Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · “Гарна книжка, прочитана в дитинстві, стає янголом:охоронцем”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

«Добре, синку, добре!»

Слово Просвіти, №01–02 за 2020 рік

боротьби проти окупанта завойовника. Боротьба ця для України на початку 20 х років ХХ століття була фактично програна, але незламним залишився дух самих борців і самої української ідеї. На їхньому прапорі недарма викарбувані символічні, але й реальні, слова “Україна або смерть”. Єдина вада фільму, можливо, в тому, що порівняно “швидко” розстріляли глибочезну актрису, втілення філософії твору Наталю Сумську в ролі пророчиці Явдохи. І трохи “вище” над подіями можна було б підняти головного героя твору; хоча його образ дуже вдало доповнили своєю грою верхові коні й натуральний птах ворон. Він теж “прибув” на прем’єру фільму і “виступав” перед глядачами у Василя Шкляра на плечі. І ще одне: навряд чи доречною прозвучала фраза у фільмі: “Петлюра прс...в Україну”. Слід було б її, мабуть, трохи відредагувати: “Ми прс...ли Україну разом. Нам треба було об’єднуватися і йти на ворога спільними силами. А не гратися в отаманщину”. Бо маємо те, що сказав устами свого героя з тих же часів, що й герої “Чорного Ворона”, українського Фауста, Григорій Косинка: “Сліпе село лютує, а Україна кров’ю харка”. Напрошується сподіванка, що після “Чорного Ворона” слід створити ще й фільм про українського Фауста. Сценарій за мотивами однойменного твору Григорія Косинки практично готовий. І готовою може бути до цього й кіногрупа на чолі з режисером Тарасом Ткаченком. Запропонований “Чорний Ворон” показав, що можливості Довженкової школи поетичного кіно невичерпні. Твір сприймається з великими узагальнення ми й підтекстами, гра акторів у ньому дихає не власне грою, а поетичним життям, і вийшов він, крім усього, ще й дуже пісенним. Звучить у фільмі тужний народний фольклор, доречно вплетено в ньому банально совковий сурогат, і дуже тривожно прозвучав у фіналі картини саундтрек Святослава Вакарчука “Веселі, брате, часи настали…” Композиції інших музичних тем картини створив клавішник гурту “Океан Ельзи” Мілош Єліч. Дуже на місці в фільмі й пауза, тиша. Ота тиша, якої вимагав від режисерів Довженко: щоб глядач, після вибухів та іншої стрілянини, хоч на мить задумався — куди йдеш, українська люди-но? До себе у вічність чи в непевну тимчасовість? Обидва творці фільму — і автор роману, й кінорежисер — мають за плечима серйозну еволюційну дистанцію. Василь Шкляр як письменник починав з ліричної новели в дусі Григора Тютюнника, витримав він випробування пригодницькими “Ключами” й “Елементалами” і прийшов у “Чорному Вороні” до характерного для української художньої ментальності неоромантичного історицизму. В цьому ж ключі він продовжує себе новими романами “Троща” чи “Характерник”. Тарас Ткаченко — автор кількох молодіжних короткометражок про різні миттєвості повсякдення, а стале ім’я в кінематографі зробила йому стрічка про дикість і романтизовану ганьбу сучасного жіночого заробітчанства (“Гніздо горлиці”). “Чорний Ворон” став для режисера етапом зрілості як майстра епічного мислення з дуже відчутним вкрапленням стилю згаданого вище поетичного кіно. Можна без перебільшення сказати, що обидва творці фільму заслуговують на найвищу українську відзнаку в галузі літератури і мистецтва. Для Василя Шкляра це може стати дублем, а для Тараса Ткаченка — дороговказом до нових творчих здобутків.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин