Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWiedza · Ludzie · Przyszłość
Strona · s. 2strona oryginału ↗

Oryginał po ukraińsku · tłumaczenie jest aktualizowane

ТЕХНОЛОГІЯ ГРАБУНКУ, або ГЛАС ВОЛАЮЧОГО В ЛУГАНСЬКІЙ ПУСТЕЛІ

Слово Просвіти, №46 за 2005 рік

ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ Гроші не пахнуть, — кинув римський імператор, виправдовуючи запроваджений ним податок на міські туалети. Але й тоді справжній зміст цього горезвісного вислову сприймався і тепер сприймається навпаки: пахнуть гроші, і дуже часто — неприємно. У цьому парадоксі й полягає влучність афоризму. В Україні часів Кучми гроші, надто грубі гроші олігархів, зазвичай мали запах газу й нафти, а нерідко — і крові. Заради грошей ладні були топтати Закон і брати гріх на душу. Чи не найбільшим гріхом перед Богом і злочином перед народом стала так звана приватизація, по-народному “прихватизація”, завдяки якій і маємо те, що маємо: купку скоробагатьків, у руках яких опинилася левова частка загальнонародних багатств, та мільйони злидарів, яким, щоб не померли з голоду, перепадають іноді крихти зі столу можновладців. Після цього, звичайно, можна оголошувати украдену в народу власність “приватною”, яка є “священною та недоторканною”. І тут навіть суворий вирок революційного Майдану — “Бандитам — тюрми!” — безсило розбивається об бетон кругової поруки, зведеної на зрощенні злочинного капіталу з владою. Схема “прихватизації” загальновідома: різними способами, за сприяння корумпованих чиновників і судових крючкотворів, довести життєздатне і прибуткове підприємство до банкрутства й перевести (прихопити) за безцінь у свою “священну та недоторканну власність”. Але навіч зіткнутися з нею довелося в Луганську на одній із автозаправних станцій, куди мене завезли приятелі провідати працівниць, які оголосили голодування й уже дванадцятий день не мали й рісочки в роті. Якраз на той момент голодуючих оглядали лікарі, очі жінок хворобливо блищали, та цей блиск не міг засліпити рішучості добитися справедливості в нерівній боротьбі з прихватизаторами, яка триває вже кілька років. Добитися навіть ціною власного здоров’я, привернувши голодуванням увагу вже нової влади до задавнених проблем. Жінки з болем розповідали про нелегку одіссею по інстанціях, судах, адміністраціях у пошуках правди по всій владній вертикалі — від Луганська до Києва. Свою розповідь вони підкріплювали стосом документів: звернень, заяв, довідок, судових рішень, листуванням з інстанціями та десятками фотознімків. Усе це розбивалося об глуху стіну порушень законодавства, нерозуміння, бюрократичних викрутасів, тупого ігнорування цілком слушних вимог. Історія проблеми починається зі створення в 1996 році з ініціативи Фонду державного майна відкритого акціонерного товариства (ВАТ) “Луганськнафтопродукт”. Йому була передана нерухомість: автозаправки, автобази, ємкості під нафтопродукти тощо. Статутний фонд товариства склав понад 18 млн. МЕНІ НЕ БАЙДУЖЕ! V з’їзд всеукраїнського об’єднання ветеранів України відбувся 12 листопада в ліцеї ім. Івана Богуна. У його роботі взяли участь 139 делегатів від 26-ти відділень України. На жаль, на з’їзді не було жодного представника від владних структур. Не було навіть представників від преси (крім позаштатного кореспондента “Слова Просвіти”). Заслухали звітну доповідь голови ВОВ, народного депутата та Героя України І. Юхновського та співдоповідь голови секретаріату В. Гуменюка. Головна мета ВОВ — суспільне порозуміння й консолідація на основі національної ідеї, піднесення суспільної свідомості й активності ветеранів у державотворенні, співпраця зі спілками офіцерів запасу, учасниками бойових дій, спілкою освітян, політв’язнів і реабілітованих, із товариством “Просвіта”. Було відзначено успіхи Білоцерківського міського відділення ВОВ (голова М. Бондаренко, якого потім обрали головою Київського обласного ВОВ) та Тернопільського обласного відділення ВОВ (голова В. Собків, який “виростив” організацію до 310 тисяч фіксованих членів). Коли б так працювали всі голови відділень, то чисельгрн., 87,53 % акцій залишились у державній власності. До 1998 року підприємство було прибутковим, робітники-акціонери мали заробітки, отримували премії. Та ось 1998 року Кабмін підтримує пропозицію Держкомнафтогазу, погоджену з Фондом держмайна й Антимонопольним комітетом, про створення акціонерної холдингової компанії “Укрнафтопродукт”. До її складу увійшло і ВАТ “Луганськнафтопродукт”, 51 % акцій якого влився до статутного фонду “Укрнафтопродукту”, але залишився в державній власності. Хоча новостворена компанія й отримала право розпоряджатися майном ВАТ “Луганськнафтопродукт” і держмайном, спочатку ніщо не віщувало біди. Адже “Луганськнафтопродукт” Постановою Кабінету Міністрів віднесено до таких, що “мають стратегічне значення для економіки й безпеки держави”, отже, майно було під охороною держави і не підлягало продажу. Та далі почалася активна діяльність керівництва новоствореного холдингу, спрямована на знищення — інакше не скажеш — ВАТ “Луганськнафтопродукт”. Із призначенням 2000 року головою правління цього ВАТ пана Лобача В. І. автозаправні станції (АЗС) “Луганськнафтопродукту” під приводом реконструкції стали достроково вилучатися з оренди, чим порушувалися не тільки права орендарів, але завдавалася шкода й державі, оскільки знищувалося майно, на яке вона мала право, а також через ненадходження до бюджету коштів від господарської діяльності орендарів. Таким робом були вилучені й зруйновані АЗС № 2 (Луганськ, вул. Руднєва, 129), АЗС № 3 (вул. Комінтерну, 102), АЗС №5 (вул. Краснодонська, 19-в), аналогічні станції в містах Перевальськ, Стаханов, Щастя. Простоявши по кілька років без охорони й догляду, вони стали непридатними для використання, просто розвалилися. Ще частину автозаправок продали конкуруючій (!) фірмі — ТОВ “Східні ресурси”, тісно пов’язаній із російським капіталом (Тюменською нафтовою компанією (ТНК). Це АЗС №11 (Луганськ, вул. 26 Бакинських комісарів, 162), №1 (вул. Павлівська, 28-а), №9 (вул. 2-а Біломорська, 1-6). Список можна продовжити: робітниці зі сльозами на очах показували зо два десятки фотографій, на яких зафіксовані руїни колишніх станцій. Схема настільки ж проста, наскільки й брутальна. Майно розпродувалося за безність ВОВ становила б понад 8 млн. ветеранів! За звітний період найболючішими були дві проблеми: брак офісів та фінансування. Як ветеранам спілкуватися, гуртуватися, вирішувати проблеми чи отримувати пораду, коли немає приміщення і навіть телефона? По Києву ВОВ має лише чотири офіси, включаючи і центральний (Організація ветеранів України, яку очолює І. Герасимов, має в кожному районі Києва по 12—14 офісів!). За звітний період фінансування ВОВ становило: у 2004 р. — 138 тис. грн. і в 2005 — 152 тис. грн. (ОВУ — утричі більше), причому Мінфін п’ять разів блокував рахунки ВОВ. Шкода, що на з’їзді не було соціолога. Делегати — здебільшого люди віком від 60 до 80 років, які пережили репресії, війни, голодомори і сьогодні проходять суперечливий період державотворення, так запально, відверто й мудро виступали з конкретними пропозиціями! Перепало всім гілкам влади (тільки щодо І. Юхновського не було жодного критичного заувацінь — бензовоза, приміром, можна було купити за 500—600 грн., звісно, не кожному бажаючому, а певним особам і структурам. Протягом п’яти років автозаправки під приводом реконструкції вилучали з оренди, залишали без нагляду, акціонерів звільняли з роботи — замість реконструкції все руйнувалося й занепадало. І тут виникає закономірне питання: яким же чином значна частина АЗС була продана, якщо така операція можлива лише після виведення цих АЗС зі статутного фонду й, відповідно, зменшення останнього? Вивести нерухомість зі статутного фонду товариства можуть лише загальні збори акціонерів. Тим часом у жодному з оголошень про такі збори це питання в порядку денному не стояло. Та найцікавіше те, що поруч із остовами зруйнованих державних АЗС відразу ж виростали охайні й презентабельні заправки компанії ТНК-Україна. Російська інтервенція на енергетичний ринок Луганщини відбувалася просто на очах у людей, які поклали багато років свого життя на роботу в цій галузі і з болем спостерігали за тим, що відбувається. Деяким наполегливим акціонерам удалося взяти в оренду кілька АЗС і неймовірними зусиллями відстоювати своє право господарювати. Але їм постійно вставляли палки в колеса: не давали дозволу на реконструкцію та оновлення обладнання, зрештою, попередили, що після закінчення терміну оренди її не продовжать, хоча, за законодавством, саме орендарі мають пріоритетне право на таке продовження. Судова тяганина за існуючого “телефонного права” не давала сподіваного правового захисту. Руйнування ТВО “Луганськнафтопродукт” тривало і досягло мети: галузь, яка в усьому світі є однією з найприбутковіших, раптом стала збитковою. Найактивніші акціонери (Лазько, Авершина, Бойко, Царенна, Сурніна, Мізюк) боролися за свої законні права і дійшли аж до керівництва Фонду державного майна України. У зверненні до голови Фонду Валентини Семенюк вони просили прислати фахову комісію зі співробітників контрольно-ревізійного управління і представників наглядової ради Акціонерної холдингової компанії “Укрнафтопродукт” для проведення ревізії й аналізу фінансово-господарської діяльності даного товариства, для вивчення правомірності відчуження майна ВАТ “Луганськнафження — певно, ефект присутності авторитета). Усі пристрасті знайшли своє відображення в рішеннях та рекомендаціях з’їзду: — Президент повинен указом визнати воїнів УПА борцями за Незалежність України (є висновок солідної комісії та науковців); — обмежити найвищий поріг пенсії 4,5 тис. грн.; — зняти пам’ятники комунодіячам і перейменувати все, що носить їхні імена; — Президент мусить своїм указом поновити графу “національність” у метричних довідках і в паспортах; — указом ввести українську мову в усі державні установи; — в усіх гілках влади повинні переважати етнічні українці; — спорудити пам’ятник Герою України О. П. Бересту в Охтирці на Сумщині (він першим установив Прапор Перемоги над рейхстагом), а також назвати його іменем вулицю в кожному обласному центрі; — пропонується Президенту позбавити звання Героя України І. Герасимова, тому що він очолює антидержавницьку п’яту колону, яка по всій Україні проявляє зневагу до всього українського. Анекдотичний випадок стався при підрахунку голосів (це — мо-

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF w Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn