Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWiedza · Ludzie · Przyszłość
Strona · s. 15strona oryginału ↗

Oryginał po ukraińsku · tłumaczenie jest aktualizowane

«Я — ВЖЕ ЗЕМЛЯ. А ВАМ ЩЕ ТРЕБА НЕБА…»

Слово Просвіти, №37 за 2011 рік

Микола Лукаш, якому належить вислів: “Демонічної краси голоси”). Володіння ж красним словом притаманне зовсім не бага! тьом українським вокалістам, серед них — Борис Гмиря, Богдан Гнидь, Михайло Го! линський, Віктор Женченко, Сергій Козак, Іра Маланюк, Анатолій Мокренко. Прикро й те, що не всі наші відомі співаки пильну! ють зміст і заголовки своїх інтерв’ю, як!от “Украинской вокальной школы нет…”, — цьогорічного лауреата Шевченківської пре! мії, н. а. України Лідії Забілястої, записане піаністом Юрієм Руцинським (“2000” від 18—24 березня 2011 р.), що викликало блис! кавично!гостру справедливу реакцію Воло! димира Тольби “Поспорим о вкусах” у на! ступному числі цієї ж газети, яку я не читаю, та побачила у студентів на семінарському за! нятті з історії вокального виконавства. Вда! юся до цих прикладів, наперед відповідаючи опонентам заслуженого діяча мистецтв Ук! раїни Івана Лисенка, які закидають йому відсутність професійної музичної освіти. Так, своїми знаннями в галузі музичного мистецтва він зобов’язаний самоосвіті та навчанню в народній консерваторії КДК ім. П. І. Чайковського. Справді, в деяких (особ! ливо ранніх) його музикознавчих есеях трапляються неологізми й неточності, але за всім написаним немає жодного лукавства чи зловмисництва, необ’єктивності чи немо! ральності, а постає дбайливо збережена гід! ність і добра воля всіх сторін правдиво за! фіксованої історії чужого життя в мистецтві; присутній високий дух журналістської ети! ки. Його ерудиція придалася редакції Укра! їнської Музичної Енциклопедії ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України (тільки для 2!го тому написав 240 статей!). Насамкінець зазначу: поки друге, пере! роблене і доповнене видання “Словника спі! ваків України” І. М. Лисенка (К.: Знання, 2011. — 629 с.) дочекалося виходу в світ, деякі з близько 1500 статей уже потребують допов! нень і уточнень, а головне — з’явилися нові імена молодих українських вокалістів, чия творчість заслуговує увічнення. цікаві різні варіанти і в ансамблях. Приємно, коли ти відчуваєш, що ведеш оркестр. Але найкраще — це соло з оркестром. — Чи триває нині робота над проектом “Антологія української музики”? — Так. Цей проект ще не закінчився. Кіль! ка років тому нам замовили три диски — Сильвестров, Станкович, Скорик. Станкович запропонував записати диск скрипкової музи! ки і бути солісткою. Після запису першого диска у нас із Валерієм Матюхіним виникла ідея записати збірку кожного композитора. Із диском “Мелодії миттєвостей” Силь! вестрова ми виступали на фестивалях. Усього світ побачило вісім дисків. Рік тому ми запи! сали Концерти Скорика. У нас дуже багато матеріалу, який потрібно опрацювати. Споді! ваюся, що до нового року вийдуть хіти від ки! ївської “Камерати”. Можливо, ми назвемо цей диск “Від щедрика до танго”. Ще мені дуже подобається творчість моло! дого композитора Золтана Алмаші. Він для мене навесні написав “Пори року”. Зазвичай ми граємо “Пори року” Вівальді, П’єцолли, “Русские сезоны” Л. Десятнікова. А Золтан Алмаші написав саме українські “Пори року”, які ми грали на фестивалі “Етносучасність”. Ці “Пори року” ми також хочемо записати. — Ви гастролювали в Іспанії, Франції, Німеччині, Австрії, Росії… Чи не виникало бажання залишитися працювати за межами України? — Щоразу, коли я виїжджаю за кордон, за! мислююся над цим питанням. У мене є мож! ливість жити в Європі. Безумовно, там більше можливостей. В Україні все тримається на ен! тузіазмі. Зараз наше мистецтво перетворилося на спорт. Відомий московський віолончеліст О. Князєв сказав, що раніше цінували зрілих музикантів, які несли щось більше, ніж про! фесійну музику. А зараз така тенденція: важли! вий не той, хто грає, а той, хто продає того, хто грає. Тобто панує комерціалізація, а не високі принципи. Про це йдеться у книзі “Кто убил классическую музыку” Н. Лебрехта. Спілкувалася Уляна ВОЛІКОВСЬКА Олена ФЕЩЕНКО, голова Черкаського обласного об’єднання товариства “Просвіта” Письменник і час. Час і простір… Люди, події, радощі, страждання… Хто здатний помічати особливості розвитку суспільства, той може опоетизувати життя, захопити творчістю, допомогти долати труднощі, творити довкола себе світ добра, любові, світла, щастя… Таким був поет, прозаїк, перекладач, публіцист, журналіст, редактор і видавець, наш сучасник — Володимир Затуливітер. Його доля — це страждати, творити, багато роботи переробити і залишити по собі 10 поетичних збірок, переклади литовських, молдовських поетів. А ще — праця у видавництвах “Молодь”, “Дніпро”, журналі “Сучасність”. Думаю, нікого не залишать байдужим слова письменника: “Моя впертість — це моя совість. Вона — внутрішній цензор, який змушує за будь-яких суспільних умов залишатись самим собою. Може, тому за жодну з написаних книжок мені не соромно”. Після смерті Володимира Івановича його друзі й шанувальники заснували Всеукраїнський фонд В. Затуливітра, видали збірки поезій, почали популяризувати їх, і коло прихильників значно розширилося. На Сумщині, у його рідній школі, створено кімнату-музей. З ініціативи Черкаського обласного об’єднання товариства “Просвіта” стало доброю традицією проводити літературні читання, читацькі конференції, конкурси, фестивалі за творчістю класиків української літератури, письменників рідного краю. До когорти названих тепер належить і Володимир Затуливітер, який знайшов свій останній прихисток на Канівщині. …Село Бучак, що в Канівському районі, на день святого Володимира — 28 липня скликає всіх, хто небайдужий до творчості В. Затуливітра, на Затуливітрівські читання. Тут, на сільському цвинтарі, він похований на Козацькому шпилі, звідки видно Чернечу гору, могилу, пам’ятник Тарасу Шевченку, який був для Володимира Затуливітра найвищим еталоном совісті і таланту. Могилу Затуливітра почали відвідувати і доглядати просвітяни Канівщини, а в останні два роки Черкаська “Просвіта” взяла шефство над цим святим місцем, де щорічно відкриваються читання. Так було і цього року. Поспішали в Бучак і кияни, і черкащани, і сміляни, і канівчани та школярі із сусідніх сіл — з Бобриці, Грищенців. Села Бучак, на жаль, уже й немає на мапі, але його вихідці часто приїжджають чи до старенької батьківської хати, чи на дворище, чи на могилки… На могилу Володимира Затуливітра лягли живі квіти, привезені з Черкас, Києва, Канева. Петро Засенко, поет і побратим В. Затуливітра, після символічних позивних — 9 ударів у мідну чашу — розпочав дев’яті Затуливітрівські читання. Сказав своє слово-спогад і запрошував присутніх до виступів. Любов Снісар — голова Всеукраїнського фонду В. Затуливітра — звітувала про проведену за рік роботу, розповідь доповнила голова обласного фонду В. Затуливітра та районного осередку товариства “Просвіта” Валентина Носенко, а також прочитала власний вірш, присвячений поету. Голова обласної організації Спілки письменників України, кандидат педагогічних наук Валентина Коваленко у своєму виступі підкреслила, що слово Затуливітра має магічну силу. Він — поет непересічний, величина незмінна, наше завдання популяризувати його твори, аби в пам’яті народній залишався надовго. Цьогоріч до проведення читань долучилася місцева влада — сільський голова села Бобриці, заступник голови Канівської районної ради. Звучали вірші поета, їх читали молоді просвітяни. Унікальне явище продемонструвала майстриня зі столиці: на рушнику вишила образи-символи поезій В. Затуливітра. …Довкола панувала тиша, її прорізав спів бандуриста із Сумщини. “Нема нам слави на землі…” — покотилося по горі і зникло аж десь біля Дніпра. Така ж урочистість панувала і на дворищі письменника, де продовжилися читання. Серед яблунь, винограду, трав і квітів ще піднесеніше звучали вірші, їх читав заслужений діяч мистецтв Василь Довжик, а також гості зі Львова, Черкас, Сміли, Канівського району. Любов Василівна Снісар всім подарувала збірку поезій В. Затуливітра “Чаша жертовності”. Шкільна молодь і студентство Черкащини до творчості письменника долучилися раніше. Саме з ініціативи просвітян упродовж останніх років ім’я Володимира Івановича стало відоме на Черкащині. На конкурсах читців класичної і сучасної поезії звучать його вірші. Переможців запросили до Києва на вечір пам’яті В. Затуливітра, який відбувся у Музеї П. Г. Тичини. Враження незабутні. По обласному телебаченню транслювався цей захід, що стало визначною подією для Черкащини. Відбулися молодіжні поетичні читання, де прозвучало понад чотири десятки поезій В. Затуливітра за тематикою: поет-громадянин, краса рідного краю, рідна мова, шевченкіана, мені болить Україна, філософія буття, поезія про кохання, меморіал. Участь узяли учні черкаських шкіл та студенти Черкаського національного університету. Долучилася до проведення читань обласна організація Спілки письменників України. Обласне телебачення підготувало цикл передач про поета В. Затуливітра. Робота зі вшанування пам’яті поета на Черкащині триватиме.

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF w Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn