Strona · s. 10strona oryginału ↗
Oryginał po ukraińsku · tłumaczenie jest aktualizowane
НАША. КРЕВНА І РІДНА!
Слово Просвіти, №08 за 2005 рік
СВЯТО
21 лютого в столичному Будинку вчителя Центральне правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка приймало гостей з нагоди Міжнародного дня рідної мови. Така вже вдача просвітянська: навіть на святі пам’ятати й говорити про буденні справи та несвятошні проблеми, які вдалося якщо й не перебороти, то принаймні зрушити з місця. З отих маленьких іскорок-перемог і складаються вогні яскравого свята. Міжнародний день рідної мови Україна святкує вп’яте, — відтоді, як у 1999 році було прийняте рішення ЮНЕСКО, аби привернути діяльну увагу до мов, яким загрожує зникнення. А саме: народи мають збагнути, що втрата мови, — то втрата самобутності, тож підтримка розвитку мови та збереження мовних традицій є ознакою культури й духовності носіїв цієї мови. Мова — це як свобода, — втративши її хоч частково, повністю втрачаєш цілісність натури, вдачі, долі. Мова — це як успадкований від батька-матері скарб — можна його зберегти й примножити, поділившись із власним родом і передати дітям, а можна розтринькати й розгубити, залишившись із убогим грошем та заздрістю до ощадних сусідів… Переповнений зал та балкони Будинку вчителя, де зібралися просвітяни та їхні гості-кияни, — найкраще свідчення того, що проблеми рідної мови нам не байдужі. Здається, в повітрі витали питання, які сьогодні хвилюють всіх: чи шануватиме нова влада українрадянські часи державної мови не існувало, а офіційною була російська як мова міжнаціональних зв’язків. Українська мова офіційно не була заборонена, та що ми мали? Скрізь: у промисловості, науці, освіті, установах, на вулиці тощо панувала єдина — російська, видавалися час від часу постанови компартії на підтримку й поширення функцій російської мови (що означало: на русифікацію національних меншин). Українська мова на нашій споконвічній землі зазнавала дискримінації та неухильного відмирання. Вже вираховували, коли яка мова загине. Пригадую, як директор середньої школи, українець, після двомісячних курсів підвищення кваліфікації із задоволенням сказав: “Товариші, у Києві нам сказали, що української мови вже не буде, ще рік—два, — і вона зникне”. Вчителі-українці були шоковані цими словами, і лише один із педагогів заперечив: “Цього ніколи не буде!” І не сталося, як того хотіли русифікатори-шовіністи й українці-яничари. Народ зберіг себе як націю і зберіг свою мову. Навіть тепер антиукраїнські сили і, в першу чергу, дехто з компартійців, стверджують, що Україна — зовсім не українська держава, а конґломерат націй, отже, українцям нічого претендувати на власну національну державу. Згадаймо хоча б виступ одного з депутатів-комуністів у Верховній Раді 31 січня цього року. До речі, доки депутати-комуністи носитимуть значки неіснуючої держави?! Доки вперто виступатимуть на засіданнях ВР чужою мовою?! Час поставити все на свої місця: має бути одна державна, вона ж і офіційна, українська мова. Не можна допустити узаконення законопроекту ч. 3410-8 “Про внесення змін до Закону України “Про мови в Українській РСР”, згідно з яким українська мова, як і раніше, є державною, та впроваджується статус офіційних мов, що ними на всій території України мають бути українська і російська. Але чому саме російська мова, мова окупантів, які винищували українство 350 років? Тепер ську мову як єдину державну і офіційну, чи не продовжуватимуться політичні ігри навколо мовного питання, чи піде Президент на поступки тим, хто вимагає надання російській мові статусу другої державної? У вступному слові голова ВУТ “Просвіта”, народний депутат Павло Мовчан укрупнив названі проблеми та означив шляхи їх вирішення. Вони в тому, аби, не втомлюючись, бути сівачем і женцем на ниві рідного слова. А підтверджували слова чільника “Просвіти” два стенди, виставлені на святковій сцені: видання “Просвіти” з різними видавництвами та збірки на компакт-дисках і касетах “Українська колекція. Етнічна музика України”. Саме до свята “Веселка” здійснила видавниче диво (яке ж свято без сюрпризів!) — за сприяння “Просвіти” та Держкомінформу побачили світ подарункові видання “Українські билини” та “Слово о полку Ігоревім” із високохудожніми ілюстраціями. Їх продемонстрував учасникам свята директор, письменник, лауреат Національної премії Ярема Гоян. Міністрові освіти Станіславу Ніколаєнку випало не лише вітати просвітян із Міжнародним днем рідної мови, але й відповідати на їхні запитання: чи будуть відкриватися українські школи на Луганщині й Донеччині, чи підтримує він Олександра Мороза з його проектом про статус російської мови як офіційної? Станіслав Микола-деякі антиукраїнські сили галасують, що треба узаконити той стан умовному питанні, який існує, мовляв, так склалося історично, що половина України русифікована. Пригадаймо, як “складалось історично”. Про це чітко й переконливо сказав народний депутат, академік Борис Олійник у своїй промові в Європарламенті у Страсбурзі.
З картини Анатолія Буртового
Яскравим прикладом того, як люди вміють відстоювати свою мову, є країни Балтії. Вони русифікаторів поставили перед фактом: на нашій землі шануйте наші закони, нашу мову. Зокрема в Естонії жила лише половина корінних мешканців, і вони поставили вимогу: знати естонську мову всім без винятку. Не подобається — щасливої дороги, повертайтеся додому. Намагалися протестувати “русскоязичниє”, — та затихли. У парламентах світу такого нейович, який ще не склав депутатських повноважень, дипломатично відповів, що варто припинити розігрувати мовну карту на кожних українських виборах… А потім розпочався великий літературно-мистецький вечір. Кожен вихід артистів на сцену вітався оплесками, а проводжався оваціями. Адже й академічний фольклорно-етнографічний ансамбль “Калина”, і гурт “Козацькі забави”, і заслужені артисти України Тетяна Піскарьова, Олег Марцинківський, Самая-Т, ансамбль “Благовість”, квартет тенорів “Солов’ї України” не просто виступали, — вони святкували неповторність і чарівність співаного українського слова. Про це подбав режисер дійства, народний артист України Валентин Козаченко. А народна артистка Ада Роговцева, блискуче прочитавши вінок української поезії, означила й цікаву, варту окремого обговорення проблему: колись на українському телебаченні була “година поезії”, згодом — “п’ять хвилин поезії”, нині — ні секунди… І все ж день рідної мови, хай навіть і Міжнародний, ніколи не замінить свята, яке завжди з тобою, — глибокого, дзвінкого, норовливого, лагідного, бурхливого моря рідної мови. Не висохне воно, не зміліє, якщо кожен українець серцем відчує: це мова, дана йому Богом. Кревна і рідна.
z
Л. ВАСИЛЬКО має, щоб депутати виступали чужою мовою. А у Верховній Раді деякі “представники народу” нахабно ігнорують державну мову і символи України, розставили на столах ВР червоні прапорці. Ми рішуче виступаємо проти указу “Про захист прав громадян на використання російської мови й мов інших націй України”, який зобов’язує чиновників знати російську мову (ст. “Помаранчевий апофеоз перемоги” В. Карпенко, “Слово Просвіти” ч. 4, 27.01.05 р.). Їх треба зобов’язати знати українську мову, бо російську і так знають. Комуністи і російськомовні громадяни галасують про порушення їхніх прав, “утиски” і т. ін. Мають російські школи, дитячі садочки, половина викладачів читають лекції російською мовою, прилавки крамниць завалено російськими книжками, газетами, журналами, на каналах українського телебачення
НАРОД НЕРВУЄ
Нарешті, з’явилася можливість покласти край приниженню національної гідності українців, нищенню їхньої мови й культу% ри. Абсолютно поділяємо турботу визначного політичного й гро% мадського діяча, видатного вченого проф. Анатолія Григоровича Погрібного про становище української мови, про її майбутнє, а, значить, українців як нації (стаття “Законодавча ініціатива чи палиця в державне колесо?”, “Слово Просвіти” ч. 4, 27 січня 2005 р.). Досить зневажати нас усілякими жириновськими та ін% шими ворогами українства.
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF w Wikimedia Commons ↗
