Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Бувальщини · “Душа, повна звуками дитинства, рветься в святиню”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Валентині Валентина…

Слово Просвіти, №01 за 2012 рік

Василь КЛАПІЙ, письменник Як і життя, кохання буває різним. Воно різнопланове, різноманітне. Раннє, юне, іноді не зовсім, буває і в зрілому віці, а ще запізніле, але ні. Кохання запізнілим бути не може… Я хочу розповісти про кохання старших людей. Кохання, яке побачив у санаторії “Жовтень” Конча-Заспи, куди їздив на лікування і де зустрів на реабілітації чоловіка з дружиною: його звали Валентин, її Валентина. Мені пощастило харчуватися з ними за одним столом. Валентина пересувалася, опираючись на паличку, і окрім всього, у неї була паралізована ліва рука. Валентин теж здоров’ям не міг похизуватися, мав цукровий діабет. Їм було під сімдесят, нажили п’ятеро дітей, мали купу внуків. Говорили між собою мало, але розуміли одне одного з першого погляду. Їхнім стосункам заздрило півсанаторію. Найбільше Валентин переймався тим, як вони їхатимуть у метро до залізничного вокзалу, адже Валі буде важко стати на ескалатор. І найпарадоксальніше те, обурювався чоловік, що він буде поруч іти з валізами і не зможе нічим допомогти… Ми потоваришували за ці дні і я провів їх до потяга. Усе пройшло благополучно. Ми попрощалися на пероні. Вони залишили мені свою адресу і наполегливо запрошували на гостини за першого зручного випадку. “Будь-який перший зручний випадок” трапився лише через кілька років. Я в Одесі. Відшукую потрібну адресу. Двері ошатного будинку відчиняє привітна жінка. Розпитую про своїх знайомих, раптом у жінки на очах сльози. Виявляється, мати померла на День Святого Валентина, а через кілька годин, не витримавши горя, пішов за нею у вічність батько. Ось така історія. Почувши це, я плакав, а можливо, потрібно було радіти, адже, певно, неспроста Господь призвав їх до себе у такий великий для всіх закоханих день. Рано чи пізно всі ми підемо у вічність, та чи зможемо прожити так, щоб залишити світлу і незабутню пам’ять про себе та своє кохання. Відвідав цвинтар. Могили поруч. Проте надгробний пам’ятник один. На фото усміхнені мої Валентин і Валентина, дивляться привітно та закохано на світ, один на одного. Хтось скаже, такого не може бути. Якщо хочете пересвідчитись, поїдьте у славне причорноморське місто і подивіться. Сторож розповість, як знайти їхні могили. Це неважко, там завжди стоять квіти і прізвище одне на двох. Говорять, іноді їх відвідують закохані, особливо часто сюди приходять дівчата. Деякі вірять, що коли помолитися біля Валентини та Валентина й попросити у Господа кохання, то він обов’язково його пошле. Напевно, це святотатство, але, можливо, саме цим прикладом Всевишній хоче показати людям, що в цих випадках усе залежить від них самих…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин