Погляд · с. 4сторінка оригіналу ↗
КВІТОЧКИ ² ЯГІДКИ СВІТОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ «ЗА БУГРОМ» ² ВДОМА Глобалізм, як нова ідеологія країн “золотого мільярда”, скасовує в односторонньому порядку класичний для міжнародного права принцип невтручання у внутрішні справи націй і держав. Михайло Павловський
Слово Просвіти, №01 за 2002 рік
Знайомтесь: доктор технічних та економічних наук, академік, екс-міністр промисловості України (1992 ð.), автор понад 400 наукових праць, народний депутат України Михайло Антонович Павловський. Ó колі його наукових ³ політичних зацікавлень — економіка, нові технології, фінансово-банківська система. Він послідовно розвінчує згубний вплив нав’язаної нам монетаристської політики, ринкового фундаменталізму. Про деякі ç цих проблем — наша ç ним розмова.
— Михайле Антоновичу, більшість у правлячому класі нашої держави — це колишня партноменклатура. Нинішні свої економічні реформи вона, вже під демократичною личиною, проводить тишком-нишком. Схоже на те, що влада не зацікавлена, аби широкі народні маси знали, що то за вільний ринок, Чиказька школа та інші викрутаси МВФ і СБ... — Основні ідеї Чиказької економічної школи, яка сповідує ідеологію вільного ринку і повертає до класичного (дикого) капіталізму, або ринкового фундаменталізму, до однофакторної моделі максималізації прибутку, розроблені її родоначальниками М. Фрідменом, Ф. Найтом, Дж. Стінглером та іншими. Нині їх впроваджують у життя в Польщі, латиноамериканських та інших країнах Міжнародний валютний фонд і Світовий банк з допомогою колишнього свого консультанта Дж. Сакса. У галузі економіки ідеї “чиказьців” та наслідки від їхнього впровадження такі: різке обмеження втручання держави в економіку, вільний ринок, вільна конкуренція, ринкове саморегулювання; нехтування національними особливостями; “твердокам’яний” монетаризм як базова економічна політика, гіперболізація впливу емісії грошей і дефіциту бюджету на інфляцію і розвиток кризових явищ; беззастережна лібералізація економічних відносин і торгівлі; тотальна приватизація, ставка на іноземні інвестиції; обмеження фінансування соціальної сфери тощо. — Чи обмежуються “чиказькі мудреці” лише економічними посяганнями? — У тім-то й біда, що ми вже не на чужому, а на власному прикладі спостерігаємо їхні політичні цілі. Це декларування на словах прав і свобод людини, проголошення принципів західної демократії при одночасному ігноруванні тих же прав, насамперед економічних, задля впровадження ідей монетаристської політики; сприяння встановленню на перехідних етапах “жорсткої влади”, “твердої руки”, авторитарних режимів аж до диктатури латиноамериканського типу; жорстке, безцеремонне втручання у внутрішні справи держав через надання кредитів МВФ та СБ, нав’язування постсоціалістичним країнам своєї програми “шокової терапії”, провокування протистояння між законодавчою і виконавчою гілками влади, а при можливості — повне нехтування парламентом. Особливо підступні ці ідеї у сфері кадрової політики: підготовка і перепідготовка фахівців, чиновників і працівників мас-медіа країн, де проводяться такі реформи, на основі виключно монетаристських цінностей; явний чи прихований підкуп кадрів, виховання конформістів; ігнорування принципів економічної науки, зведення всієї економічної теорії до монетаризму. От вам приклади: якщо на початку 80-х років минулого століття за межею бідності в Аргентині перебувало 16,2 %, у Бразилії — 39, у Мексиці — 24,8 % населення, то вже через кілька років реформ за моделлю “чиказької школи” кількість бідних у цих країнах становила відповідно 51,1, 40 і 27,5 %. Прибічники цієї школи, а надто в нас, як велике досягнення наводять успіхи реформ у Польщі та Чилі. Між тим, відомо, що реформи в Чилі тісно пов’язані з режимом геноциду проти чилійського народу — кривавими репресіями, придушенням свобод, забороною опозиції, замороженням соціальних асигнувань, депортацією з країни тих, хто насмілився критикувати генерала Піночета. Цифри свідчать, що за цих реформ Чилі зміцніла як сировинний придаток країн елітаризму. Майже всі економічні проблеми диктатор Піночет вирішував за рахунок іноземних інвестицій, які складали 60 % від їх загального обсягу, що дорівнювало майже 6 % ВВП. Навіть Д. Кауфман, представник СБ у Києві, пише: “Чилі — модель економічного, але ніяк не соціального успіху, бо розвиток у цій країні відбувається на фоні жахливого зубожіння населення”. Польща, як і такі країни Центральної Європи як Словаччина, Угорщина, Чехія, розвивалися в особливих умовах. Спершу вони також потрапили в тенета “рятівників” із Заходу, прийняли модель МВФ. І хоч вона з огляду на їх специфіку не була такою руйнівною, як для України, уряди цих країн коригували рекомендації МВФ, а в деяких випадках діяли всупереч їм. А в політиці тим часом вони й надалі підігравали міжнародним структурам: МВФ, СБ, СОТ, розповсюджуючи версію про те, ніби реформи проводяться в дусі “найпередовішого у світі вчення” — ліберал-монетаризму. — Але ж із посиланням на Польщу з Банкової та з Грушевського вже з півроку лунає переможна пісня про зростання в нас виробництва, подолання кризових явищ. То чи немає тут суперечностей між Вашою критикою “чиказьців” і українською дійсністю? — У цій правді, як кажуть, не все правда. Безперечно, після міжнародної фінансової кризи кінця 1998 — початку 1999 рр. і бездарного смикання в усі боки, економічна ситуація в нашій країні почала повільно, але невпинно змінюватися на краще. Правильні і вчасні дії В. Ющенка щодо девальвації гривні дещо поліпшили умови експорту і пригальмували імпорт. А це дало поштовх для пожвавлення власного виробництва. Певну роль відіграв економічний експеримент у гірничо-металургійному комплексі. Позитивне значення мали і закони, ініційовані народними депутатами та урядом, щодо помітного тарифного захисту внутрішнього ринку. Наприкінці 1999 року відбулися позитивні зміни й у фінансовій політиці. Під час передвиборної президентської кампанії спішно погашалася заборгованість із пенсій та зарплат працівникам бюджетної сфери. В цілому грошова маса зросла в 1999 р. на 41 %, досягши на кінець року 17,1 % ВВП. Разом із тим росли інфляція і ціни. З липня по жовтень 1999 р. ціни на метал збільшилися в три рази, на нержавіючу сталь і бронзу — у два, на верстати і обладнання — в 2–2,5 рази. Проте зріс збут, поліпшилася кон’юнктура, що підтверджує мої ідеї й формули про можливе зростання виробництва навіть при зростанні цін. Але “твердокам’яні” прибічники монетаристської економічної політики знову стверджують, що ріст інфляції — це ріст грошової маси. Додаткові гроші — це ще не інфляція: це лише можливість, яка сприяє інфляції, коли значна частина їх розміщена в комерційних банках. Додаткові ж гроші в комерційних банках — це завжди інфляція. Стримування цін випробуваним, деградативним методом — стисканням грошової маси — означає падіння в прірву. Уряд В. Ющенка, завдячуючи правильним крокам віце-прем’єр-міністра Ю. Тимошенко в ПЕК, розпочав послідовну боротьбу із тіньовою економікою. Відповідними змінами до закону про електроенергетику впорядковано платежі на енергоринку. За 2000 рік вони зросли в грошовій формі вдесятеро. На потреби народного господарства України з офшорних зон вилучено 9 млрд. грн., що дало можливість уряду значною мірою погасити борги із зарплат, пенсій, стипендій. Це позитивний приклад збільшення монетизації без нарощування інфляційної напруги. Позитивний наслідок мали кроки уряду щодо кредитування агропромислового комплексу. Із бюджету було виділено 250 млн. грн. комерційним банкам на часткове зменшення процентних ставок для сільськогосподарських товаровиробників. Їх підтримала відповідними законами і Верховна Рада. Тому гімни на честь високого урожаю 2001 року стосуються уряду, котрий за мужні кроки відправлено у відставку, бо нинішній лише збирав посіяне попередником. А ось як він сам засіяв ниву, покажуть наступні жнива. — Пане академіку, коли слухаєш дебати навколо Державного бюджету на 2002 рік між відомими економістами-депутатами, такими як О. Турчинов, В.Черняк, Ви, з одного боку, і прем’єром та аксакалами з уряду, з другого, то складається враження, що говорять глухий з німим... — А це відбувається тому, що Україна не має власної довгострокової стратегії
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
