Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWiedza · Ludzie · Przyszłość
Strona · s. 13strona oryginału ↗

Oryginał po ukraińsku · tłumaczenie jest aktualizowane

ІСТОРІЯ ОЛЕШКІВСЬКОГО ВВЕДЕНСЬ( КОГО ХРАМУ — ЖИВЕ ЗВИНУВАЧЕН( НЯ ДОБІ ЧЕРВОНОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ

Слово Просвіти, спецвипуск №70 за 2000 рік

Іван Зубенко (1888—1940) — відомий у Галичині в 20—30-х роках письменник, драматург, публіцист, громадський і культурний діяч, учасник національно-визвольних змагань, сучасник М. Грушевського, С. Петлюри, О. Кобилянської, А. Чайковського, Є. Маланюка, О. Олеся, І. Вільде... Літературна спадщина Івана Зубенка досить розмаїта — новели, оповідання, повісті, драми, комедії, публіцистика, листування. Вона вписується в рамки літературного процесу 20— 30-х років, що відбувався у Західній Україні в міжвоєнний час. Уродженець Наддніпрянської України, він брав активну участь у військових діях в Україні взагалі та в Галичині зокрема. Як політичний емігрант Іван Зубенко продовжив у Галичині вже в умовах мирного часу, але гострої політичної боротьби з польською владою, свою громадську, публіцистичну і письменницьку діяльність: видав більше десяти художніх збірок, зокрема прозових: «Квітка на багні», «Фатум», «Галина», «Зірка», «За кулісами життя»... Творча спадщина письменника розпорошена в різних періодичних галицьких виданнях 20—30-х років, календарях і збірниках, які лише недавно стали доступними дослідникам. Іван Зубенко виступав у різних жанрах, але вся його творчість підпорядкована одній темі — боротьби за утвердження державності України. Письменник зображував і досліджував події в Україні 1917—1920 років. Його проза і драматургія перегукуються з проблематикою творчості раннього М. Ірчана, М. Яцківа, М. Матіїва- Мельника, Ф. Дудка, Ю. Шкрумеляка, О. Гаврилюка, Ю. Косача та інших. Його цікавила тогочасна галицька дійсність, а точніше — порухи народної душі, утвердження віри в перемогу патріотичних сил. У художньому плані творчість Івана Зубенка проявилась у жанрі малої прози. Він добре володів імпресіоністичною манерою письма, лаконізмом художнього мислення, даром політичного передбачення. Зберігаючи притаманні йому риси письменника-наддніпрянця, розвиваючи традиції класичного реалізму, він органічно увійшов у західноукраїнське літературне оточення, опанувавши особливості новітніх художніх явищ, пов'язаних з європейськими літературними течіями. «Творімо свою культуру... спільно й згідно!» — ці слова Івана Зубенка стали його життєвим і творчим кредо. Творчість митця у своїх кращих проявах збагатила національну культуру, що розвивалася як частина загальноукраїнської. Вона була співзвучною волелюбним устремлінням прогресивно настроєної частини творчої інтелігенції Галичини. У 30-х роках Іван Зубенко був уже відомим літератором, автором багатьох збірок, новел, оповідань, драм; посідав належне місце в культурному житті Західної України. В його творах читач знаходив ту духовну поживу, яка була так потрібна кожному Доля його, як і доля доброї дещиці храмів та монастирів колишнього Союзу, трагічна. І хоча дехто намагається виправдати варварську суть «червоних дияволят», упевнений, — прагнення знайти істину переможе. Саме це прагнення спонукає нас із пітьми забуття виносити на світ хоча б уламки минулого. Перші відомості про храм з метричної книги Єкатеринославської Духовної Консисторії Тавричеської губернії належать до 1790 року. У 1801 році про цю церкву сказано, що вона хоч і тимчасової побудови, але «стоїть у твердості». На місці тимчасової побудови у 1808 році був закладений новий храм на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці. Споруджувався протягом 10 років, закінчений та освячений у 1818 році. Храм був побудований за планом у формі Хреста, стіни його були кам’яними, а баня — дерев’яна. Дзвіниця будувалася окремо. За часи існування церква прикрашалась іконами, кіотами та збагачувалась церковним посудом за рахунок благодійників. Внаслідок збільшення населення Олешок з’явилась потреба у розширенні храму. У 1876 році був затверджений проект побудови церкви. Проте здійснення задуманого розпочали тільки у 1883 році. Відновлення іконостасів та всіх кіотів храму припадає на час перебудови собору, яка була завершена у 1885 році. Кошти на капітальну перебудову дали міщанські та селянські товариства. І якщо правий приділ на честь апостола Андрія Первозванного був споруджений у 1851 році, то лівий приділ на честь князя Олександра Невського — аж у 1894. Таким чином, Олешківський соборний Введенський храм, який почали зводити у 1808 році, остаточно був збудований тільки у 1894. Спорудження храму пов’язують з іменем знаменитого архітектора Растреллі — чи то консультував проект, чи хтось з учнів проектував. Одне незаперечно: храм був краси неземної. З того часу храм був освячений любов’ю мешканців Олешок. І якщо виникала потреба ремонту, кожний олешківець мав за честь допомогти собору. Олешківський Введенський храм благополучно пережив як лихоліття громадянської м’ясорубки двадцятих, так і чорні дні Другої світової. Хоча і міни його шматували, і снарядами у стіни вціляли, проте стіни та бані зберігали своє обличчя. А от уже справжніх руйнувань храм зазнав згодом, коли за нього взялися мародери: обдерли покрівлю, розтягли дошки, жерсть, поколупали цеглу. Саме такою обідраною

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF w Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn