Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWiedza · Ludzie · Przyszłość
Strona · s. 13strona oryginału ↗

Oryginał po ukraińsku · tłumaczenie jest aktualizowane

АНДРІЄЧКУ, АНДРІЙКУ, АНДРІЮ!..

Слово Просвіти, №52 за 2011 рік

Василь КЛІЧАК У п’ятницю 16 грудня у Французькому культурному центрі відбулася презентація книжки “Сад божественних поезій: тися# чоліття французькомовної любовної ліри# ки”, тематична антологія Х—ХХ віків, том перший. Переклад із французької, упоряд# кування, передмова, довідки про авторів і примітки Всеволода Ткаченка. Ошатне, розкішне видання здійснено у рамках Програми сприяння видавничій справі “СКОВОРОДА” Посольства Франції в Ук# раїні та Міністерства закордонних справ Франції. Книжка побачила світ у видавни# чому центрі “Просвіта”. Окрім того, що до книжки увійшли майстерні переклади з французьких поетів, присутні відзначали також чудове художнє оформлення, дизайн і верстку видання, які Ольга СТАДНІЧЕНКО, кандидат філологічних наук, завідувач кафедри українознавства Запорізького національного університету …Уже давно на філологічному факуль# теті Запорізького національного універси# тету не збиралося разом стільки поетів, ак# торів, композиторів, співаків, журналіс# тів… Хоча привід був сумний — вечір пам’яті поета Анатолія Захаровича Рекуб# рацького, який 7 жовтня 2011 року тихо відійшов за обрій на спочин на 66#му році життя. А прийшли “люди моєї пам’яті”, ті, хто приходив до нього на день народжен# ня — 21 листопада — майже завжди: син Анатолій та донька Наталка, друзі, побра# тими, колеги по перу, шанувальники його таланту, викладачі та студенти філологіч# ного факультету, ровесники, люди навіть старші і молодь. Щоб пом’янути, щоб по# ділитися ще свіжими спогадами, які не встигли вичахнути, щоб сказати, можли# во, те, що не сказали за життя. А в універ# ситеті зібралися тому, що А. Рекубраць# кий, як і його дружина й діти, є випускни# ком українського відділення філфаку. По# ет з особливим пієтетом ставився до своєї alma mater, викладачів і самого фаху вчи# теля, вважаючи, що “учитель — то наше звання найвище, чи ви — професор, чи ви — поет”, любив наш університет і завжди приходив сюди на творчі зустрічі зі сту# дентами, ніби знову на іспит. Люди моєї пам’яті. Хто я — без вас — на світі, Ким ти єси, людино, Без тих, хто знає тебе?!. Люди моєї пам’яті. Всі ми потроху минаємо. Всім буде трішки пам’яті. Може, й непам’ять комусь. Радість єдина наша — Щось таки ми залишаємо. Я не боюсь залишати. Я не залишить боюсь. Анатолій Рекубрацький залишив свої поезії нам, щоб почуття мандрували від од# нієї душі до іншої, торкаючи раптовим пе# здійснив художник#дизайнер Андрій Виш# невський. На превеликий жаль, за чотири дні до презентації Андрій Романович відій# шов у засвіти. Жорстока хвороба була нев# благанною. Прожив він усього 48 років, мав божу іскру — яскравий творчий талант, талант художника, талант книжкового ілюстратора. Від часу заснування видавничого цен# тру “Просвіта” Андрій співпрацював із нами, виконував замовлення щодо ілюс# трування видань, дизайну текстової час# тини. Можна дібрати гарну книжкову по# личку із книг, які проілюстрував і зверстав Андрій Вишневський. Це насамперед книги серії “Шкільна бібліотека”: “Дівчина з легенди. Маруся Чу# рай”; Юрій Лаврінен# ко. “Розстріляне Від# родження”; Василь К о р о л і в # С т а р и й . “Нечиста сила”; Іван Франко. “Я не жалу# юсь на тебе, доле…”; Андріан Кащенко. “Оповідання про Вій# сько Запорозьке ни# зове”; Леонід Глібов. “Цяцькований Осел”. До цих книжок треба ще додати любовно й із вишуканим смаком оформлені такі: Олек# са Ющенко. “Банду# ристи, орли сизі”; Бо# рис Дорошенко#Тов# мацький. “Симон Петлюра. Життя і ді# яльність”; Вадим Пе# реживанням вічності. Навіть більше, бо крім текстів, він залишив свою історію, свій ліричний образно#осмислений сценарій життя. Степовик від народження, українець не за призначенням, а за духом, тихий мудрець із народу із влучним прізвись# ком Ворожбит жив скромно і ненав’язли# во, без претензій на супергеніальність і зверхність, був щасливим від того, що любить усе прекрасне і земне, і говорить людям правду. Життєва, творча доля Ана# толія Рекубрацького сьогодні заслуговує на возвеличення і людську пам’ять. Перше слово про незабутнього поета, його дитинство, перші кроки в літературі, про цікаві, не відомі багатьом штрихи до його портрета виголосив патріарх запорізь# кої літератури, засновник і упродовж 30#ти років незмінний (до 1998 р.) голова Запо# па. “Україна в дзеркалі тисячоліть”; Ана# толій Погрібний. “Захочеш і будеш”; Анд# рій Кондратюк. “З вишневого саду”; Лю# бов Голота. “Сотворіння”; Михайло На# єнко. “Художня література України”; “Я син свого народу”. Наукова спадщина Михайла Максимовича; Борис Яценко. “Слово о полку Ігоревім як історичне джерело”; Ольга Малюта. “Просвіти” і ук# раїнська державність”; Упорядник Ярос# лав Гаврилюк. “Крути. Січень 1918 року”; Даніел Крман. “Подорожній щоденник (Itinerarium 1708—1709)”; Володимир Рі# зун. “Теорія масової комунікації”; Робер Деснос. “Баєчкопісеньки і квітопісень# ки”. Переклав із французької Всеволод Ткаченко. Цей перелік я міг би ще продовжувати, та ловлю себе на думці, що навіть про кож# ну із перелічених книжок можна сказати, що вона — подія у культурному житті. Про це говорили на презентаціях, писали в пре# сі, зокрема в “СП”. Залишилася така поличка з книгами удома в Андрія, де глибоко сумують за ним дружина Олена і дочка Анна. Така поличка є і в його батьків Галини Йосипівни і Романа Гнатовича, які ще з дитячих Андрієвих літ мріяли про те, що син стане художником. Поволі, з року в рік розцвітав його талант. У часи перебудови, на початку незалежності в нього був цикл картин, названих рядками з Тараса Шевченка. Глибоко символічні, з прихованим болем за майбутнє України, ці картини і сьогодні хвилюють душу, не втра# чають своєї енергетичної закодованості. Нам дуже бракуватиме Андрія. Його спокійної розсудливості, уміння оцінити будь#який факт чи явище, зробити йому безпомильний аналіз, а також бракуватиме його неповторного почуття гумору, щирого і непідробного. Дуже шкода, що в розквіті сил ідуть від нас скромні трудівники, художники, що проникливим внутрішнім зором бачать ре# альність, бачать поведінку тих, хто, як і вчора, намагається всюди встигнути, щоб запобігти ласки у тих, хто ножем одкраює ласі шматочки з панського столу. Вони, ху# дожники, це добре бачать, але ніколи не вдадуться до такого самоприниження. Це не для них. “Художнику немає скутих норм…” Таким запам’ятається мені Андрій Вишневський. Андрієчку, Андрійку, Андрію! Прости мені. Тричі прости. Хай буде земля тобі пухом. продовжують його творче життя. Особли/ во ті, що вже стали майже народними. Композитор#пісняр Анатолій Сердюк на/ гадав про те, що їхня пісня “Неподільна булава”, написана ще далекого 1993 року, набула саме такої слави. Її довгий час “крутили” навіть у Верховній Раді Украї/ ни, а під час Помаранчевої революції вона звучала на Майдані Незалежності, її по кілька разів на день транслювали україн/ ське радіо й телебачення. І знову залунало до болю актуальне і майже хрестоматійне: Булави не можна поділити, хлопці, України також не дамо ділить. Доки буде жити дух наш запорозький, Доти Україна буде в світі жить! Так міг написати тільки справжній ук# раїнець, великий патріот, якому в душі бо# ліла Україна.

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF w Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn