні”. Презентація видання відбулася 26 жовтня у книгарні “Центр росій! ської екуменіки”, що у столиці Іта! лії, за підтримки посольства Украї! ни у Ватикані, участі шанувальників Доктор філологічних наук Ярослав ГАРАСИМ від 2004-го — декан філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка, який цього року святкує своє 350- ліття. А університети у світі завжди були вихователями еліти, формували культуру нації. Про це, а також про інтелектуально-духовну спадщину Івана Франка, яка багато в чому дозволяє нам аналізувати нинішню ситуацію в Україні, — в інтерв’ю, яке пропонуємо вашій увазі. ще в суспільстві не залежить, на жаль, від рівня порядності. — Щось на зразок того, як Франко передбачав у іншій своїй праці “Що таке поступ?”: “Народна держава сталась би величезною народною тюрмою”. Лише з тією різницею, що замість слова “народна” можемо говорити — “кланово-олігархічна”. Чи не тому, за різними підрахунками, до 6 млн. українців покинули країну в пошуках заробітку? — Франко як політик, науковець, філо! соф тонко відчував пульс доби. Передбачав ті загрози, які нівелюють роль особи, тому намагався подати в “Захарі Беркуті” ідеал — вільна громада, в якій індивід має можли! вість розвиватися і вдосконалюватися. — За Ліною Костенко, “ми ніколи ні до чого не готові”. За Франком: “Горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими і неприготованими”. Якщо поглянути в історію, то справді: проблеми з нашою неготовністю важко розв’язуються. Чи будемо колись готові до конструктивних дій? — Очевидно, щоб продемонструвати свою готовність, нам треба перейти “з лінії оборони” (Ліна Костенко) в лінію організова! ного національного наступу. Ліна Василівна сконстатувала ситуацію, так би мовити, з жалем. Врешті, маємо розу! міти: формування нації — процес тривалий. — Франко в “Одвертому листі до галицької української молодежі” висував “велику історичну задачу” — “допомогти російській Україні в тяжких переломових хвилях…” Хто кому більше допомагав? Захід Сходу чи навпаки? — Франко мав рацію. Але варто уточнити окремі моменти. У ХІХ столітті в нас була вза! ємна справа. Східній Україні (“російській” за Франком) не давали можливості розвивати українську культуру, літературу. Українці схо! ду відчували підтримку галичан. У різні пері! оди підсилювали допомогу одні й другі. — Чи реалізуються слова Івана Яковича нині: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів”? — Цю відповідь кожен має дати сам собі. — А як щодо “нещирого патріотизму”, який так гостро критикував наш мислитель? — Якби я мав такі рецепти, щоб переко! нати когось, аби він виявляв себе “не слова! ми, а працею”! Не так усе просто. І в середо! вищі інтелігенції — також. — Чи відчуваєте, що в Україні, за заявами найвищих керівників країни, проводяться реформи? — Думаю, ці псевдореформи відчуває на собі кожен українець. Жити стало гірше. — Чи погоджуєтесь із Ангелою Меркель, що “мультикультурреальний підхід… повністю провалився”? Принаймні в Німеччині та інших країнах Західної Європи. — Як суспільно!філософська течія і в рамках громадянського суспільства, і зага! лом у культурі — мультикультуралізм вичер! пав себе на початку ХХ століття. — “Україна — це резервація для українців, — з болем констатує Ліна Костенко. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі”. А Ви почуваєтеся своїм в Українській державі? — За внутрішньою свободою — так. Але гостро усвідомлюю, що нинішня влада не бу! дує національної держави. “ЄВРОПА МАЄ БАГАТО ЧОГО У НАС ПОВЧИТИСЯ” — Франко у праці “Наш погляд на польське питання” стверджував, що “поляки найбільше мають вже з природи той дар — ігнорувати науку історії і обманювати себе самих до послідньої хвилі”. Як Ви вважаєте, перестануть вони й далі себе обманювати? — Ні, бо в основі польської нації на пер! шому місці — “я, поляк”, а вже потім — полі! тик чи ще хтось. Польсько!українські відно! сини в минулому — надзвичайно трагічна сторінка. Найкращий шлях до порозуміння — дати оцінку з позицій того часу тим подіям і впорядкувати могили. — Ми йдемо в Європу. А чи треба? Адже, за словами Бориса Олійника, ми були вже Європою тоді, коли Європа ще навіть не знала, що вона — Європа. — Європа має багато чого в нас повчити! ся. Я маю на увазі етнічну культуру. І мудрі європейці, серед яких зокрема Гердер, чи! нили саме так. Інші — також. — Чи могли б виокремити п’ять творів української літератури, які, на Вашу думку, збагатили українську націю? — “Лілея” Т. Шевченка, “Сойчине крило” І. Франка, “Лісова пісня” Лесі Українки, “Три зозулі з поклоном” Григора Тютюнника, “Ма! руся Чурай” Ліни Костенко… — “І чом відступників у нас так много?” — запитує крізь роки Іван Франко. А я — запитую Вас. — Ми дуже давно не відчували себе гос! подарями своєї долі. Зараз тільки вчимося. А починати вчитися завжди важко. Коли не! має свого, то здається, що ти ні від чого не відступаєш. — Ольга Лобода, учитель світової літератури із с. Хмелів Роменського району Сумської області, на міжнародному семінарі “Література. Діти. Час”, що проходив у Львові у червні цього року, сказала: “Для нас учні — це родина. Ми не ходимо на роботу в школу, ми живемо в ній… У нас місія така”. Є ще в нас люди, які повністю віддаються дітям — нашому майбутньому. Чи не так? — Учитель, священик, лікар — професії, які є місійними. — Чи має шанс хтось із українських письменників претендувати на Нобелівську премію? — Нобелівська премія — така собі блис! куча пальма, яку вручають не завжди найта! лановитішим письменникам, а беруть до уваги позахудожні кон’юнктурні моменти, передусім політичні. А якщо конкретно — так. Ліна Костенко. — “Вперед, Україно!.. Ні Росії, ні Європі // Не зрозуміти синів Твоїх”, — писав Юрій Липа. Як Ви вважаєте, нас і далі не розуміють чи просто не хочуть розуміти? — Не розуміють, бо недооцінюють. Попу! ляризація української культури в світі мала б стати одним із найважливіших завдань укра! їнської влади. — В Ухвалі V Всесвітнього форуму українців говориться: “Основна відповідальність за збереження української нації, її національно-культурної ідентичності світового українства лежить на Українській Державі”. Це розуміють державні чиновники? — Формально — так. Але, на жаль, нині в Україні влада не ідентифікує себе з Україн! ською Державою, а тому не збирається ви! конувати цю місію. Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК, м. Львів

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF auf Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn