Еліта · с. 10сторінка оригіналу ↗
ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА ЧОЛОВІКА РОКУ
Слово Просвіти, №01 за 2002 рік
Український інститут соціальних досліджень та Центр “Соціальний моніторинг” 26 грудня 2001 року оголосив, що “Чоловіком року” визнано Віктора Ющенка. Питання до респондентів звучало так: “У нашій країні вже стало традицією визначати “чоловіка” та “жінку” року, тобто найбільш яскравих особистостей року, що минає. Скажіть, будь-ласка, кого Ви вважаєте в Україні …?” Віктор Андрійович зібрав переважну кількість голосів і став Чоловіком 2001 року. “Жінкою року” визнано Юлію Тимошенко.
Щиро радіючи за Віктора Андрійовича, не можу не дивуватися умовності назви номінації, бо Чоловіком народжуються на все життя. Отож і в 2000-му, і ще раніше, ів 2002-му, і далі, і скільки житиме, Віктор Ющенко буде Чоловіком, — саме з великої літери. І дай йому, Боже, здоров’я, сил і наснаги на многії літа! Одначе маємо привід говорити сьогодні про Віктора Ющенка як про яскраву, самобутню особистість, що проявилася в Україні на зламі тисячоліть, в 2001 році. Його прем’єрство — голосне нез його ініціативи, — скоріше від істеричних рулад заздрісників і супротивників різних рангів і рівнів. Ну не могли вони стерпіти, що бабусі з далеких, відімкнених від електрики сіл знову повірили в існування світла і пенсії! Вклоняємося й вам, вороги: ви привернули увагу навіть збайдужілих і захололих душ до цього Чоловіка. Ви дали змогу навіть іронічним інтелектуалам зупинитися й оглянутися навкруги, аби зрозуміти, що не все живе, генетично українське, знищене в цьому цинічному, агресивному, антинаціональному світі. Виявляється, що можна бути Професіоналом і не втратити дитячого світосприйняття й доброго серця; можна обіймати другу за значимістю в державі посаду і дивитися на світ очима, здатними сприймати біль багатьох людей як власний; не ставати на словесні котурни, кидаючись демагогічними фразами, або ж заплутуватись у напівслензі, киплячи від ненависті до всіх, хто має власну думку, а говорити МИСЛЯЧИ, намагаючися зрозуміти тих, хто хоче почути. Нападки гучнішали, газети “демократів”, зелених від злості і від “капусти”, перекуплені телеі радіоканали “поливали” прем’єра Ющенка жовчю і компроматом, а люди, народ України, не маючи змоги відповісти, все більше його любили. Любили, бо збагнули, кого і за що мають любити. Бо, так само, як і Віктор Ющенко, хочуть ладу в своєму господарстві і вірять, що цей лад можливий. Що достаток, прийшовши в український дім, загоїть українські проблеми. Врешті, їм набридло роздивлятися індиків і василісків на телеекрані, вони хотіли побачити там нормальне обличчя Чоловіка, здатного печалитися, задумуватися, розгублюватися, але — ніколи! — не бризкати власним гнівом у загальний біль і гнів. І — дочекалися цього Чоловіка. Його провокували — згадайте, як відбувалося усунення Віктора Ющенка з прем’єрства, — але він вийшов на трибуну і зійшов із неї зі словами “Христос воскрес!”, (дійство відбувалося у дні Великодня), бо, як християнин, бажає добра навіть тим, хто його не розуміє. Слухаючи Віктора Ющенка, для себе особисто я виділила три його принципи. Перший: чиста, соціально спрямована політика, здатна змінити Україну. Другий: Україна потребує світла — як категорії духовної, бо його боїться всіляка нечисть. Третій: одинадцятою Господньою заповіддю для себе він вважає “Не бійся”. (До речі, “Не бійся” в Біблії повторюється понад 2000 разів). Що ж, Чоловік, який вибудовує своє життя, сподіваючись, що наступний день зробить щасливішим старого чи малюка, який прагне світла і для кого світло — зброя, Чоловік, який не знає страху, і християнин, що живе в магічному колі Різдва-Великодня, заслуговує на довіру. Попри плакатність образу, який, — мимо його волі і без будь-яких зусиль, — складається, Віктор Андрійович вперто не піддається стандартизації. Він завжди трішки несподіваний, схильний до імпровізації, натура художня і яскрава. Але, — твердий у своїх переконаннях, послідовний у слові. Його можна назвати сільською дитиною, і це не буде відхиленням од біографічних даних чи суперечністю людським уподобанням: весняні перелоги, квітучий сад, хліборобська нива викликають у нього споконвічні селянські почуття, в яких переплітаються “красиве і корисне”, ті самі “два рівних крила”, що, за словами Максима Рильського, роблять людину щасливою. Віктор Ющенко — інтелігент у другому поколінні, його батьки — вчителі, а сам він за родом своєї діяльності та обраною професією, а тепер і політичною справою доречно і вмотивовано виглядає серед досвідчених політиків, банкірів, урядовців, — Ющенків інтелект дозволяє йому бути природнім, розкутим, переконливим у будь-якому світовому елітному товаристві. Він багато читає, прізвища українських письменників, художників, науковців, зірок виробництва для нього не лише знані, але й осягнені, а їхня творчість і діяльність — частина його знань. Його люблять діти, йому симпатизують жінки, довіряє молодь. Мені здається, що його улюблений музичний інструмент — скрипка, кольори — білий і зелений, що він однаково любить степ і гори, що Україна для нього — єдине можливе життєве середовище.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
