Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · с. 12сторінка оригіналу ↗

ВІД ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ — ДО ФІЛОСОФІЇ ЖИТТЯ РОЗМОВА Ç ЮЛІЄЮ ТИМОШЕНКО

Слово Просвіти, №01 за 2002 рік

“Віра — це спосіб життя…” — Юліє Володимирівно, якось в одному виступі Ви згадали про “Філософію імені” Павла Флоренського. Отже, почнемо розмову з Вашого імені. — З дитинства пам’ятаю: ім’я моє видавалося рідкісним. Модними тоді були, очевидно, інші імена. Поряд, в оточенні, умовно кажучи, були три Оленки, чотири Ольги, а Юлії — жодної. Я завжди пишалася своїм іменем: відчувала, що воно особливе. За походженням воно римське, означає, наскільки я знаю, добропорядність, чесність. Це ім’я завжди подобалося людям, із якими я спілкувалася. Думаю, що людина повинна любити своє ім’я — воно не буває випадковим і певним чином програмує наші вчинки, загалом життя. — А якою дитиною Ви були? — Скільки себе пам’ятаю — завжди була лідером, у будьякій компанії. Чесно скажу, лідерство це давалося мені легко, органічно, без якогось змагання з будь-ким. Мені було цікавіше з хлопчиками, ніж із дівчатками. Хлопчакам більше дозволялося, вони були активнішими. Зними любила грати у футбол, це давало величезне задоволення. Справді, мене вабив рух, професійно займалася спортом. — Он звідки у Вас фізична витривалість, спортивна постава! І яким же видом спорту Ви займалися? — Спортивною гімнастикою. Мала розряди і, загалом кажучи, цій справі було віддано значну частину життя. Повертаючись до теми дитинства, пригадую: змалку все, за що бралася, намагалася зробити якнайкраще. Наприклад, навіть коли мама доручала помити посуд чи прибрати в домі — хотілося виконати доручене майже ідеально. Те саме стосувалося й навчання в школі. — Ви були відмінницею? І комсомольською активісткою? — Я не могла не вчитися добре. Але комсомольською активісткою якраз не була. Лідерство — на рівні старости класу, тобто, з “ідеологічною діяльністю” намагалася себе не пов’язувати. Чесно кажучи, досить довго у своєму житті я була істотою аполітичною. Коли думаю про це, то усвідомлюю: в політику прийшла несподівано для себе самої. — Тобто, через бізнес? Може, в бізнес і повернетеся? — На тій ниві мені вже не цікаво. А заняття бізнесом, гадаю, було мені дано, щоб згодом, сьогодні, я мала можливість вести боротьбу на рівних із тими, кого вважаю своїми серйозними опонентами. Я була б слабшою, ніж вони, коли б не мала фінансової можливості витримувати цю просто-таки запеклу боротьбу. Інакше не варто приходити в політику — мені хочеться багато чого змінити в нашій країні на краще. Побудувати в Україні таке життя, яке, можливо, стало б взірцем для інших держав. — Повернімося до Вашої біографії. В якій родині Ви виросли? — Народилась я на Дніпропетровщині. Так склалося, що я не жила зі своїм батьком. Він залишив нас із мамою, коли я народилася. Отже, мене виховувала тільки мама, звичайна жінка, яких багато в Україні, — тих, що несуть на собі тягар відповідальності за цілу родину. Вона залишається для мене прикладом совісної, доброї, роботящої людини. Наша сім’я не мала нічого спільного з привілейованими верствами, партійною номенклатурою. Ми могли покладатися тільки на себе. Мама працювала диспетчером на автотранспортному підприємстві. Щоб заробити на прожиття — а вона мусила ще допомагати своїй нені, родині сестри, — мама часто чергувала цілодобово. Я вдячна їй: вона зробила все, аби дати мені вищу освіту. Отож, я виростала в умовах, за яких знала, що таке економити кожну копійку і що таке несправедливість. — Дозвольте запитати, якою мовою спілкувалися у дитинстві? Я помітила, що Ви останнім часом перейшли на українську. — Так, я поклала собі за мету спілкуватися українською мовою. Сама дуже здивована: тепер я мислю тільки українською, пишу книжку і промови тільки українською, молюся — подумки! — українською мовою. Справді дивно, як легко це мені дається, бо ж розмовляла в нашій родині російською, і навчання, й подальше спілкування велося також російською. Зараз і рідних своїх підтягую до того, щоб спілкуватися по-українськи. Просто треба прагнути чогось по-справжньому — тоді все вдаватиметься. — Існує вираз self-made- man, тобто, людина, яка сама себе зробила. Ви — жінка, яка сама себе “виліпила”? — Думаю, я не виняток: кожна людина сама себе “ліпить” у житті. Хіба доросла людина може постійно покладатися на якісь “підпірки”, чиюсь постійну опіку? Вона повинна нести відповідальність за себе, творити своє життя. — Що можете сказати про свою дочку? Зрештою, вона виростала вже в значно комфортніших умовах, ніж Ви. Як вона виявила себе в ситуації, коли за ґратами після страшних звинувачень опинилися її батьки? Їй, здається, зараз років шістнадцять-сімнадцять? — Дочка Євгенія, Женя — вже сформована, зріла, сильна особистість. Їй двадцять один рік. Доня вихована в родині, яка завжди долала якісь складнощі. Вона, скільки пам’ятаю, була досить самостійною, звикла приймати важливі рішення. Перед тим, як мене мали заарештувати, — я наперед знала, що так станеться, — повідомила їй, чи готова вона до такого ходу подій. До речі, я завжди радилася зі своєю родиною, приймаючи рішення, котрі, м’яко кажучи, ніяк не могли обіцяти спокою, комфорту нашій сім’ї. Дочка відповіла, що приймає мій вибір і не уявляє, як я, її матір, утікаю з Батьківщини, ховаючись від переслідування, кудись за кордон. — Життя випробовує порізному. Ви можете бути жорсткою і жорстокою? — Жорстокою — ніколи. У нашій сім’ї завжди виховувалася доброта, любов один до одного, щедрість душевна. З покоління в покоління передавався родинний переказ: моя прабабуся жила на околиці села, але її бідна хатина не була скраю, — всі знедолені, прошаки, бідні люди знали про її надзвичайну доброту. Вона завжди приймала на ночівлю, підгодовувала, чим могла, тих нещасних. Ділилася останнім. І ця історія з особливим пієтетом переказувалася в нашій родині. Тому я не можу навіть уявити себе жорстокою. Але жорсткість у досягненні мети допускаю. Чіткість у діях, принциповість, рішучість — риси, які повинні не допустити поразки в досягненні мети. — Тобто, ви зовсім виключаєте поразку як можливий результат? — Так, хоча кажуть, що в глибині душі треба припускати можливість поразки — аби не було дуже боляче в разі невдачі. — Так чи інакше, Ви говорите про ті риси своєї вдачі, які змушують мене згадати… гороскопи. Звісно, ставлюся до них як до розважальних текстів. Однак за всіма “гороскопічними ознаками” Ви — типовий Стрілець. Цілеспрямована, вольова, дуже працьовита, безкомпромісна особистість. До речі, ці риси вважаються — за стереотипами — цілком “чоловічими” якостями. — Принаймні, можу сказати, що в мене мета завжди була — десь вище голови… — А тепер запитання про розкіш, про яку багато хто й мріяти не сміє, — про особистий психопростір. Про можливість зібратися з думками на самоті — чи маєте її? — Слава Богу, маю. Коли людина не може або не хоче подумати на самоті — це дестабілізує її. Зараз, наприклад, я захоплена аналізом філософських ідей щодо розвитку людства. Багато читаю, думаю над Юлія Володимирівна зі своєю мамою

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин