Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWiedza · Ludzie · Przyszłość
Strona · s. 6strona oryginału ↗

Ciąg dalszy artykułu «O pilnych zmianach w Konstytucji Ukrainy», s. 5

Oryginał po ukraińsku · tłumaczenie jest aktualizowane

Про нагальні зміни до Конституції України

Слово Просвіти, №22 за 2014 рік

Закінчення. Початок на стор. 5 Є багато питань і до назви сучасної Української Держави. Утопивши в крові останній збройний виступ українського козацтва під проводом гетьмана Мазепи за права українського народу, Москва задля набуття “приличного родовода” привласнила нашу історію княжого періоду. Водночас московські царі перейменували свою державу на “Росію”, а її різношерсте населення на “русскіх” для того, щоб позбутися назви “московити”, яких у Європі вважали за варварів. 1713 року московський посол у Копенгагені отримав наказ царя Петра І вимагати, щоб у всіх іноземних газетах “печатали государство наше российским, а не московским, что и к прочим всем дворам написано”. Слід затямити, що до ХVIII ст. в Європі Руссю, Росією, руськими, русинами, рутенами звалися винятково Україна та її мешканці, а Московія тільки Московією та московитами. Самі суздальці, володимирці, муромці й інші, які після їх завоювання Москвою стали московитами, звали Руссю, Росією, руськими винятково Україну та її мешканців, а себе за руських не вважали й не звали. Зрештою, як зазначав історик М. Покровський, у середньовіччі термін “Русь” був суто побутовий, не пов’язаний із жодною визначеною політичною ідеєю: політично Давня Русь знала про київське, чернігівське або суздальське княжіння, а не про Руську державу. Однак в українців-русиніврутенів, обкрадених московитами зі старої книжної назви, залишилася ще народна назва “Україна”, відома в літописах із 1187 року, яка вживається досі для розрізнення фальшивих “русскіх-московитів” від мешканців справжньої Руси-України. Та нині, коли є незалежна Українська Держава, слід дати лад і в назвах, зокрема й на міжнародному рівні. До світової громадськості українська дипломатія повинна донести кілька істин. Історія сучасної України починається з Русі V—VI ст., історія сучасної “Росії” починається з Москви кінця ХІІІ ст. І жодного стосунку “Росія” не має до Русі, хіба в контексті того, що “Росія” присвоїла і загарбала в українців ім’я “Русь” і зміст цього поняття. А ми смиренно мовчимо з цього приводу. Наша вина і в тому, що у світі перекладають “Росія” як “Раша”. Ми навіть тепер вживаємо в англійській мові “Кіеvаn Rus’”, чим уможливлюємо московитам робити з Русь-Раша, замість того, щоб ми вживали історично правильного перекладу “Кіеvаn Ruthenia”, що в дійсності відповідає в чужих мовах назві Русь. Тепер настав час відвоювати “Русь-Рутенію”, бо ця назва є джерелом нашої старовинної історії, творить нашу державно-правну тяглість, відповідає нашому історичному минулому, яке Москва підступом фальшує і присвоює собі. На це звертав увагу Михайло Грушевський, назвавши свою фундаментальну працю “Історія України-Руси”. Та поки ми живемо в державі не з національною, а географічною назвою — Україна, має ж бути принаймні — Українська Республіка. Як Французька республіка, Італійська республіка, Литовська республіка, Чеська республіка тощо. Тепер щодо ст. 10 про мови. У нинішній редакції ця стаття абсолютно безвартісна для української мови, зате створює юридичну базу для подальшого російщення та асиміляції українців. Адже зміст поняття “державна мова” не розкрито. Не сказано, що “українська мова є мовою офіційних документів та мовою міжнаціонального спілкування громадян України”. Це слід виправити. Також варто врахувати досвід конституції Іспанії, в якій сказано, що “всі громадяни Іспанії зобов’язані знати і мають право користуватися іспанською мовою”. Те, що Конституція України захищає російську мову, — знаряддя асиміляції українців російською колоніальною адміністрацією, — нонсенс. Як писав сучасний письменник Євген Шишкін у статті “Русский язык — категория экономическая”, “…внедрение свого языка в другие нации — внедрение политической и экономической зависимости. Лучшего долгосрочного представителя своих интересов и придумать нельзя!”. Тому в мовному питанні слід керуватися наступним: 1. Вже сам факт присутності російської мови в незалежній Україні є образою для національних почуттів корінного українського народу, державотворчого українського етносу. 2. Російська мова в Україні не може користуватися захистом держави як мова національної меншини, оскільки росіяни в Україні не національна меншина, а емігранти та нащадки емігрантів. 3. Російська мова в Україні не може мати особливого статусу (“державної”, “офіційної”), а лише бути мовою для побутового вжитку етнічних росіян. 4. Оскільки українська мова є мовою державотворчого етносу держави Україна, високорозвинутою і досконалою європейською мовою, зрозумілою і здатною задовольнити спілкування громадян України всіх націо нальностей на будь-яку тему і на будь-якому рівні, тільки вона може бути і повинна бути державною мовою і мовою міжнаціо нального спілкування громадян України. Передумовою цивілізаційного прориву України має стати консолідація суспільства на основі української цивілізації, духовності й мови. Наявність двох державних мов — поряд з українською російської, яку нам нав’язують, веде до занепаду Української держави. Українська мова — це одна з найважливіших підвалин української державності, її цементуюча сила і патріотичний ресурс. І тому будь-яку атаку на українську мову варто розглядати як атаку на Українську державність. Тим емігрантам із Росії, які не оцінили належним чином надання їм після 1991 року громадянства України без обов’язкової в таких випадках загальноприйнятої у світовій практиці процедури натуралізації, і які бажають жити у державі з федеративним державним устроєм і з державною мовою російською, Україна має сприяти у вільному переселенні до такої держави. Це єдине прийнятне для українського народу вирішення “мовного питання”. В українській національній державі національне питання має бути раз і назавжди вирішене в інтересах корінного етносу. В іншому разі збережеться джерело міжнаціонального напруження, яке постійно нагадуватиме про себе вибухами невдоволення і всілякими, зокрема й збройними, конфліктами. Отже, творці Конституції України 1996 року не виконали вимог Декларації про державний суверенітет України і термінологічними маніпуляціями фактично ліквідували здобуток національно-визвольної боротьби українців. Вони ж створили правову основу для заперечення існування української нації в етнічному (і єдино прийнятному для українців) розумінні цього слова. Тому необхідне внесення ів преамбулу, і в ст. 1 Конституції України положення про національний характер нашої держави та інших вищеназваних змін, які виправлять дискримінаційні щодо державотворчої корінної української нації положення Основного Закону України. Конституція України протегує також приватній власності. Начебто приватна економіка ефективніша за державну. Проте фахівці знають, що продуктивність підприємств залежить не тільки й не стільки від форми власності, а від ефективності управління. І державне управління, безперечно, ефективніше з багатьох причин. Тому в США, Франції та інших провідних країнах світу є потужний державний сектор економіки, який забезпечує державні інтереси. У США найпоширенішим аргументом на користь державного контролю за виробництвом товарів індивідуального споживання є той, що приватні фірми прагнуть максималізувати прибутки власників, а не багатство нації. З огляду на це варто приглянутися до законодавчого досвіду Ірану, ст. 44 конституції якого проголошує: “Економічна система Ісламської Республіки Іран заснована на трьох секторах: державному, кооперативному і приватному — при регулярному і правильному плануванні. Державний сектор охоплює всю велику промисловість, основні галузі промисловості, зовнішню торгівлю, великі гірничорудні підприємства, банківську справу, страхування, забезпечення електроенергією, греблі і великі водопроводи, радіо і телебачення, пошту, телеграф і телефон, цивільну авіацію, судноплавство, дороги, зокрема залізницю, і т. п. Усе це у вигляді суспільної власності перебуває у віданні держави. Кооперативний сектор містить у собі кооперативні виробничі й розподіляючі фірми й установи, що створюються в місті й у селі. Приватний сектор охоплює ту частину землеробства, тваринництва, промисловості, торгівлі і сфери послуг, що доповнюють економічну діяльність державного і кооперативного секторів. У цих секторах економіки власність за умови відповідності іншим статтям цієї глави…, а також сприяння розвитку економіки країни і не завдавання збитків суспільству перебуває під заступництвом закону Ісламської Республіки. Закон визначає правила, сферу й умови функціонування цих трьох секторів”. Не в останню чергу завдяки цьому Іран із напівколоніальної країни перетворився у регіонального лідера і сміливо кидає виклик сильним світу цього. Як показав досвід останніх місяців 2014 року, держава має бути здатна сама себе захистити від збройної агресії іноземних держав. Тому слід відмовитися від нав’язаних ворожими спецслужбами спекуляцій на тему “невеликої, мобільної, професійної армії” і закріпити в Конституції положення про те, що “Захист суверенітету і територіальної цілісності України є священним обов’язком кожного громадянина України. Громадянські права повнолітній мешканець України отримує тільки після проходження дворічної військової служби за призовом, чи альтернативної служби”. Також слід наголосити: “Військово-патріотичне виховання громадян України здійснюється на націо нально-історичних традиціях українського народу”. Також слід викреслити з Конституції України пункт ст. 15, що “жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова”. Нема в світі держави без ідеології. Україна не виняток. Неофіційною ідеологією сучасної України є нав’язана нам ззовні споживацька ідеологія. Наслідком її насильницького впровадження є моральна і фізична деградація нашого суспільства, його розкол й атомізація. Ідеологія споживацтва — це ідеологія смерті: духовної, тілесної, державної. Вона для України неприйнятна. Дійсною ідеологією кожної сучасної держави є патріотизм (націоналізм). Безсумнівно, він має бути офіційною чи неофіційною ідеологією і в Україні. Є в чинному законодавстві України багато й інших недоліків, які необхідно виправити. Однак лише впровадження у вітчизняне правове поле принципу справедливості зробить можливим проведення дійсних, а не фальшивих реформ нашого суспільства. Тільки після цього у нашій хаті утвердиться, словами першого українського митрополита Іларіона, “закон і благодать”. І тільки тоді, як наголошував Тарас Шевченко, “…і буде син, і буде мати, і будуть люде на землі”. Петро ТАЛАНЧУК, Сергій РУДЮК, Віталій КАРПЕНКО

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF w Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn