Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ювілей · “Поезія має не одне, а безліч облич. І всі — справжні”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ООССТТРРІІВВ ННААДДІІЙЙ ІІ ССППООДДІІВВААННЬЬ

Слово Просвіти, №01 за 2011 рік

Якби за допомогою всенародного опитування у нашій країні присуджувалося поетам почесне звання “Народний поет України”, безумовно однією з перших цього звання була б удостоєна Ганна Чубач. Зі шкільних підручників початкових класів, шкільних програм, радіо й телеефірів це ім’я відоме українському читачеві. Її вірші вивчають у школах, рекомендують для читання у вищих навчальних закладах. Серед її прихильників — діти різного віку і дорослі. За сорок літ плідної творчої праці українська поетеса Ганна Танасівна Чубач видала сімдесят сім книжок для дорослих і дітей, створила понад п’ятсот пісень. За значні творчі здобутки удостоєна високого звання “Заслужений діяч мистецтв України”, нагороджена орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, відзначена літературними преміями: ім. П. Усенка, Марусі Чурай, С. Гулака-Артемовського, Є. Гуцала та міжнародною премією “Дружба”. Олександр БАКУМЕНКО, лауреат Всеукраїнської літературномистецької премії імені І. С. Нечуя-Левицького Народилася Ганна Чубач на Святвечір 6 січня 1941 року в селі Плоскому Муровано-Куриловецького району на Вінниччині у хліборобській сім’ї. Її батько загинув у перші дні війни. На долю родини випало багато лиха з воєнного та повоєнного життя. Мати вчила дівчинку й “усяку роботу робити”, й “пісень співати”, і “світ любити”. І хоч життя було нелегким, донька сприймала його у світлих кольорах: любила малювати, співати, вигадувала казочки. А гарна пам’ять розвивалася завдяки тому, що не було коштів на придбання книжок, то доводилося уроки вчити, уважно слухаючи вчителів. Середню школу, редакторський факультет Поліграфічного інституту ім. Івана Федорова у Києві закінчувала вечорами, Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві — на стаціонарі. Ганна Чубач багато років працювала в газеті “Літературна Україна”, в журналі “Дніпро”. Не один рік вела цікаві авторські передачі на Українському радіо. Її творчість високо оцінили мільйони українців. Про неї написано чимало критичних статей, монографій, нарисів. Особливу увагу у творчому доробку Ганни Чубач привертають вірші, присвячені дітям: веселі, дотепні, повчальні, жартівливі. Вони дарують добрий настрій, вчать мислити й любити рідне слово. Виступаючи разом із Ганною Танасівною у школах, звернув увагу на те, як обожнює поетесу наша дітвора, як діти легко сприймають і люблять її твори. Таке я бачив тільки під час виступів у школах незабутнього Дмитра Григоровича Білоуса. Стільки, скільки за якістю та змістом зробила Ганна Чубач для розвитку української дитячої літератури, мабуть, заслуговує не однієї літературної премії ім. Лесі Українки. Проте дитяча література — лише одна з яскравих поетичних граней відомої поетеси. В останнє десятиліття з-під її пера вийшло кілька резонансних поетичних збірок: “Дзвінка ріка”, “Озвучена печаль”, “Серед зневір і сподівань”, “Хустка тернова”. Усі ці ліричні книжки були відзначені неабиякою увагою літературної громадськості й численних шанувальників поетеси. Проте з точки зору нового досвіду нашого суспільно-політичного життя кожна нова поетична збірка сприймалася інакше, ніж попередня. Від книжки до книжки поетеса постійно піднімала планку. Велика заслуга авторки в тому, що вона не зупиняється на досягнутому, перебуває у постійному творчому пошуку, ступаючи крок за кроком на вищу поетичну сходинку. При цьому Ганна Танасівна не втратила оптимізму та життєлюбства, залишаючись людиною мужньою та безпосередньою у відтворенні своїх почуттів та сподівань. Буває: тривогами міряєм дні, А усмішка сяє — щаслива. От я: вам дарую веселі пісні, А голос тремтить мій на зриві. У поезії Ганни Чубач немає відчаю і розгубленості, хоча відчувається нестримний біль за те, що відбувається у нашому неспокійному світі. Поетеса, як ніхто інший, навчилася співчувати людині, і це робить її творчість привабливою для пересічного читача. Не кожному письменникові до снаги співчувати. Саме елемент співчуття у творчості є ознакою індивідуальності письменницького таланту. І це неможливо не побачити в її правдивих книгах. Я не живу — переживаю Страшні зимові холоди. І так співаю, мов зітхаю Посеред горя та біди. Сама назва однієї з її кращих книжок “Серед зневір і сподівань” підкреслює свободу поетичної думки, широкий поетичний діапазон, у якому живе і працює поетеса, не згинаючись перед життєвими негараздами в жорстокому світі зневір, брехні та зради. Над обривом життя Я не жду співчуття, А звикаю до власного горя… Поетеса переживає всі негаразди разом зі своїм обдуреним народом, їй болить кожна мить несправедливості, яку чинять можновладці щодо свого, як вони висловлюються під час виборчих кампаній, електорату. Шкода, що за інших обставин прості люди можновладців не цікавлять. Поетеса переймається народним болем і цього неможливо не відчути, особливо в першому розділі, що називається так само, як і книжка “Серед зневір і сподівань”. Ганна Чубач достеменно відтворює та розставляє свої акценти, виокремлюючи найболючіші питання нашого буття у світлі своєї доброти, поваги й подиву, свого людського болю та співчуття. Чому це ситі бідних обдирають? Чому од злиднів бідні не тікають? Чому в жорстоких жалості нема? Усі мовчать… Додумую сама. Поезія Ганни Чубач має особисту, характерну для авторки, музику сонячного світла, музику неповторних пісень дитинства, музику народної пам’яті. Поезія Ганни Чубач перейнята відчуттям життєвого оптимізму, величезної надії і сподівань на краще майбутнє наших нащадків, сподівань на кращу долю для українського народу. Його мені диктує не зима, А та надія, що завжди тривожна. І все ж перечу: тих полів нема, Які пройти за все життя не можна! Тому серед багатьох сьогоднішніх поетичних лірників її натхненну творчість насправді можна назвати поетичним островом Надії і Сподівань. Адже мудра поезія Ганни Чубач має властиве її слову розуміння свого призначення: “Найвища мудрість: просто жити // і не боятися смеркань. // І вірить в пісню, як в молитву, // серед зневір і сподівань”. Для людей в душі поетеси живе така пісня-молитва, яка все своє неспокійне життя випромінює пісенне світло, здобуваючи всенародне визнання. Ще 1984 року в газеті “Літературна Україна” у статті про творчість Ганни Чубач Іван Михайлович Дзюба писав: “Поезія має не одне (як інколи здається прихильникам тієї або іншої манери), а безліч облич. І всі — справжні. Якщо це поезія. У справжність поезії віриться, коли бачиш, що вона не боїться здатися комусь неоригінальною…” І така думка підтверджується кожним поетичним рядком Ганни Чубач. У цьому й полягає творча індивідуальність поета бути самим собою, незважаючи ні на що. А ви не чуйте мого болю. Навіщо вам про нього знати? Його піснями не замовлю, Бо він для того, щоб співати. Творчість Ганни Чубач останніх років особливо відрізняється шляхетністю поетичного слова, в якому спостерігається відповідальна спрямованість слова у спілкуванні з читачем. Чудова думка завжди знаходить себе у чудовому відтворенні, тобто маємо у Ганни Чубач гармонійний зв’язок між формою та змістом. Поетеса прекрасно розуміє, що тільки зміст є ознакою глибини поетичного слова. Щоб досягти глибокого змісту, поетові треба піднятися до високого рівня людського співчуття. Але, щоб досягти такого рівня співчуття, як у Чубач, треба пройти через полюс свого відчаю та пустелю власного горя, долаючи цей шлях наодинці, у вирі своїх переживань. У пустелі розлук стільки горя і мук, Що вони не вміщаються в літі. І тому, і тому вітер стогне, як звір, І нестерпно у душу голосить. І від наших зневір до самотності зір Павутинку натягує осінь… Читаю нову книжку поетеси “Хустка тернова” як відвертість людської душі, як пісню її відвертості. Ганна Танасівна у багатьох творах не соромиться оголити свою душу, оголити свій нерв до надзвичайної прямоти, що в нашому брехливому світі не всім подобається. Її творчість — украй правдива й щира. Життя не щадить ніжну поетичну душу. Але серед життєвих негараздів, серед зневір суспільного та особистого життя душа поетеси знаходить мужність казати правду. Кажу собі: “Не вір неправді!” А правда душить: “Розкажи, Що там, де сіяла троянди, В цю ніч посходили ножі”. Вона здатна долати всі випробування долі та відверто творити правдиву поезію. Її чутливе поетичне слово реагує на найменшу образу. Воно не може мовчати, передаючи свій нестерпний біль. Усе, що потрапляє в поле її зору, все, що викликає бажання висловити свій подив, висловити свої почуття, все, що ганить та чіпляє її душу, завжди стає мудрою відповіддю злобі та несправедливості. Відболять образи, та не всі одразу. Милосердя щире милує не всіх. В кожної людини є свої провини. Бог один прощає непростимий гріх. Окремо слід відзначити інтимну лірику поетеси, представлену у третьому розділі “Ми приходим у світ для любові” нової книги. Любов Ганни Чубач — індивідуальна і водночас загально значима. Вона випромінюється душею поетеси до усього світу. Не відректись, не відмолити Того, що скоєно любов’ю. І я захочу довго жити. Ще довше — бути молодою. Прекрасною інтимною лірикою Ганна Чубач відома широкій читацькій аудиторії ще з перших своїх книжок “Журавка”, “Жниця”, “Ожинові береги”, “Святкую день”. На початку творчого шляху вона постала в усій красі, як співачка великого земного кохання. Саме в цьому поетичному співі завжди відчувався й відчувається нині сенс її життя, природний стан її душі. Дзвінкий голос поетеси з роками не втратив краси, навпаки, він набув чистоти та звучності в сучасній пісенній ліриці. Замовляю квіти на рояль. І розмову тиху поміж нами. Вічну радість і одвічний жаль Я сама не викажу словами. Глибока інтимність її чистого голосу сьогодні підсилюється щирим громадянським звучанням. В інтимній ліриці поетеси — правдиве визначення усього, що відбувається навколо неї, що простежується у наш неспокійний, але такий обнадійливий час. А це — надія на перемогу добрих сил, сподівання на кращу долю для українців, віра у непереможне людське кохання. Та зневіри нема у душі і в крила. І такого довіку не буде: Щоби рідна земля своїх сил не дала Вільним птахам, деревам і людям. Проте в усіх проявах своєї творчості зважений погляд поетеси на суспільнополітичні зміни, на плин часу аніскільки не вплинув на її поетичні смаки та уподобання. Її оцінки, висновки, завжди були і залишаються простими й влучними, що завжди притаманне трибунам своєї епохи. Сьогодні вона визначає своє призначення в поезії, у мистецтві такими словами: Не кажіть: “Покоління заснуло!” Від натоми притих вопіющого глас. Я — поет, і ні разу про те не забула, Що поети мовчанням вимірюють час. Якщо у перших поетичних книжках Ганни Чубач переважно інтимна лірика, тоу нових книжках “Серед зневір і сподівань”, “Хустка тернова” простежується гармонія інтимного та громадянського звучання. Тому голос поетеси звучить сьогодні рівно й упевнено. Із роками, осмисленням людського існування письменниця навчилася звільняти людські душі від ненависті та помсти. Пророчі слова, присутні у багатьох віршах Ганни Чубач, нагадують афоризми східних мудреців. Наприклад: “Зморшки — це не старість, а часопис долі”. Зрештою, поетична мудрість Ганни Чубач, яка разом із простотою відтворення поетичної думки робить книги письменниці світлими та доброзичливими, створює свій поетичний острів Надій і Сподівань у безмежному океані зневір. А це означає, що Правда Поезії, без якої людське життя в океані зневір не може втриматися на плаву, жива і житиме довго. Редакція “Слова Просвіти”, Центральне правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка щиро і з любов’ю вітають Ганну Чубач із ювілеєм! Із роси й води, дорога Ганно Танасівно!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин