Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Духовний простір · с. 2сторінка оригіналу ↗

НАРОДНА МІСТЕРІЯ РІЗДВА

Слово Просвіти, №01 за 2002 рік

Різдво Христове вважається одним з найсакральніших церковних свят. Це — свято миру. Біоенергетика людини налаштовується на гармонію Всесвіту. І хоч точна дата народження Ісуса Христа невідома, саме закони всесвітньої гармонії визначають період різдва чи переродження світу. Тому духовний стан людини та її дії на Різдвяний цикл свят мають велике значення для життя цілої родини, навіть спільноти. Найкращі плоди земні, найкращі культурні здобутки народ віддає у ці дні на радість Богові. Дуже цікавими та символічними є різдвяні українські народні містерії, котрі розпочинаються ще за 2 місяці до свята Народження Ісуса Христа. Вони — особливість нашого народного світогляду. Оповіщенням святочного часу є день 8 листопада за новим стилем, святого Димитрія, присвяченого народом св. Юрові. З ним, як патроном домашньої худоби, і пов’язані усі містерії з худобою протягом двох місяців (полазництво тощо). Святий Михайло на 21 листопада несе ідею вогню та води як творчих елементів народження світу. Чотирнадцятого дня після св. Михайла, 4 грудня, — головне християнське передріздвяне свято “Введення в храм Пречистої Діви Марії”. Дні св. Миколая та св. Анни — “полазні”, коли молоді хлопці, символізуючи молоду, нову худобу, навідують хати. Св. Миколай також є культурним лицарем народу, народним прадідом, переродженим на Різдво Дідухом. У народній традиції Святий Вечір — найважливіший, найсакральніший у Різдвяних святкуваннях. Є повір’я, що цього вечора духи всіх дітей злітаються до матері на таємну вечерю. Відсутність якогось члена родини була ознакою родинних непорозумінь у майбутньому. Родинна злагода та віра в єдиного Творця гарантували безперервність народного життя. Очевидно, що народна традиція найбільше збережена у селі. Тож розпочинають святовечірній день, розпалюючи “живу ватру” або “святий вогонь” на припічку і в печі з дванадцяти полін, які приготували ще 12 днів тому. 12 — символ наступного року, його дванадцяти місяців. Скликає на святу Вечерю перша зірка на небі, котра оповіщає про народження Спасителя Світу. Хлопчина (як правило, син господаря) вносить до хати в’язку сіна та в’язку соломи. Сіном притрушують стіл і долівку під столом, соломою — решту хати. Господар вносить Дідуха — сніп пшениці (або іншого збіжжя), вітає усіх і ставить Дідуха на “покуті”. У святовечірньому дійстві господар з господинею витупають в ролі духівників, хлопчик, що вносив сіно і солому — послушника. Коли господиня вносить вечерю — ставить коло Дідуха хліб та кутю. Деколи на Дідуха кладуть борону, під стіл — усіляке залізне приладдя. Сіно нагадує народження Христа — в яслах… На Гуцульщині при появі першої зірки ґазда заганяє худобу до однієї кошари, ґаздиня засвічує свічку в хаті. З веретеном у лівій, із сокирою — у правій руці, під пахвою — перший спечений хліб, господар обходить обійстя три рази, кожного разу стає перед вийнятим чи відчиненим у святочну кімнату вікном (в іншому випадку — перед дверима) і промовляє: “Добрий вечір!” Відповідають із хати: “Дай Боже здоров’я”. Після побажальних, молитовних (на захист від стихій та дикого звіру) промов ґазда замикає брами, усі двері й заходить до хати. Тоді ніхто вже не має право вийти з неї. Хліб, який був під пахвою, ґазди засушують і дають худобі з вуглем “живої ватри” і сировицею. На Вечері присутня найближча і найдальша рідня, кожна родина бере участь у цьому дійстві. Кожний українець мав острах нещастя, втрати Божого благословення та родинного зв’язку, коли б не приєднався до родинного свята. На святковому столі має бути 12 пісних страв. Найголовніші дев’ять відбираються господинею для молитви й почину Вечері. Ще перед Вечерею господиня бере по ложці з кожної страви і пече книшик — засушений дається худобі на св. Юра, коли виганяється на зелену пашу. Містичне значення на Вечері має кутя, голубці, риба (юшка чи студенець із неї), мак, мед, часник… По кутах стола господиня кладе часник та по жмені конопляного сімені, накриває те все білою скатертиною. Внесені хліби укладаються в два ряди на столі, поверх них — калач. Малий хлопчик як “невинна душа” вносить кутю. Господар обкурює ладаном тричі хату. З кожної зі страв потрохи він набирає в корито і несе худобі. Благословляє її хлібом, доторкаючи до голови та маже медом між очима хрестик. Далі бере малий хліб, маку, черепок з ладаном та обходить господу. Обкурює ладаном та посипає маком, виголошуючи захисні та родючі промови. У той час усі в хаті сидять тихо. Потім господиня дає господарю миску, де зібрані усі страви, на верху — перший хліб, стоїть запалена свічка. Він обходить із цим тричі навколо хати, ставить миску на стіл, уклякає разом з усіма перед Богом і просить благословення. По молитві усі сідають за стіл. У голові — господарі, далі — їхні діти, найближча родина, знайомі, які не

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин