Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWiedza · Ludzie · Przyszłość
Strona · s. 10strona oryginału ↗

Oryginał po ukraińsku · tłumaczenie jest aktualizowane

ПІСНЯ НЕ МАЄ КОРДОНІВ

Слово Просвіти, №34 за 2008 рік

Життя української діаспори, її активність, життєздатність залежить від подій, які відбу+ ваються в Україні. Здобуття незалежності 1991 року, Помаранчева революція 2004+го і під+ йом народного духу, який простежувався в ці роки, пробудив до активного життя багатьох українців діаспори. Яскравий приклад — доля українки з рідкісною для жінок професією валторністки Валентини Блащук. Вона — заслужена артистка Росії, внесена до Всесвітньої української енциклопедії як му+ зикант і пропагандист української культури. Представник талановитої плеяди музикантів Одеської та Петербурзької валторнової школи. Постійно виступає в Росії та в Україні, неод+ норазово була на гастролях у Швеції, Фінляндії, Іспанії, Англії, Голландії, Німеччині, Болгарії. Грає твори в обробці українських класиків: М. Лисенка, Б. Лятошинського, М. Леонтовича, Г. Цицалюка та українські народні пісні. Брала участь у фестивалях “Червона рута”, “Всі ми діти твої, Україно” та ін. Вона — голова Петербурзького фонду української культури, веде ак+ тивну громадську роботу, учасник І—IV Всесвітніх конґресів українців. Нещодавно відзначила 40+річчя своєї творчої діяльності й 17+річчя — в українській культурі. 1991 року в залі Ленін+ градської консерваторії вперше організувала концерт “Музика України” і відтоді працює над цим постійно. Відчула себе справжньою українкою саме 1991 року. Про це ми й розмовляли. Це було одне з найсильніших вра' жень, перший дзвіночок. Після цього я деякий час жила в Німеччи' ні, потім у Ленінграді. Після здобуття Україною неза' лежності відвідала Одесу і позна' йомилася там з Володимиром Се' рантом, активним рухівцем. Він на' вернув мене до рідної землі, мови, культури. Запросив до Львова. По телебаченню почула Соломію Кур' банович, яка співала “Боже вели' кий, єдиний, нам Україну храни…” Навіть тепер, коли розповідаю, у мене сльози на очах. Через місяць повернулася до Петербурга зовсім іншою. Почала шукати українське товариство — ледве знайшла. Вже через кілька місяців орга' нізувала перший свій концерт “Музика України”. Мене підтрима' ло багато співаків Маріїнського театру. Ми грали тріо валторн (за' мість бандур). Відтоді, з 1991 ро' ку, ми не забували свого народу, рідної мови. ляка з Чернігівщини, уродженця Борзни Михайла Івановича Анто' новського (1759—1816), письмен' ника, історика, перекладача. Він працював у Публічній бібліотеці Санкт'Петербурга (1796—1810). Автор “Истории о Малой России” (1799). Підпис під фотографіями мо' гил родини Домонтовичів пові' домляє, що чиновник Іван Георгі' йович народився 1781 р. у селі Кудрові Сосницького повіту Черні' гівської губернії, помер 23 січня 1854 р. Так само, як і нагородами за бездоганну службу, пишався успадкованим гербом за поход' женням від генерального судді Війська Запорозького Івана До' монтовича. Це був дід першої жін' ки'посла О. М. Коллонтай. Могила може багато розповіс' ти справжньому досліднику. Автор розкриває родовід видатного фло' товодця Павла Нахімова, чий пра' прадід Тимофій був запорозьким козаком. Прадід Мануйло дослу' жився до сотника. Батько Степан Михайлович за часів Катерини ІІ отримав звання майора. На цьому кладовищі було впер' ше поховано Тараса Григоровича Шевченка. Пам’ятник втрачено, і лише 1989 року встановлено ме' моріальний камінь. Тетяна Миколаївна гаряче і справедливо нарікає на те, що ци' ми могилами не опікується сьогод' ні Україна. У вересні 2007 року Тетяна Ле' бединська стала одним з авторів фотовиставки “Український некро' поль Санкт'Петербурга” у Націо' нальному музеї Тараса Шевченка в Києві, на якій було представлено велику частину матеріалів, зібра' них у книжці “Український некро' поль Санкт'Петербурга”. У 500 фотознімках зафіксував Українську Пальміру співавтор ви' дання Петро Тарасенко, художник, фотомайстер, автор трьох фото' виставок, присвячених українсько' му Петербургу, оформлювач кни' — Що робите в Петербурзі на українській ниві? — Щороку в березні допомагаю організовувати вечори Тараса Шевченка в Академії мистецтв, я режисер цих концертів. Організувала український хор “Сузір’я”, знайшла великого енту' зіаста професора М. Романов' ського, який завжди любив україн' ську пісню. Навіть в Азербайджані організував капелу, яка розспіву' валась на українських мелодіях. Коли професора не стало, хором керував його учень. Колектив брав участь у заходах, присвячених Та' расу Шевченку, Лесі Українці, Ва' силеві Стусу, Миколі Лисенку, Гу' лаку'Артемовському, композито' рам та поетам української діаспо' ри. Ми започаткували концерти до Дня незалежності України. Але роботи ще непочатий край. Мрію, щоб тут, у Петербурзі, прово' дились дитячі фестивалі, щоб діти згадували українські пісні, щоб пор' жок, календарів з іс' торії зв’язків Украї' ни і Росії. Його світ' лини вдало ілюстру' ють наукові дослід' ження. У некрополі майстрів мистецтв Олександро'Нев' ської лаври похова'-но Юрія Федорови' ча Лисянського (1773—1837), ко' мандира шлюпа “Нева” під час пер' шої російської нав' колосвітньої подо' рожі. Уперше приїхав' ши до Ніжина, Тетя' на Лебединська по' бачила пам’ятник Лисянському неподалік церкви Іо' анна Богослова, де священиком служив батько мореплавця. А в му' зеї рідкісної книги бібліотеки Ні' жинського держуніверситету імені Миколи Гоголя їй показали карту, яку подарував Лисянський, з поз' наченим на ній рідним містом. А Тетяна Миколаївна подарувала свою книжку, в якій читаємо про поховання на Волковському пра' вославному цвинтарі в музеї'нек' рополі “Літераторські містки” ви' пускника Ніжинського ліцею, това' риша Тараса Шевченка Олексан' дра Степановича Афанасьєва' Чужбинського. В Олександро'Нев' ській лаврі поховано Олександра Андрійовича та Іллю Андрійовича Безбородьків — засновників Ні' жинської гімназії вищих наук. Уже втрачено могилу випускника цієї гімназії, однокашника Миколи Го' голя Петра Григоровича Редькіна (1808—1891) — юриста, студента етико'політичного відділення Мос' ковського університету, який у Берліні слухав лекції Гегеля. У 1860'х він упродовж трьох років був ректором Санкт'Петербур' зького університету. Не знайшла авторка й поховання Миколи Пав' трети українських композиторів ви' сіли в консерваторіях. І ще хочу, щоб у Санкт'Петербурзі пройшов фести' валь “Червона Рута”, адже наша ук' раїнська пісня не має кордонів. Українська культура навіть у Санкт'Петербурзі має значний вплив на російську. Тут 20 років діяв у Маріїнському театрі видат' ний композитор Семен Гулак'Ар' темовський, кілька років діяв ук' раїнський театр. У військово'ме' дичній академії, яку заснували ук' раїнці, багато національних вис' тав. Якби детально описати укра' їнський Петербург, вийшов би не один том. — Які Ваші мрії на майбутнє? — Хотілося б, щоб нам більше допомагала Українська держава, щоб діаспора була більш згуртова' ною й об’єднаною, адже разом можна зробити значно більше. Спілкувалася Надія КИР’ЯН ловича Гребінки (1820—1880), брата Євгена Гребінки — архітек' тора, академіка Санкт'Петербур' зької академії мистецтв, одного з ініціаторів і авторів масової забу' дови міста, який, цілком вірогідно, навчався в Ніжині, як і його брат. Поїздка в наше місто на запро' шення директора Центру гумані' тарної співпраці з українською ді' аспорою Валентини Сидоренко надихнула Тетяну Лебединську на спільний проект — наукову конфе' ренцію “Ніжинський Санкт'Петер' бург”. Її підтримав проректор з на' укової роботи та міжнародних зв’язків Олександр Мельничук. Ад' же ніжинські випускники у ХІХ сто' літті склали потужну українську ді' аспору в Санкт'Петербурзі. Мож' ливо, задуманий проект змусить місцевих істориків і краєзнавців, музейних працівників, студентів активно вивчати ніжинський нек' рополь. Тетяна Миколаївна пропонує лауреатам Національної премії імені Тараса Шевченка започатку' вати традицію віддавати частку премії на підтримку шевченків' ських місць, українських пам’яток у Санкт'Петербурзі, в інших містах.

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF w Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn