Суспільство · “В українського народу є шанс обрати справді демократичний парламент, який захищатиме національні інтереси”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
За державу треба постояти «Драконів» у парламенті немало
Слово Просвіти, №01 за 2012 рік
Петро АНТОНЕНКО
Одразу зазначимо, що слово “дракон” вжито без будь-якого негативного змісту. Та й узагалі у східній міфології дракон — доволі позитивна міфологічна істота. А сьогодні ведемо мову про народжених уроки Дракона. Оскільки в зодіакальному циклі всього 12 років, стільки ж знаків, то неважко полічити, поділивши 450 (кількість депутатів парламенту) на 12, що у нашій Верховній Раді по кілька десятків представників будь-якого знаку: “биків”, “тигрів”, “коней”, “собак”, “котів”. Роки Дракона, це, зокрема, 1940, 1952, 1964, 1976. Які сподівання депутати покладають на їхній 2012-й, рік Дракона? Короткі інтерв’ю-прогнози для “Слова Просвіти” від кількох депутатів-“драконів”. Іван ЗАЄЦЬ (1952 р. н.): — Цей рік буде багато в чому переломним у нашому політичному житті. Адже це рік чергових виборів Верховної Ради України. І в українського народу є шанс обрати справді демократичний парламент, який захищатиме національні інтереси, дбатиме про кожного громадянина. Також це, очевидно, буде рік утвердження в нашому політикумі молодих і перспективних діячів. У сфері економіки 2012-й буде непростим. Адже існує суперечність між взятим владою курсом на збільшення експорту і згортанням внутрішнього ринку, який існує для наших вітчизняних споживачів. Особливістю року є й те, що це буде рік ЄВРО, чемпіонату континенту з футболу. І це непоганий привід Україні як незалежній державі показати себе Європі й світові. Перший такий могутній поштовх ми мали 20 років тому, після проголошення незалежності. Ще одним подібним моментом була Помаранчева революція. Нині ж маємо новий шанс зближення з європейською спільнотою. Тарас ЧОРНОВІЛ (1964 р. н.): — Я доволі скептично ставлюся до гороскопів, коли видавав газету, сам їх і писав. А взагалі Дракон — дуже потужний, сильний і гордий знак, важкий для самих його носіїв і всіх, хто живе в цей період.
Тому рік, мабуть, буде значимим, але нелегким. Психологічно непростим, та врешті все має бути на краще. Може, дай Боже, не ляжемо, як мали б лягти — бо дракон вмирає стоячи! Пригадую попередній рік Дракона, 2000-й. Для мене він був надзвичайно насиченим. Я переміг у дуже важких виборах у Львові й уперше пройшов у Верховну Раду. Звичайно, психологічно було нелегко. Не так давно загинув батько, все йшло під знаком цієї трагедії. Це був також рік убивства Георгія Ґонґадзе, початку моральних акцій, якими скористалися не ті, хто їх проводив: маю на увазі акцію “Україна без Кучми”. Не хотілося б, аби такі ознаки проявилися цього нового року. Тарас СТЕЦЬКІВ (1964 р. н.): — У новому році всі шанси мають бути для українців, для успіху української справи. За умови консолідації, відн о в л е н н я взаємної довіри, спільної роботи всіх представників суспільства — політичних партій, громадянського сектору, моральних авторитетів 2012-й буде виразним і сприятливим. Ігор РИБА- КОВ (1976 р. н.): — 2011-й рік був продуктивним, багато зроблено. Хотілося б для всіх нас, для моєї політичної команди, аби, дай Боже, новий рік був не гіршим від попереднього, щоб у нас вистачало розуму ухвалювати правильні рішення. А громадянам України побажаю здоров’я, щастя, гараздів у родинах.
манною йому іронією він відповів на запитання нашої газети: — Пане Василю, а як Ви загалом ставитеся до гороскопів? — Швидше негативно, особливо до модних нині східних. Адже навіть небо над Китаєм чи Японією інше, ніж над нами, над Україною, а отже, й зірки розташовані дещо по-іншому. Для нас ближчими були б європейські гороскопи — кельтів, друїдів. Хоча б тому, що вони ближчі до нашої природи, зокрема, рослинного світу. — Хоч прогнози — річ невдячна, які Ваші сподівання, очікування від нового року? — Хочеться сподіватися на краще. Але, на жаль, на очікування того кращого може й не вистачити нашого життя. Наш брат-українець такий повільний, вайлуватий, як віл, що й зміни в нас тягнуться, ніби валка чумаків із Криму, повільно-повільно.
Іван ПАВЛІХА, член НСПУ, Почесний голова Калуської “Просвіти”
* * * “Тримаймося!” — твоє останнє слово, Коли в розмові слухавку кладу. Літа забрали силу молоду, А я, як жив, так і живу бідово.
Від України помочі не жду: Їй нині і самій олігархово. Якби ж було це з нею тимчасово, То легше пхав би уперед біду.
Я знаю, що й тебе, мій друже добрий, Проблеми обсідають немалі І нагинають, кляті, до землі.
А так ще хочеться іти, де обрій Таїть манливий загадковий світ. “Не даймося!” — кажу тобі в отвіт.
* * * Прем’єр-міністру Миколі Азарову Життя не уявляю без турбот, А Україну — без пенсіонерів. Їх нині більше тут, ніж “до холєри”, І треба кинуть кожному щось в рот.
А є такі, що кидаєш, як в пащі: Одні з учених, другі з КДБ. А є ще більш заслужені цабе, І є іще найкращі із найкращих.
Пенсійний фонд формується, як фронт, Тож податківці йдуть щодня в атаки І щось там відбивають, небораки.
Дивлюся я на руки, на свій фонд. Хоча уже й не дужі до лопати, Та за Державу мусять постояти.
* * * Ще щось вартую: посадив часник. На дні прийдешні — вже якась надія. Морози вдарять, засвистить завія, А в мене депозит є у весни.
Нехай малі відсотки він леліє, Та душу гріє, чесний і ясний. Приходить грядка у зимові сни, Немовби життєрадісна подія.
І не такі страшні холодні днини, Й не лихо з лих, що пенсія жебрацька, Яку й не дати можуть взагалі.
Життя так улаштовано людини, Що має бути на майбуть “заначка”, Тоді стоїш твердіше на землі.
* * * Я цей сонет з Америки привіз. Немає в ньому ні верби, ні вишні. Є українці. Та, на жаль, колишні І спогади, що часто не без сліз.
Вони так хочуть бути тут не лишні І пробують утвердитися скрізь. Шумить народ, мов мішаний бір-ліс. Чи ж чути шелести вербові, ніжні?
О, так! Гостив я в українськім колі. Співав. Варениками смакував. Та серед рідних співів, страв, забав
Не заздрив тій заокеанській долі. І це була найбільша із утіх, Яку я в серці зберігав, як міг.
* * * Дерев собори золоті. Ярослав Дорошенко Побожно ми закохані в красу, Яку тче осінь в нас на Прикарпатті. Туман широкий у холодній плахті Усе ще виколисує росу.
Немов свічки, тріщать гілки в багатті. До них нові, відпиляні несу. Хай з листям творять золоту ясу Кружляючи, як вогники крилаті.
Церковні бані сяють сяйвом крон, Де кожна гілка золотом облита, І забирають погляд мій в полон.
Заходжу в жовтень, начебто у храм, Де треба бути з Богом сам на сам, Де слово поетичне, як молитва.
* * * Бог й Україна. Цей святий дует Бринить у серці, хоч його й не чути. Чи ж тямлять це вечірні телеблуди? Навряд чи йшли б з багнетами вперед,
Коли б їх доля кинула під Крути. Ще наша Незалежність, ой, — не мед! У неї мітять тисячі торпед, Ту Справжню Волю треба ще здобути.
І бій іде. Й ряди бійців рідіють. Хто встане завтра, як герої Крут? Балакуни, що звуть себе: “Еліта” Й патріотично бити в груди вміють?..
Але ж ток-шоу, то не ратний труд, Де не слова, а буде кров пролита.
* * * Знов творить Шустер шум у верховітті, Та це не означає — буть грозі. Не на гнідих, а верхи на лозі Стикаються політики амбітні.
Від їх “баталій” смішно вже й козі. Слова високі, а діла коритні, Тому й Вкраїна в поступі всесвітнім, Неначебто з колючкою в нозі.
Місця останні. Люди найбідніші На Божій найродючішій землі. Чому ж ми, браття, як церковні миші?
Всі знаєм відповідь. Бо не єдині. Так в нас самих нуртують сили злі, Що нашим недругам найлегше нині.
* * * Живу в часи, коли газети пишуть, Як бореться зі злиднями народ, Як заглядає бізнесменам в рот, І я себе писанням їхнім тішу.
Не лиш у мене в гаманці цейтнот, Хтось має пенсію іще скромнішу. Читанням преси заміняю їжу. Взяв свіжий номер, гейби бутерброд.
Всього віддав за нього гривень кілька, Але який різноманітний харч! (Навчились кулінарить журналісти).
Тут все: політика, погода, бійка, Грабіж, кросворд, є й про футбольний матч, Є і про те, як хочуть мера “з’їсти”.
* * * Не відаю, чи правильно живу. Двох доньок виростив. Квартиру маю. І грядку ще не в бур’янах тримаю, І яблука в садку своєму рву.
Коли у місті — кваплюсь до трамваю. Коли в селі — між колосків пливу. Коли йду в ліс — обходжу кропиву. Коли між друзів — чарку піднімаю.
Стараюсь, щоб мені було скрізь добре. Хіба комусь від того буде зле? Сміється сонце, котячись за обрій,
Усміхнене, навкруг привіти шле. Люблю себе сонцевою любов’ю, Втішаючись і світом, і собою.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
