Першодрук · “Зберегти нас може лише народна традиція, освячена тисячоліттями”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
ЛЛііннаа ККООССТТЕЕННККОО:: ХАЙ БУДЕ СНІГ, І МУЗИКА, І ВЕЧІР СВЯТ#ВЕЧІР
Слово Просвіти, №01 за 2011 рік
“Тікай кутя із покутя, А узвар — на базар, розмолот у живот”. І так тричі. Потім батько виносив дідуха, його спалював і стріляв тричі з рушниці — проганяючи кутю й козу. Після вечері мама клала ложку, миску, де залишалося трохи куті, й ставила до ранку на лавці, а зверху пиріжок. Як уранці ложка не перевернеться, то всі будуть живі-здорові, а як перевернеться, то хтось помре. На Водохреща парубки робили на нашій греблі (озерце на болоті, де колись був водяний млин) “атракціони” для забав. У лід вморожувалася ось із колесом від воза, до нього кріпили міцну дерев’яну лату з осики, на кінці якої прив’язували санчата. А ще в колесо вставляли дерев’яний ворот, яким крутили весь цей механізм. Забава проходила дуже весело — з піснями, з горілкою й ковбасами. Але символіки християнської було недостатньо, на мій погляд, бо і священиків тоді замало було, бо їх переслідували власті. Лише по хатах на Водохреща ходив піп і проводив ритуал освячення і ще щось писав червоним на крейдяній стіні, певно, якісь християнські символи, у яких нам складно було щось зрозуміти. Отже, народні традиції, у яких вечеря — важливий чинник об’єднання й єднання родини, громади, всіх сущих навколо певної ідеї, залишаються необхідними для нас, людей уже третього тисячоліття. А зберегти нас може лише народна традиція освячена тисячоліттями, духом наших праведних пращурів і тих, хто сьогодні сповідує любов до ближнього, цінує природу, людську мораль і чистоту душ наших. Із цього приводу я почув відповідь від японця Масамі Накахаші, віце-президента відомої у світі авторитетної громадської організації “Осака у світі”, на запрошення якої Народний ансамбль української музики “Роксоланія” Київського національного університету імені Тараса Шевченка перебував у Японії протягом жовтня 2010 року з метою представлення української традиційної музичної культури. На моє запитання про смисл великих матеріальних витрат та організаційних складнощів щороку запрошувати художній колектив з іншої країни для знайомства японців з автентичним мистецтвом інших етносів японець відповів: “Японці перестають разом вечеряти. Так нехай вони переконаються в необхідності збереження цієї традиції не тільки з власних національних джерел, ай із традиційних культур інших народів”. Довелося мені спостерігати деякі фрагменти європейської традиції вечеряти разом, де, як відомо, поширена тенденція рано сепаруватися дітям від родини, від батьківської оселі. Якось у м. Утрехті (Голландія) мене і мого товариша, відомого мовознавця й перекладача з німецької професора Івана Сойка запросили на день народження 18-річної студентки в гуртожитку Утрехтського університету, де ми мешкали, перебуваючи там у відрядженні з хоровою капелою “Дніпро”. На свято прийшов батько дівчини, дві її подруги, а ми були запрошені як сусіди. Батько іменинниці виголосив тост за здоров’я і успіхи доньки, вручив їй ключ від орендованої кімнати, де вона вже мешкатиме сама і дбатиме про своє майбутнє. Ми коректно підтримали виголошений татом тост і на цьому завершилася вечеря — без пісень, без звичаїв, без емоцій. Тепер це називається соціальною сепарацією. Сумно, що за поспішною “індивідуалізацією свідомості суб’єктів” у так званому цивілізованому соціумі втрачаються традиційні народні цінності й можливість разом вечеряти. Дорогі Українці! Нам треба разом вечеряти! І не тільки на великі свята, а й у будні. Будьмо єдиними у збереженні наших національних святинь, нашої рідної пісні, наших безцінних народних звичаїв і ритуалів. Нехай вони допоможуть нам залишатися красивими, багатими духовно, і щасливими в наступних поколіннях! Зі святами вас! Щастя вам і добра на многії літа!
Автор витинаток Світлана УРБАНСЬКА
Мороз малює у віконці. Узваром дихає кутя. І Мати Божа на іконці у хустку кутає дитя.
Побудь дитиною, синочку. Твоє дитинство золоте. Ще вітер віє у терночку і дерево на хрест росте.
Ще час не сплинув за водою. Ще Юда спить у сповитку. Он гурт з різдвяною звіздою уже на ближньому кутку.
Поколядують і засіють. Ще, може, буде і життя. Ти на Голгофі вже Месія, а на руках іще дитя.
Сніги метуть. У вікнах біле мрево. Антени ловлять клаптики новин. На білий вальс запрошую дерева, на білий вальс вітрів і хуртовин.
Хай буде сніг, і музика, і вечір. Хай серце серцю сплачує борги. О покладіть гілки мені на плечі, з мого життя пострушуйте сніги!
Я вас люблю за те, що ви дерева. Що ви прийшли до мене, що ви тут. Зима стоїть, скляна і перкалева. Метуть сніги. Сніги метуть, метуть…
Ліси хриплять застуджено, як бронхи. У Зоні тиша. Тиша гробова. Лиш мілітарним привидом епохи “Чорнобиль-2” над лісом проплива.
Фантом, кістяк, антена дальніх стежень, — він прихопив ті сосни під пахви. Там спить їжак. Їжак узимку лежень. І ніч іде з ліхтариком сови.
Там мох скубе косулька ще не вбита. У пнях живуть древлянські ще боги.
Там все друкує ратички й копита і вишиває хрестиком сніги.
Але, ліси розсунувши плечима, фантом іде, куди його не ждуть. І тільки села мертвими очима його у далеч тоскно проведуть.
Йому не треба кленів і акацій, ні голосів, ні мальви на тину. Вже навіть ржавим залишком локацій він може думать тільки про війну.
Не ясні зорі і не тихі води. На всі ліси нікого і ніде. А він стоїть. Він цар Антиприроди. І на вітрах антенами гуде.
На віях тиші мерехтять сніжинки. Зима крізь вії дивиться на світ. Шляхи і діти їх — стежинки — шукають вранці згадку до воріт. Село в снігах, як чаша кришталева, у срібних жилках скованих джерел. Ідуть у білих каптурах дерева, понамерзали брови у дерев. Їм білий вітер розвіває поли, вони бредуть, похилені, на шлях, де гайвороння, чорне як ніколи, шматочок сонця ділить у полях.
Снігурчик прилетів червоногрудий та й сніг клює. Біда його жене. О місяць грудень, добрий місяць грудень! У тебе в грудях серце крижане.
Моя пам’ять плаче над снігами, де стоять берези і хрести. У зимові срібні амальгами біле сонце хоче прорости.
Я живу, бо ще мені живеться. Бо живу, дав Бог мені снаги. Із твого невидимого серця кров калини капле у сніги.
* * *
* * *
* * *
ЧОРНОБИЛЬ#2
* * *
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
