Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “Тому потужна наука й ефективна вища освіта є запорукою нашого національного виживання”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Наука в університетах: що далі?

Слово Просвіти, №01–02 за 2020 рік

Максим СТРІХА, доктор фізико математичних наук, професор Тільки ледачий не говорив останнім часом про тяжку кризу української науки. Більшість критичних стріл діставалося державі, яка не схотіла (чи не змогла) забезпечити науковцям хоч скільки небудь гідне фінансування. Діставалося й “геронтократичному” керівництву НАН України — головної наукової установи держави — яка, отримуючи понад 55% скупого “бюджетного” пирога, вперто залишалася майже такою ж, якою була півстоліття тому (хоч українське суспільство й економіка змінилися докорінно). Однак донедавна існував принаймні один сектор вітчизняної науки, де виявлялися й виразні позитивні тенденції. Дискримінована за радянських часів університетська наука дедалі впевненіше ставала на ноги. Це підтверджували і цифри публікаційної активності, і число виграних європейських грантів (тут університети, попри виразну диспропорцію в державному фінансуванні досліджень, фактично зрівнялися з НАН), і активна участь провідних університетів у роботах задля зміцнення обороноздатності держави (саме в університетах було створено сучасні безпілотники, засоби тропосферного зв’язку, легкі і надміцні плити для бронежилетів тощо). Не маючи змоги реально впливати на всю наукову систему (самоврядний статус НАН і галузевих академій фіксує закон), колишнє керівництво МОН намагалося якомога активніше стимулювати позитивні зрушення бодай у цьому окремому секторі, спираючись при цьому на еліту самих університетських науковців. Однак у вересні 2019 го у МОН відбулася природна для демократичних держав “зміна караулу”. І перші 100 днів нової “зеленої” команди дають уже змогу говорити про певні нові тенденції. Автор цієї статті мав честь відповідати за науковий напрям у командах міністрів І. О. Вакарчука, С. М. Квіта і Л. М. Гриневич. Кожен із названих міністрів був особистістю з великим фаховим досвідом (перший до призначення на міністерську посаду був визначним фізиком теоретиком і ректором одного з провідних університетів, другий — яскравим гуманітарієм і теж президентом знаного вишу, третя — незаперечним фахівцем на ниві середньої освіти, де вона пройшла послідовно всі ланки від учителя й до керівника міського управління). І кожен розумів, що для вимірювання реального стану в галузі потрібні надійні індикатори, і формалізовані, і неформальні, які дають змогу відчути настрій освітянської й наукової спільно ти. Щодо університетської науки таким неформальним індикатором може слугувати найавторитетніша сьогодні за складом (того, хто з цим не погоджується, прошу уважно переглянути цей склад за посиланням http://anv su.org.ua/akademiky/) громадська наукова асоціація нашої держави — Академія наук вищої школи України. Її було засновано ще в листопаді 1992 року з ініціативи професора В. І. Стріхи та його однодумців, і нині вона об’єднує понад 450 провідних учених нашої держави — професорів і докторів наук, що працюють в усіх її головних наукових центрах і представляють увесь спектр галузей знань. У роботі щорічної конференції АН вищої школи, що відбулася 14 грудня 2019 року, взяли участь керівник секретаріату комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій, члени Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій і Президії Ради про ректорів з наукової роботи та директорів наукових установ МОН (в обох цих органах АН вищої школи має гідне представництво). Водночас позначилися й нові віяння — керівництво МОН конференцію цілком зігнорувало, вперше за багато років (це особливо впадало в очі, бо торік міністр Л. М. Гриневич не про пустила нагоди поспілкуватися з університетською елітою — при цьому з “шорсткою” науковою, а не з “чемною” адміністративною). Інформуючи про роботу впродовж звітного року й аналізуючи тенденції розвитку наукової та освітянської сфери, президент Академії відомий учений кібернетик О. Г. Наконечний не проминув тієї обставини, що після формування нового складу Уряду України припинилася активна взаємодія Академії та МОН, великий експертний потенціал Академії вкрай недостатньо використовується при формуванні нового складу різних експертно дорадчих органів МОН, а підписаний у липні ним і тодішнім першим заступником міністра освіти і науки П. К. Хобзеєм Меморандум про співпрацю в сфері науки міністерством уже де факто не виконується. З міністерства ніхто й не подумав звернутися до Академії, коли в листопаді формувалися вісім робочих груп, покликаних визначити шляхи реформування наукової сфери; а відтак до складу цих груп в університетської спільноти є великі запитання, бо там разом зі справжніми вченими виявилося й чимало людей, дуже далеких від науки й вищої освіти. Обговорення доповіді президента виявилося як ніколи гострим. Звісно, говорили й про успіхи. Віце президент Академії Ю. С. Пройдак (Національна металургійна академія, Дніпро) розповів про досвід успішного співробітництва з ученими Китаю та про підписання тристороннього меморандуму, сторонами якого з одного боку став Міжнародний технологічний та інноваційний центр (КНР), а з другого — НАН України та АН вищої школи України. Фахівець із інформаційних технологій О. Є. Федорович (Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського, Харків) наголосив на перспективах співробітництва з ученими КНР в аерокосмічній сфері — адже можливості співпраці з колегами зі США і ЄС у цій галузі для китайців дуже обмежено. Але від разу ж відомий фізик і фахівець у галузі сенсорної електроніки Я. І. Лепіх (Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), визнаючи важливість співпраці з ученими та корпораціями Китаю, застеріг щодо ризиків, які при цьому виникають, зокрема й через широке застосування китайцями методів промислового шпигунства… Ще один відомий фахівець із ІТ галузі Л. М. Любчик (НТУ “Харківський політехнічний інститут”) з тривогою говорив про нефаховість багатьох управлінських рішень, зростання забюрократизованості, наслідком чого є зниження рівня ІТ освіти. Літературознавець “іспаніст” О. В. Прон кевич (Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Миколаїв) наголосив, що непродумане застосування пропагованої сьогодні МОН формули “гроші ходять за студентом” вдарить не тільки по майбутніх інженерах чи агротехнологах. Найпершими жертвами стануть учителі української мови, літератури та історії, адже популярність цих спеціальностей на сході та пів дні не є дуже високою. Фахівець із системного аналізу М. М. Глібо вець (Національний університет “Києво Могилянська академія”) з тривогою говорив про неготовність влади дослухатися до про позицій експертного середовища. Нарешті, матеріалознавець А. М. Чорноус (Сумський державний університет) застерігав проти планів зруйнувати усталену систему конкурсного фінансування наукових тем в університетах, і всі “наукові” гроші зосередити виключно в новоствореному Національному фонді досліджень. Проректор з наукової роботи СДУ, що може похвалитися блискучими результатами з генерування додаткових коштів для досліджень від приватних та іноземних замовників, наголошував: це матиме руйнівні наслідки для університетської науки, яка щойно почала спинатися на ноги. За результатами обговорення було ухвалено резолюцію Конференції, яка фіксує спільний погляд багатьох провідних університетських учених на те, що діється в науково освітній сфері й у державі загалом. Уже в її перших реченнях наголошується: шостий рік наша держава живе в умовах неоголошеної гібридної війни, розв’язаної злочинним керівництвом Російської Федерації. Нещодавня зустріч лідерів чотирьох країн у “нормандському форма ті” продемонструвала: Кремль і надалі не готовий предметно говорити про мир і звільнення окупованих територій. Тому потужна наука й ефективна вища освіта є запорукою нашого національного виживання, а відтак вони повинні стати першочерговими пріоритетами вищого державного керівництва України. Університетські учені вважають однією з найважливіших ланок реформи, здійснюваної в системі науки, запровадження базового фінансування наукової роботи в закладах вищої освіти, яке забезпечить необхідну інституційну стабільність наукових підрозділів університетів (сьогодні такого фінансування немає, є тільки апробоване, але “короткострокове” конкурсне, і лише один невдало пройдений конкурс може поставити наукові підрозділи навіть потужного вишу на межу краху). Запровадити це фінансування планував ще минулий уряд уже цього року, на це було передбачено 100 млн гривень у Державному бюджеті. Але восени МОН вольовим рішенням зупинило процес атестації наукової роботи вишів, який був необхідною передумовою запровадження базового фінансування. Тому Конференція закликала керівництво МОН України зробити все необхідне для того, щоб українські університети бодай у 2020 році нарешті отримали передбачене Законом базове фінансування, без якого університетські учені й надалі лишатимуться в нерівноправному становищі навіть у порівнянні з колегами з НАН (становище яких теж аж ніяк не можна назвати за довільним). Велику тривогу учасників Конференції викликала інформація про плани мінфіну та частини т. зв. “громадських активістів” зруйнувати ефективну дотеперішню систему конкурсного фінансування наукових тем в університетах, що здійснюється за раз через МОН (саме ця система дозволила отримати перелічені вище “проривні” результати, зокрема в “оборонці”), і всі гроші на конкурсне фінансування науки зосередити в майбутньому виключно в новоствореному Національному фонді досліджень. По перше, НФД ще фізично не почав працювати (і, попри всі гарні декларації, наскільки прозоро й ефективно він працювати ме, ще нікому достеменно не відомо). По друге, така концентрація коштів суперечить світовій практиці, що в провідних країнах передбачає багато джерел і каналів грантового фінансування наукових досліджень (у ФРН є 9 основних грантонадавачів для науки, і велика кількість додаткових). І це природно — бо хтось фінансує насамперед “високу науку”, хтось — прикладні дослідження, а хтось — ту ж таки “оборонку”, використовуючи при проведенні конкурсів різні бази фахівців експертів, “загострені” під певну конкретну проблему. Водночас така монополізація функцій грантодавця мала б особливо руйнівні наслідки для університетської науки, бо, як виявилося, на сьогодні учені з університетів узагалі ще не мають права змагатися за гранти НФД. Так сталося через “незграбність” власного міністерства. Адже, згідно з законодавством, потрібно, щоб самі університети спершу пройшли державну атестацію в частині наукової діяльності і були включені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. А розпочатий процес атестації, як уже говорилося, було восени зупинено новим керівництвом МОН… Учасники Конференції погодилися: нещодавнє засідання Національної ради з питань розвитку науки і технологій вкотре про демонструвало давно назрілу необхідність оновлення наукової системи держави, приведення принципів її управління до вимог динамічного сьогодення. Нагальною потребою є ефективна інтеграція університетської та академічної науки. Водночас Конференція застерегла: будь які сценарії реформування зможуть стати успішними лише за умови одночасного суттєвого збільшення інвестувань у сферу науки. А поки що замість збільшення фінансування українські вчені отримали в останні дні року від уряду внутрішній дефолт із зупиненням усіх витрат за “незахищеними” статтями… Панацеєю для вітчизняної науки дехто з “реформаторів” вважає створення Національної системи дослідників — нового інституту, який даватиме ученим гроші не під майбутні дослідження, а за минулі публікаційні результати, щоб забезпечити їм фізичне виживання. Попри зовнішню привабливість такої ідеї, Конференція висловила щодо неї тверезий скепсис. Адже її реалізація насамперед потребує додаткового обґрунтування із обов’язковим врахуванням специфіки різних галузей знань. Створення такої системи на загальнонаціональному рівні несе ризики додаткової бюрократизації і непродуктивно го витрачання коштів (яких фатально не вистачає навіть на найпріоритетніші потреби). Водночас учасники конференції говорили про те, що ідея містить і раціональне зерно: реалізація таких механізмів на рівні громад великих міст, що в умовах децентралізації мають профіцитні бюджети, могла б стати важливим механізмом залучення коштів місцевого самоврядування в наукову сферу. Конференція вкотре наголосила на необхідності корекції положень чинної нормативної бази, які ухвалювалися без урахування

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин