Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWiedza · Ludzie · Przyszłość
Strona · s. 16strona oryginału ↗

Oryginał po ukraińsku · tłumaczenie jest aktualizowane

Філософія радості: живопис Ольги Кравченко

Слово Просвіти, №40 за 2012 рік

Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури Хоч мистецтвознавці й досі сприймають Ольгу Кравченко як модель одного з найкращих портретів нашого класика Віктора Зарецького, а вже потім — як художницю з власним почерком, її нових персональних виставок чекають усі. Ніби потрапляєш у Країну Радості й занурюєшся в музику барв. Той, кому доводилося позувати, знає, як перетікає на портрет життєва енергія, наче пензель художника переносить на полотно разом із обрисами людини її живий дух. З Ольгою вийшло інакше. Саме в майстерні видатного українського живописця прокинувся і потужно заявив про себе її талант. Освячений видатним майстром, її мистецький поклик до живопису із року в рік не залишає художницю в спокої, але неспокій її — прекрасний. Навіть не знаючи особисто Ольгу Кравченко, з її картин легко уявити її вдачу, навіть спосіб життя. Виставка, яку вона назвала своїм “Арт-кафе”, глядача, як доброго друга, запрошує в гості на свою демократичну дачу: невеликий будиночок визирає із хвиль — то барвисті квіти усміхаються всім навколо. Потім глядач мандрує Україною і по-новому Серед кількох цікавих, самобутніх експозицій у виставкових залах Музею сучасного мистецтва на ву% лиці Глибочицькій у Києві я надала перевагу новим картинам Ольги Кравченко. Цей закономірний вибір відлунився в змученій пе% редвиборними політичними брехнями свідомості: хай там що є навколо, а митця% ми своїми Україна може пи% шатися на весь світ. Вони своєю творчістю справджу% ють нам краще майбутнє. разом із художницею бачить навіть знайомі міста і місця, вони, причепурені, зустрічають нас і розповідають про все хороше. Пригадується, ще в ті добрі старі часи, коли в Музеї культурної спадщини на вулиці Московській, 40-б, кипіло виставкове життя, зими на полотнах Ольги Кравченко зачаровували веселим багатством відтінків білого, здалося, ніби й не треба їй писати нічого іншого — тільки оці морозні мінливі зими. Бо її живопис наче спростовував тисячолітню аналогію людської старості й зими в природі. Тепер затишні виставкові площі особняка з колонами зайняті (щоб не сказати окуповані) приватною колекцією зброї, а виставкову естафету підхопив Музей сучасного мистецтва. Тож художниця різні пори року в нових своїх картинах представляє нам як іще одну підставу стати щасливими. Вона усвідомлює людське спілкування як безперечну радість і мистецьки показує, як будь-якої хвилини людина може освітити й освятити своїм поглядом ту невелику галявинку міста, містечка, села чи вцілілого природного краєвиду, яку дістане око художника. Ми насолоджуємося міськими краєвидами своєї України, і навіть паризькі кав’яреньки, скопійовані киянами ще чорнобильського літа 1986- го, здаються на картинах Ольги Кравченко близькими і звичними. Краса в очах того, хто дивиться, — її пензель упіймав цю давню народну мудрість і ділиться з нами, не виходячи за межі натягнутого на підрамник полотна. Тому чимало картин, представлених у Музеї сучасного мистецтва, самодостатні, наче йне потребують рам. Як же вона мандрує з важезним мольбертом? Утім, ті мандрівки не схожі на улюблені художниками пленери. Маленький етюдник на дні валізки — і повне серце радості, відкрите для людей. Цей рідкісний дар, втілений і виявлений у її живопису, допомагає нам позбутися духовного дальтонізму, коли політичні події намагаються у колір мокрого асфальту забарвити геть усе в Україні. Світ не може бути без сонця — і художниця блискітки справжнього, не спотвореного мамоною життя, як у люстерка, вкладає в свої картини. Ольга Кравченко — людина християнської культури. “Радуйся!” — закликають нас найсильніші молитви, які читаються тільки стоячи, коли, здається, втрачаєш сили для опору темній навалі зла. Це дуже велика сила. Ольга Кравченко, думається, цілком свідомо іде в мистецтві саме дорогою світла. Тому її картини — аж ніяк не зашореність, не сліпе відвертання від усього гіркого і болісного. Ні, її живопис — це мистецький наступ, покликаний підтримати тих бійців, які живуть із відкритим забралом. Смуток і зневіра не дарма вважається смертним гріхом. Духовно знесилена людина легко стає жертвою катів, шахраїв, загарбників. А якщо Дух Божий сповнює тіло і душу — людина непереможна. Цим різниться справжній живопис від гарно, за всіма канонами виконаних творів переважної більшості архітекторів, або ж ремісничих картинок у мистецьких салонах чи на Андріївському узвозі. Живопис Ольги Кравченко — справжній, насичений світлим духом захисний щит у нелегкому житті українців. Сонячна легкість її мистецького вислову, із перших подихів підтримана Віктором Зарецьким, не вигадувана, не запрограмована, а вроджена і незмінна. Як людина не може змінити розріз очей жодними операціями, так і талант не переінакшиш у щось інше. “Зробіть, будь ласка, те саме, але трохи примітивніше!” — керував колись обмежений начальник молодими літераторами. Ольга Кравченко прийшла в живопис уже дорослою людиною, тому ніхто не надиктує їй свою волю. Її призначення — змінювати світ на краще своїми картинами. На наше глядацьке щастя. П П ЕЕ Р Р ЕЕ Д Д П П Л Л А А ТТ А А — — 22 00 11 33 ВВааррттііссттьь ппееррееддппллааттии ((зз ддооссттааввккооюю іі ппоошшттооввииммии ввииттррааттааммии))::

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF w Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn