Читацьке віче · “Мова — найяскравіший показник нашого Я, тому її треба плекати та берегти в чистоті”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
«Після всіх моїх доріг, всіх моїх хвороб, у свої 81 я ще звучу!»
Слово Просвіти, №01 за 2012 рік
Анна РАЩЕНКО Фото Валерія ПОПОВА Прес-центр Інституту філології
В Інституті філології Київського на' ціонального університету імені Тараса Шевченка відбулася зустріч із дикто' ром Національної радіокомпанії Украї' ни Петром Бойком.
В Актовій залі Жовтого корпусу людно. Старшокурсники із захватом розповідають молодшим про свої враження від зустрічі з нинішнім гостем інституту ще п’ять років тому. “Він тримав абсолютну увагу величезної аудиторії дві години без перерв!” — пригадують минулу зустріч із метром українського радіомовлення викладачі. Всі застигли в очікуванні… За хвилину під гучні оплески на сцену піднявся заслужений артист України, диктор Національної радіокомпанії України, протоієрей Української Православної Церкви Петро Бойко. “Тема, з якою я до вас прийшов — вічна, нескінченна, принадна, солодка, зваблива, манлива, але… гірка й страшна”, — так полум’яно розпочав свій виступ Петро Бойко. Йдеться про одну з найболючіших проблем нашого сьогодення — проблему забрудненості української мови, її занехаяння і спаплюження у публічних сферах життя. “Мова наша, коли вона була ще незайма3 ною, не травмованою, завжди була умиро3 творюючою молитвою, отим ні з чим незрів3 нянним блаженством від співу солов’я і від молитви…” Отець Петро згадав, як він у Канаді вів службу під час поховання одного чоловіка з української громади. На цвинтарі зібралися наші земляки чотирьох поколінь, а також ті, хто з ними породичався. Перекладу служби з української ніхто не потребував. Натомість попросили протоієрея сказати ще щось рідною мовою. “І я казав словами Володимира Сосюри: “Немов дзвенить повітря запашне…”. І пауза. І тиша. А вони слухають. Не мене — Мову. Мову!”. Саме Мова привела Петра Бойка на радіо, стала його “щастям” і “бідою”, визначила йому життєвий шлях. Вправляння у мові свого часу допомогло відомому дикторові вилікувати хворобу горла, безтямна любов до неї підтримала у важкій боротьбі з майже невиліковним недугом. Водночас паплюження її завжди завдавало душі Петра Бойка найглибших ран. “Я жив 13 років у Канаді. А коли повер3 нувся й почув, як говорять по радіо… Я не співак Павло Дука (Рівне) — за виконання та пропаганду української авторської пісні на батьківщині й за кордоном; поет Григорій Лютий (Запоріжжя) — за роман у віршах “Мама-Марія”; композитор і співак Петро Приступов (Німеччина) — за створення і виконання високохудожнього циклу “Сад Божественних пісень” на слова Григорія Сковороди; журналіст і публіцист Микола Пуговиця — за книгу “Ніж у гумус” — на захист безплужного обробітку землі й екологічного землеробства (статті надруковані в газеті “Селянська правда”); поетеса Тамара Севернюк (Чернівці) — за поетичну публіцистику останніх років; сатирик і гуморист Віктор Семеняка — за книгу “Галопом у Європу”. Завершилася поважна імпреза чудовим концертом, у якому виступили і нинішні лауреати премії імені Г. Сковороди, і лауреати минулих років, зокрема заслужені артисти України Ольга Чубарєва та Юрій Рожков, жіноче вокальне тріо “Пісенні Джерела” з Кролевця Сумської області, вокальний квартет “Явір” та ін.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
