Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Позиція · “Так влаштований українець, що він має когось то обожнювати, то ненавидіти”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Синдром Палія», с. 5

Синдром Палія

Слово Просвіти, №01–02 за 2020 рік

Закінчення. Початок на стор. 5 дянська свідомість” будує Дніпрогес, відбудовує шахти Донбасу й металургійні за води, піднімає цілину, їде на будови комунізму і варить сталь. І множить п’ятисотенниць, героїв праці на полях і в корівниках. Здавалося б, це вже назавжди, виродження й переродження нації. І ті промінчики свободи — шістдесятництво за ґратами — то лиш прояви здорових клітин у зруйнованій імунній системі хворого організму нації. Але історія ходить своїми дорогами, і щаслива доля почасти шукає народ, але не може з ним зустрітися. Прийшла, постукала у браму, а його немає вдома або у нього не всі вдома, і немає кому відчинити ту браму. Ось уже 28 літ стукає, а він на виборах, вибирає чолових та все на радість Хутін Пую, аж так, що він скаже “нєдонарод, нєдогосударство”. Не уточнює, що до та кого вибору він доклав увесь свій кадебістський геній, і як досвідчений пором ник спрямовує “пором” у потрібне русло, щоб на палубі були свої, слухняні і керовані. Бо непокірних Москва не терпить. Тих чолових, кого вона не може зламати через коліно, ламає народ. І методів їй не позичати. І слабша частина народу навіть не помітить, що його зламали. Ось все відбувалося на наших очах, а Кліо лише отетеріло спостерігала за тим дійством, як народ щодня довгі місяці ковтав то солодку піну, то гірку, коли йому показували із зомбоящика то “героя”, то “антигероя”. “Антигерой” викликав ненависть більшу, ніж любов до “героя”. І ненависть перемогла. Як в козацької старшини і голоти до Мазепи, як перемогла вона у С. Петлюри та В. Винниченка й бідноти до “пана” Павла Скоропадського. Так влаштований українець, що він має когось то обожнювати, то ненавидіти. Ось добра доля знову постукала у браму, а відчинити нікому — не всі вдома, сольний концерт віртуоза рояліста дивляться, регочуть і подумки клянуться, що лише такий може ощасливити їх і лише “таким марила” усі століття мати Україна… А ті, кого застала вдома, скрушно роз вели руками, мовляв, нехай сміються, скоро плакати почнуть. А вуста народу тихо додали: “Чого бідне — бо дурне, чого дурне — бо бідне”. І попри те, що високі зарплати, пенсії, притомні ціни на все і посильні тарифи відпливли, не припливши, фраза “вас об дурили” нікого з тієї когорти, кого добра доля ніяк не може застати вдома, не дратує, не ображає і не витвережує. Вони усе ж так само тримають долоні в позиції оплесків і сподіваються чуда, бо їхня віра тверда і непохитна. Вони навіть не здогадуються, що в тому, що Україна щодня відкриває “нові обличчя” корупціонерів, шахраїв, зрадників, аморальних типів, ницих деспотичних негідників і відвертих ворогів, які готові продати все з молотка і здати Україну ворогові чи то в довгострокову оренду чи у вічне користування, винні лише вони. (Щодень потроху здається українська держава — ось на горизонті торгівля землею, ось завуальована під місцеве самоврядування федералізація). Що саме вони і привели їх на державний олімп, заковтуючи брехню. І знову хвилями прокочується тривога, напруга, страх за рідну країну й державу. За рідну землю — як невіддільну частину української душі і духу. І знову ошуканий народ, спокушений маніпуляторами й пройдисвітами, і знову — жива віть на гнилому древі нації, патріоти, вічні заложники юрби, з незмінним “слава Україні”, “смерть ворогам”, з імунною системою майданів — як порятунком народу і держави. У Семена Палія і тих полковників, що перескочили до царя і повели за собою козаків, не було телевізії, шахраїв балакунів з брехливими “секретними матеріалами”, не відомо, що він говорив козацькій голо ті, як переконував їх іти на те імперське бойовище, де козаки Петро, Панас, Гриць ко вбивали своїх побратимів, чи може, й рідних братів Павла, Панька чи Гаврила, які воювали на боці Мазепи, а отже, — України. Допускаю, що вони також були переповнені ненавистю до гетьмана, і він давав на це всі підстави. І у тій ненависті до однієї конкретної особи не звучало слово “Україна”, лише було бажання помститися йому. Може, це і є з тих найбільших проклять, що впали на нас і продовжують падати, бо “синдром Палія” не минув і продовжує жити у нашій свідомості, як смертоносна клітина. Тому на тій табличці коло погруддя Палія кимось вигравірувані слова “Будь гідний пам’яті отих, хто ліг за волю України у могилу. Згадай їх, славних і святих, черпай від них наснагу й силу” — чомусь засмутили мене. Авжеж, що черпаємо! Авжеж, що гідні!.. Ми ж зовсім недавно проковтнули “патріотичне” “проти всіх”, а вийшло за того, хто нині спонсорує війну на Донбасі тими грошима, які він вкрав у народу і вивіз ешелонами до Росії. Не найгірші за це проголосували, а “найсвідоміші”. І через якийсь десяток літ знову заковтнули брехню. Це вже найсвіжіші події. У розмовах про рейтинг віртуального президента Голобородька часто звучить чи то як виправдання нашій національній недолугості, чи то як запевнення, що ми не такі вже й рагулі, а просто ми були проти отого, нового пана, майже Мазепи, — Пороха. Що у тому многоголоссі, запевняють, є й голоси людей розумних, які просто не хотіли чути це ім’я. А таке ім’я, як Україна вони чули?! А полковники Палій, Полуботок, Журахівський, Томара, Скоропадський, Апостол і Галаган не могли чути про Мазепу. І теж не були нерозумними. А Симон Петлюра і Володимир Винниченко не могли чути ім’я успішного талановитого генерала, а потім очільника української держави, теж успішного і вміючого, П. Скоропадського. І ось через 310 літ все повторилося з вражаючою схожістю. Синдром Палія та інших іменитих достойників повторився вже на новому історичному витку. Знаю, що багато свідомих патріотичних людей вступали в герць з тими “інтелектуалами”, сперечалися з ними і переконували не “валити державу”, не голосувати “проти Пороха”. То отож думаю весь час: невже ж їх ній “витончений” інтелект і яловий “патріотизм” зовсім, ну, зовсім, не уявляли, як будуть рухатися події далі? Що подібне приведе собі подібних, і вони разом вчинять шабаш і все у турборежимі, щоб ніхто не встиг оговтатися. Якщо розумні, то невже ж не відали, що за “новими обличчя ми” стоять старі, і вони сповзатимуться в Україну, щоб вчинити помсту? Сповзатиметься вся ненаситна, ненажерлива рать, готова доковтати те, що вона не доковтала при “попєрєдніках” та ще й вчинити помсту тим патріотам, які спровадили їх із рідної землі. Не уявляли, як швидко буде кришитися й ламатися державна піраміда і рука кремля буде смикати мотузочки, щоб ляльки виконували їхні повеління і озвучували їхні тексти. Як усі балачки “інтелектуалів” про прагнення змін і реготи не доінтелектуалів перетворяться в тихе постогнування, а до слова “розчарування” прилипне означення “велике”. А у їхніх гаманцях заведеться вітер, а нові квитанції на комунальні тарифи не будуть пахнути фарбою квитків на концерти 95 го кварталу. Що крен у бік Росії і дух малоросійства просто фонтанував у всьому, до чого був причетний лідер телепрограм і телесеріалів. І він не міг поміняти свій внутрішній світ, свою філософію буття, бо він таким прийшов у цей світ. Але місію свою виконав: підзарядив цим духом мільйони телеглядачів. То запитання до тих розумак, що були проти Порошенка: ви саме про такого лідера України мріяли?! І дух його надто чужий духові України, і її дух йому чужий і незбагненний. За це не судять, навіть не осуджують, бо духи обирають тих, кого вони можуть обрати. Але покоління судять своїх попередників за дух зрадливості, не мудрості, страждаючи, не прощають тим, хто вибирав їм щербату долю. У списку тих, кого слуги прагнуть кинути за ґрати, значаться імена найбільших патріотів, які такі ж ненависні москалям, як і ім’я Степана Бандери. Це вже стало генетичним кодом москаля. Він ним отруївся і ним перенаситився. Він пам’ятає, що робили з ним бандерівці у своїх лісах, але не розповідає, що то була відповідь повстанців на ванни із сірчаною кислотою, куди москаль кидав їх і де повністю розчинялося людське тіло, на ті велетенські ями напівзакатованих людей, що довго ворушилися, не розповідає і про тисячі втоплених отроковиць з повстанських країв, яких вони втопили, щоб більше не народили собі подібних. То невже ж і у “нових облич” той таки ж “код”? А сценарії судилищ неначе хтось пише рукою того, хто кидав у моторошні ванни українців, у криниці живих головами вниз… Хто знається на кедебістських методах війни без зброї й армії. Що день що два вимальовуються образи “ворогів народу” і все чомусь серед патріотів — політиків майданівців, військових, волонтерів. Це та еліта, та захисна сила, яка не просто прогнала вуркаганство з України, а дала й москалеві по зубах і розхитала його віру в його непереможну наступальну силу, і цей дракон не дорахувався вже кілька своїх голів із семи і тисячі тисячі своїх завойовників. У тому, що відбувається нині в нас, так повіяло совковими катівнями, “чорними воронами” 37 го, і тінь від руки кремля така конкретна і темна. І методи старі, пере

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин