Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

РІЗДВЯНОЇ СВІЧКИ

Слово Просвіти, №01 за 2002 рік

ЗНАК НАДІЇ-ВІРИ Вікторові Ющенку Присутенів вкраїнський наш Едем — “Маленький українець” під конем. Господареві отчої землі Тавро плебея ставлять на чолі. Вже ненаситці п’ють хмільне вино. Із келиха чужого? Все одно. Гарцює тать: ханжі, злодюжки-дуки Золотоусі та золоторукі. Бряжчать в їх волах злото й “ордени”… О витримай, вкраїнцю, не стогни — Де погляд твій зачаєно укляк, Надії-Віри народився Знак. * * * Засяяло. Зійшло над світом На зламі правдоньки і лжі. На вістрі темряви і світла Ми балансуєм — на межі. Всевишня Воля засвітила Нам із обітниці небес, Аби прозріли і дозріли, Аби побачили себе: Дорога бита-перебита, Якою йдем — не перейдем. Орда сичів, що діловито Пообсідали наш Едем… Аби, нарештоньки, збагнули, Бо ще ж не знаєм до пуття, В чиїх кишенях потонули Ключі від воленьки-життя. Засяяло. Зоря зоріє. Молюсь: не бійся і борись! І ми прозрієм і дозрієм, Допоки з нами ти єси. Тамара ЖУРБА, с. Іванівка Долинського району Кіровоградської обл. це — соціальне голосування. В. Яворівський: Комуністи збирають голоси на полі злиднів… В. Ющенко: Отож, виходимо на круги своя: нам потрібна ефективна політична система. Для неї ми повинні скласти демократичний гурт, ті сили, які мають демократичну орієнтацію, які здатні розбудувати Україну. В. Яворівський: Ще одна тема, якої ми торкнемося з тобою. Я, отримавши близько двадцяти тисяч листів у відгук на свої радіопередачі, — у мене моя сільська хата закладена ними, — всі я їх перечитав і прийшов до висновку: сьогодні навіть кожна сільська бабця знає, що треба зробити для того, аби вивести Україну з того болота, у якому ми так давно застрягли… Рецепти ці напрочуд прості й доступні, які ти, економіст і банкір, знаєш глибоко, а люди формулюють ось так: заборонити владі на всіх рівнях красти, чиновникам не брати хабарі, правоохоронцям чесно виконувати свої обов’язки, політикам — говорити народові правду, злодіїв — посадити за ґрати. Ось така проста програма, можна назвати її й популістською. Але я вже говорив не раз: Ющенко не зробив чуда. Він лише відважився одігнати кількох — найжирніших! — свиней від державного корита. І розрахувався з пенсіонерами, бюджетниками, збільшив пенсії… Блок “Наша Україна” у виборчій кампанії діє наче алогічно — багатьом так здається. Відмовляється од модної нині опозицій- Віктор і Катерина ності, від критики нинішньої влади, що є непопулярним серед народу… Коли помиляюся — спростуй, — а, натомість, пропонується чисто позитивістська програма… Чому прийнято таке рішення, — від страху перед владою? В. Ющенко: Категорично: ні! Я не люблю революцій. Але я люблю вибір: або ми будуємо барикади, або ми будуємо Україну. Давайте вибирати. Будувати барикади ефектніше. Я розумію опозицію і її позицію. Я не засуджую і не критикую її — мені почуття опозиційників зрозумілі. Я не оригінальний, і до діючої влади ставлюся з претензіями. Але обставини дозволяють нам зробити вибір, так давайте його зробимо! Давайте говорити про те, що у когось є одна програма, а в діючої влади — інша; ще в когось — третя, альтернативна програма. Давайте говорити про те, наскільки наша програма є сильнішою, вдалішою, що це та програма, яка дає відповідь на всі ті клопоти, які в нас є. Я говорю з тієї позиції, що “Наша Україна”, як політична сила, знає проблеми і знає шлях їх розв’язання. Хочемо мати ефективнішу владу — почнемо від себе! В. Яворівський: Годі про політику, годі! Добре сказала Ліна Костенко, мені ця фраза дуже подобається: “Не час минає, а минаєм ми…” Як би там не було, але я, принаймні, вже відчуваю ті дні, яких так мало в цій житейській суєті: Новий рік, Різдво, запах гарячого воску із запалених свічок… Колядники під дверима… Дні, коли забуваєш про все і маєш можливість подивитися собі в душу: від чогось очиститися, в чомусь — ствердитись… Дуже люблю ходити на всеношну — і на Великдень, і на Різдво — коли нема довкола тебе ніякої суєти, коли ніби торкаєшся пучками вічності… Наближаються такі дні. Вікторе, в ці дні щось згадується, — хочеться відчути себе маленьким колядничком — пам’ятаєш себе таким? Мені запам’яталося, як старші хлопці йдуть попереду, ами, малі, десь у хвості, підспівували. Пригадую, сніг, зоряне небо, свій маленький хутір… Здавалося б, що це свято зовсім розтрощила влада, але ж ні, — щоразу на Різдво варили традиційні кутю і холодець, — все це робилося, але підпільно… Що в тебе, Вікторе, пов’язане з Різдвом? Не сьогоднішній Ющенко, а ось той, маленький хлопчина, який шукав, де його земля — не міг знайти, бо з одного боку — Росія, а з другого — Польща… Повернись туди і розкажи — як це було?.. В. Ющенко: Це був такий романтичний період у житті, — хоча й багато інших світлих моментів було, але ці магічні дні Різдва Мамо, я Вас люблю! Христового — особливі. Але й у моєму селі це було глибоке підпілля: родина вчителів не мала права святкувати Різдво! Але моя пам’ять свідчить, що це були особливі, магічні дні: ти перебував у такому очікуванні! Здається, що всі інші дні року менш вартісні, — вони не приносять тієї благодаті і не дають тих сподівань, що дає Різдво, різдвяні свята. Я пам’ятаю, як мене мама рано-рано будила і виряджала колядувати чи щедрувати, — це треба було зробити так, щоб тебе ніхто не бачив. Я міг побувати в семи-восьми дворах — у родичів. Дядьки, дідусі, хрещені батько і мати… І якби ще на цьому клопоти закінчувалися (сміється), а то приходжу додому — маленький, рахувати не вмію. Розкладу на печі копійки, — що тоді давали? Найбільше — п’ять копійок, дехто давав “білі рублі” — ювілейні. І я їх розкладу на печі, починаю дивитися: що ж мені вибирать? Приходить старший брат Петя і каже: — Вітя, давай домовимося. Ось дивися — жовті гроші — це золоті гроші. Ти бери собі золоті, а мені давай срібні (сміється)... Та вертаюся думками в сьогодні і думаю: як зробити так, щоб ті люди, які в моєму селі нині живуть, особливо малеча, особливо те покоління, яке змінило мене, — щоб їм не дісталося те, що дісталося мені в поганий спадок… Перша відповідь — повернути православні традиції, православну віру. Для мене особисто це починається з відбудови у моєму селі церкви. Для мене й мого брата це є принциповий, моральний, християнський обов’язок. Поставити церкву Першоапостола Андрія, — ми її будуємо вже років чотири, надіюся, що скоро відкриємо. Іменем нашого батька ми хочемо її назвати, бо для мене мій батько — герой. Знаєте, я йому вдячний усе життя, що він ніколи не знімав із покуття ікону! Скільки він переслідування отримав за те, що в нас завжди висіла ікона! Так от, ми хочемо поставити, в пам’ять про нашого батька, церкву Андрія Первозванного. Ми хочемо відкрити ще й два приділи — Катеринівський і Георгіївський, бо в нашому селі колись були Катеринівська і Георгіївська церкви. Хочемо відкрити суботню школу у нашій церкві і повернутися до тих традицій, які, я переконаний, стануть родовим корінням і моральним Законом для майбутніх наших поколінь. В. Яворівський: І останнє, Вікторе. Де буде твоя мама на Різдво? В селі чи в тебе? В. Ющенко: На жаль, вона буде в селі. Як була всі ці роки, — вона категорично не хоче ні в Київ, ні в якесь інше місто. Нам її дуже не вистачає. Мені б хотілося, аби вона була біля мене, біля моїх дітей, своїх онуків. Але... Це також життєва позиція: вона хоче бути в себе дома, на своїй господарці, де біля неї її курочки, два кабанчики, дві кізочки — той невеличкий світ, яким вона опікується. В. Яворівський: Скажи щось мамі… В. Ющенко: Я їй можу повторити те, що кажу кожного разу, коли приїжджаю, коли дивлюсь на неї, маленьку, тоненьку… Мамо, я Вас дуже люблю! Дуже вдячний долі, що Ви є. І хочу, щоб Ви були з нами якомога довше. Ми часто говоримо, ми постійно думаємо про Вас і ми Вас дуже любимо! В. Яворівський: Я думаю, Вікторе, що наша Україна — це теж наша мати, то твої слова стосуються і всієї матері-України… В. Ющенко: Так. Кожного дня ми біжимо на роботу, у нас дуже багато планів, — на все не вистачає часу. Кінець-кінцем, приходить вечір, ти йдеш додому — замикається це коло. Сам себе питаєш: чого ти бігаєш? Чому ти служиш? Чого хочеш добитися черговим днем свого життя? І доходиш висновку: вся ця суєта має сенс лише в одному випадку. Коли все це робиться задля того, аби в завтрашньому дні ми були щасливіші. Щоб той достаток, та гармонія, ті соціальні, духовні і моральні критерії досягали своєї результативності на українській землі. Велика опора кожного з нас — це своя родина. Мені б дужедуже хотілося, щоб у нас, у всього українського люду були родини щасливі, заможні, і щоб там завжди було тепло і була радість. Щоб там завжди горіла ота свічечка різ- z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин