Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Різдво стосується вже не роду, етносу, · а кожного”. З блокнота письменника 10 · с. 10сторінка оригіналу ↗

Словник доби. Різдво

Слово Просвіти, №01–02 за 2020 рік

Володимир КАРАЧИНЦЕВ “...ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви і став чоловіком”. Символ віри Різдво — найбільше християнське свято — народження Сина Божого. А відтак і Нового року. Колись — нового хліборобського року. За новими смислами — Нової ери. Святе Письмо не вказує достовірної дати народження Христа. Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було ухвалено на Вселенському Ефеському церковному соборі 431 року. Коли на синьому небі з’являється перша зоря, і весь космічний лад готується до народження світла, господар запалює свічку на святковому столі... Світ висвячується... Розпочинається Святовечірня містерія... Щемно в душі... Навіть у рухах хижого звіра немає ворожості... Чуєш дотик лагідної сили правічної святої Правди... Правди Таїни. Щемно рипить сніг... За Різдвяним столом з дванадцятьма сакральними стравами збирається родина... Святвечір — свято радісного чування народження Спасителя тут, у нашому згрішеному світі. Чування радісного, бо певного. Різдво в Україні — свято глибинне. У мітологічній колядці — на вишні-прадереві “свічечка палала, із неї іскра вогню впала, з іскри ріка стала, у цій воді сам Господь купався…” Коляду благословляє новий живий вогонь. Вогонь вважався початком усього сущого. На Гуцульщині добувають його прадавнім способом — тертям сухої деревини об деревину. На закінчення свят зимового циклу на дверях рисували солярний знак в оточенні двох ялинок: хрест у крузі означав сонце, дерева з гілками — сімейні древа життя. Ці “різи” означали: у сім’ю прийшло сонце. Власне первісне значення язичницького свята — народження (різдво) нового А “Полковник” звертається різкуватим голосом до зграї бандитів. “Панове, ми вам платимо за те, що ви маєте грати справжніх бандерівських боєвиків, а не п’яниць. Мені гидко дивитися на нас. Ви налигані! Запам’ятайте, пити будемо після бою! Ясно?!” Упирі мовчать, а “Полковник” грає лагідного професора історії. “Я вас хочу запитати, чию родину в Монастириськах належить знищити, як націоналістичну заразу? Хто в Монастириськах виділявся як прислужник німецьких окупантів? Чиї сини Опілля ще й нині перебувають у рядах озброєних бандерівських банд?” Один місцевий упир, чоловік з розплющеним носом, подібний до кажана, озвався гугнявим голосом: “Товаришу “Полковник”, та вони всі тут прислужували німакам. А найбільше учитель української мови! Він, здається, був сальцесоном Монастириська”. “Не сальцесоном, а солтисом, дурню!” — люто перебив кажана “Полковник”. Настала тривожна тишина. “Полковник” спитав знов: “А що робив за німців тутешній піп?” “Що робив? Головний тутешній священник правив служби Божі, я думаю, що його треба помилувати”. Андрій здригнувся. Жалісливість ката схвилювала. Він подумав, співчутлива душа знайшлася серед упирів. Але той же гугнявий кажан докинув ще одне словечко до своєї милосердної заяви: “Я не наполягаю на своїм, але вважаю, що одного вчителя — це достаточно!” Андрій схопився за своє обличчя, затиснув, заглушив крик своєї душі. Він подумав, що співчутливий суддя, плаксивий кат, що все ж таки засуджує на смерть невинну людину, — це найважливіше створіння диявола на всій звірячій і людській землі. А “Полковник” робив далі своє діло. “Я вас так зрозумів, — звернувся він до кажана, — що ми повинні запам’ятати вашу справедливу пропозицію щодо вчителя української мови? Так чи ні?” Ніхто з упирів не наважився повторити голосно сонця. У давнину це було свято бога Рода — творця всесвіту. Свято тривало 12 священних ночей творення всесвіту — від 25 грудня до 6 січня (кожна з ночей — тисяча років). На честь творця всесвіту готували дванадцять священних страв, які були зокрема пожертвою 12-ти сузір’ям зодіаку, бо приготовані від їхнього живого вогню. На думку М. Драгоманова, в дохристиянські часи під час свята народження нового сонця українці співали щедрівок — гімни язичницьким богам. Згодом величання перейшло на господаря і його сім’ю. Він — місяць ясний, а його сім’я — зорі. Гостять у них сонце і дрібен дощик — сили вогню, світла, тепла й вологи. Світотворчі первні життя. У християнську добу за столом українського господаря — Ісус Христос, Мати Божа й янголи. Величальні різдвяні пісні й стали першоосновою церковних колядок. Колядники-янголи приходять у дім звістити про свято. Перед походом колядники у пишній гуцульській одежі проймаються почуттям святості, сповідаються в церкві, уникають жіночих спокус, бо інакше їх за кару змусять цілуватися з мітлою... Прасенс традиції — у торжестві роду. Виникнувши з потреби племінного єдвсім зрозумілий наказ “Полковника” про смерть учителя. Той наказ взагалі ніким не був проголошений, але йшов з вуха до вуха, як сичання гадини. Андрій зрозумів: “Полковник” ще в Києві у своїх паперах знайшов прізвища цих упирів, що повинні тут зіграти “голос” українського народу. Ця жахлива ніч у душі Андрія розгорталася, наче остання ніч його нещасливого життя. На зустрічі з Лесею біля церкви він втратив спроможність заговорити до неї. Ледь чутним стогоном озвався: “Уб’ють учителя української мови!” Леся погасла. “Це неможливо! Дорогий мій хлопчику, Андрієчку, благаю тебе стримати на добу це вбивство! Сотня Галайди вже розквартирувалася в селі Велеснів! Це двісті хлопців. А в самому Велесневі вже приєднуються до сотні наші люди...” Андрій мовчав. Леся почала цілувати Андрієві руки і просити його зробити щось неможливе, щоб урятувати вчителя: “Андрійку, ти повинен знати, що Велеснів — це село, де народився Володимир Гнатюк, геніальний друг Івана Франка. Ти мусиш знати, що Іван Франко гостював у Монастириськах. Ми з тобою тут, на святій землі. Тут не може бути вбитим учитель української мови, що навчив усю Тернопільщину співати Франкову пісню “Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить!” Леся засвітилася. В її зелених очах з’явився іскристий вогонь. “Андрію, ти повинен цієї ночі вийти назустріч нашому народові і разом з ним вдарити банду упирів та знищити їх!” Андрій нічого не сказав. Обняв Лесю, пригорнув до себе й прошепотів “Прощай”. Він уже знав, що робитиме завтра. А в тому страшному завтра Андрій з’явився в Монастириськах надосвітку. Він побачив здалека подвір’я вчителя, на той час уже захоплене упирями. Все розрахував для своєї позиції, вибрав місце на пагорбі, звідки видно розташовані там змайнання, ідея Святого Збору роду конкретизується як ідея національної соборности українського народу, вважав фольклорист, професор Іван Денисюк (есей “Торжество святого Збору” — про семантику Різдва). Церква називає Ісуса Христа Сонцем Правди і Справедливості. З IV століття замість бога сонця християни Рима почали вшановувати Різдво Сонця-Богочоловіка. На Росії і на наших теренах Різдво Ісуса святкується за календарем імператора-язичника Юлія Цезаря (юліанський календар). Вдумайтесь! Попри зміну його в 1582 році на григоріанський (через прозаїчні математично-астрономічні мотиви — а нині різниця у часі між двома календарями набігла до 13 днів). Тоді зміна календаря Папою Григорієм ХІІІ принципово не була сприйнята православними через взаємні анафеми ієрархів. Нині ж більшість православних церков, зокрема материнська Константинопольська церква, святкують Різдво за григоріанським календарем. До слова, зверніть увагу на різницю не тільки у часі, а й у рівні життя народів у двох календарних вимірах. Щороку 24 грудня, мабуть, не тільки у мене виникає когнітивний дисонанс і логічне запитання: чому? Ради чого, кого? Запитання не суто конфесійне чи теологічне. Воно задавнено риторичне: чому глобальне християнське свято святкується за різними календарями? Запитання насамперед до ієрархів, але ж і до кожного, хто вважає себе християнином. Здоровоглуздим. Ми живемо смислами нової ери? Втім, воно (запитання), на жаль, надто політизоване. Ба майже приватизоване. Принаймні таким уявляється. За поребриком. Сподіваюся, автокефалія і благодатне стровані вночі трибуни упирів. Він бачив, як бандити вивели вчителя, його дружину та двох донечок. Зв’язали. На голови їхні вдягнули чорні мішки. Виставили в ряд. Упирі затягнули зашморги на шиях нещасних людей... “Полковник” наказав кажанові оголосити вирок. Кажан вийшов з гурту упирів і прогалакав: “Ми, українські воїни, бандерівська боївка, месники й борці за вільну Україну, знищуємо тут родину зрадників нашого народу!” І тут загуркотів кулемет Андрія. “Полковник” упав першим, а на нього повалилися один за одним усі в мазепинках москалі та хахли. Андрій умів стріляти. Він лежав за пагорбом на обійсті засуджених і вже вбитих людей. Він лежав і молився словами свого батька: “Боже мій, покарай мене або змилуйся наді мною!” Із-за пагорба з’явилися хлопці з Велеснева та воїни Галайди. Вони спізнилися на десять хвилин. Андрій побачив Лесю серед них і гукнув так, щоб вона почула: “Де ж ти була так довго? Я, Лесенько, помер!” Леся кинулася до нього, але він відступив од неї, замахав руками: “Не підходь! Я вбив їх, я не мав права вбивати! Я вбив їх, я виконав твою волю! Це не я зробив. Це зробив без мене мій кулемет”. Настала тиша. Було чути, як скриплять під вітром у саду вчителя яблуні, на яких висіли задушені упирями люди. А натовп привезених уночі на подвір’я учителя людей з далеких селищ почав кричати: “Ганьба! Ганьба!” Але кому “Ганьба”? Андрій підняв руку: “Не кричіть “Ганьба!”, якщо ви нездатні взяти зброю і мовчки стріляти у зримого ворога!” Надовкола Андрія зібралися спітнілі від бігу каньйонами та долинами Монастириська вояки Галайди та хлопці з Велеснева. До Андрія підійшов Галайда, обняв його, зняв кашкет, став на коліна і промовив: “Ти врятував мене. Я йшов попереду. Якби ти не скропив ту банду, розстріляли б вони мене Закінчення. Початок на стор. 8—9 Андрій Шевченко

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин