Strona · s. 12strona oryginału ↗
Oryginał po ukraińsku · tłumaczenie jest aktualizowane
«Ти мене згадаєш — пройде час, років 40, і все відбудують» «Ти мене згадаєш — пройде час, років 40, і все відбудують»
Слово Просвіти, №03 за 2018 рік
4 січня ми поминали видатного українського археолога, мистецтвознавця Миколу
Нещодавно моє серце зачепила невеличка заміточка про ремонт школи. ...В одній із хутірських шкіл на Кубані робили ремонт. Ну, і що тут такого зворушливого? А те, що коли переставляли меблі, то у дальньому кутку шафи знайшли лист піонерів 1960-х, адресований школярам XXI століття. Півстоліття це послання пролежало законсервованим у літровій банці. Акуратним дитячим почерком на пожовклому листочку зі шкільного зошита виведено: “Ми, учні 1967—68 року, посилаємо Вам гарячий піонерський привіт! Шлемо Вам великі побажання у навчанні та праці! Ми хотіли би бачити Вас гідними будівниками комунізму, захисниками своєї країни. Вступаючи до лав піонерів, пам’ятайте і свято зберігайте в пам’яті цей день. Багато років ми вчилися у старій школі, і тепер у день, коли ми переступили поріг нової школи, ми пишемо Вам листа. Нам дуже хочеться зазирнути у майбутнє, побувати у Вас на вечорі та подивитися, як Ви вчитеся і живете, як йдуть у Вас піонерські справи. Дайте хороший приклад своїм молодшим товаришам”, — читаємо у листі. Крім листа у банці й фотографія ще недобудованої на тоді школи. Дирекція школи довго шукала школярів, які писали листа… Знайшли п’ятьох... Наївні, трепетні дитячі послання… У Новоросійську цієї осені з глибини моря добули капсулу з листами школярів та студентів у ХХІ століття. Звісно, ніхто з тих дописувачів не передбачав війни Росії з Україною… Ось пише моя тезка, піонерка Оля Швидкова: “Я не знаю, яким ти будеш: може, будеш, як ми, може, будеш зовсім іншим, але ти, як всі діти, любитимеш морозиво і ненавидітимеш риб’ячий жир. І ще я знаю, нехай мине 50 років, але все одно на твоїх грудях буде червоніти піонерський галстук, і ти будеш його носити з такою ж гордістю, як носимо його зараз ми, піонери 1967 року”. Ось лист студентів індустріального технікуму: “Ми говоримо з вами крізь роки... Що вам розповісти про нас? Студенти 60-х років — народ ве-
Омеляновича Макаренка, єдиного, хто не поставив свій підпис під актом руйнації Михай -
лівського Золотоверхого со - бору. 4 січня були 80-ті роковини його розстрілу. Мого дідуся Антона Івановича Рихальського сталінські холуї розстріляли на 10 днів пізніше — 14 січня 1938 року. Він був молодшим за мене, нинішню, і спокійно міг би дожити до мого народження і пожити ще, і передати духовний досвід, так і не переданий... У серпні 1937 року манкурти руйнували Михайлівський Золотоверхий собор на очах дідуся і мами. Дідусь сприймав це як абсурд, як хворобу, як злочин проти свого народу і світової культури. Він сказав тоді фразу, яку мамочка повторила 1987 року у моєму фільмі “Пам’яті загиблих споруд”: “Ти мене згадаєш — пройде час, років 40, і все відбудують”.
Він не сумнівався, що собор відбудують, але він вважав, що це відбудеться скоріше. Його фраза збагатила наш фільм ідеєю відбудови собору. Фільм виявився борцем — його розтиражували в ООН і розіслали по фондах і меценатах діаспори. Тепер, коли я стою перед собором і читаю на його мармуровій дошці список фондів та меценатів діаспори, я відчуваю, що енергія дідуся спрацювала, зрезонувала навіть через 5 десятиліть. Люди з такими переконаннями не могли вижити в тих умовах і гинули від лап спотвореної влади. Вічна пам’ять дідусеві Антону Івановичу Рихальському, героїчному Миколі Омеляновичу Макаренку та мільйонам найвеликодушніших синів і доньок України, які були розстріляні за служіння своїй українській культурі.
Меморіальна дошка М. О. Макаренку на стіні Михайлівського Золотоверхого собору в Києві
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF w Wikimedia Commons ↗
