Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд 4 · “Звичай є основою віри, культури, становить структуру духовного життя”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Народ сильний духовністю Складові світогляду українців

Слово Просвіти, №01 за 2013 рік

Вадим МИЦИК, доктор філософії в галузі культурології, лауреат премії ім. Івана Нечуя-Левицького Народна творчість українців багата і священна. І має благородну мету: возвеличити людину, подію, поєднати зі світом, піднести душу до його світлоносних вершин. Здійснюється це через символи, ритуальні дії, які становлять спільну образотворчу мову душі українського народу. Дії в обрядах, символи, сюжет у народному мистецтві, слово й мелодія взаємопов’язані й несуть однакове художньо-смислове навантаження. Основна ідея у святах та обрядах, словесній творчості й народному мистецтві — утвердження росту й розвитку. Досягається це через уславлення триєдиних джерел життя, без яких вони неможливі: сонця, води і землі. Останнім часом духовністю стали вважати тільки релігійність: відкриття церков, відвідування храмів. Одначе це тільки частка віри як вияву духовності. Які ж її складові? Основний чинник духовності — любов. У священних писаннях різного часу сказано, що Бог є любов. Тут і любов до світу, і його сил, і до всього сущого в ньому, і до життя та всіх його джерел. Втрачена любов до природи й довкілля, що ми нині переживаємо, призводить до запустіння та згуби. Світогляд другий у цій низці. В ньому — витворений предками погляд народу на світ, зв’язок із землею й небесами. На цій основі твориться, розвивається і передається в майбуття народна культура. Саме в її величі, благодаті й красі, в моральних засадах плекається душа народу та кожної людини. Це — духовне здоров’я нації. Священний вияв духовності українського народу — свята Сонячного кола: Різдво-Коляда, Великдень, Купайло, Калита і три присвятки: Колодій, Трійця (Вір’я, Зелена Неділя), Весілля Свічки. Їх є сім — семичинна творяща сутність Світу. У них не тільки пошановується світ і його життєдайні джерела, а й відтворюється, що людина є його часткою, подобою Божою. Через свята на честь Сонця відбувається єднання українського народу з вишніми силами, уславляється світло й життя. На їхній основі розвивається національна свідомість — причетність до рідного народу, нації, держави, усвідомлене пошанування минулого і творення майбутнього. Вони спонукають кожну людину, що належить до українського народу, свої думки й душу втілювати у творчість. Життєва основа поведінки — правда. Чини по правді та будеш праведним. Пізнай правду й будеш вільним. Нарешті, важливим чинником у духовності є пам’ять, яка підтримує родовий зв’язок із предками від давнини й до сучасності, їхніми діяннями, не дає забути, чиї ми сини і яких батьків діти. Аби розвивалася духовність, потрібно розвивати українську душу від народження дитини й до смерті людини. Для цього в нас є багатий звичаєвий, обрядовий, пісенний, музичний, танцювальний набуток як організована духовна система. Тільки потрібно сповна розкривати її красу, справжню життєву потребу. Найосновніше, що всьому варто надавати українського духу і стилю, щоб формувати етнічну своєрідність у культурі, творчості, моралі й побуті. Культура — поняття всуціль світоглядне та обіймає все життя і народу, і людини. Духовно багата і наша рідна мова. Вона безпосередньо пов’язана з найвищими силами Світу. Так, на небесах володарює Господь, а на своїй землі — Господар, його помічницею є Господиня. Їхньою обитацією є Господа. Натомість у росіян, як молодої нації, такого зв’язку нема: Господь — хазяин — изба. Віддавен місцем осіддя Бога було Вишнє небо — Вір’я, а там, де живе Господар, називається Подвір’я. Священна мова, яка йде з небес, це — Повір’я. У світогляді наших пращурів світ уявлявся колом, так розвивався і таким округлим зображувався, як образ Сонця у всіх жанрах народного мистецтва та обрядах. І наші предки, і ми багато що робимо по священному колу. Співаємо ритуальні пісні. Хліби і страви наші мають у назвах цю священну основу: колосок — колобок — колач — калита — коровай — коливо. У третьому тисячолітті, коли життєдіяла трипільська культура, Богом Сонця був “Ра”. В українській мові збереглося дуже багато слів із цим коренем: ранок— радість — храм — віра — праця — рало — орач — ратник — чара… А світоглядно найосновніше — Рай — кРай — Раїна — УкРаїна. У праукраїнців доби палеометалу Верховним Богом був Сварог, який ще й опікувався шлюбом, навіть обручку виготовив. У “Ведах Рога” (Рігведі), більшість яких створено на Наддніпрянщині й занесено нашими пращурами із П’ятиріччя України в П’ятиріччя Індії, є слово “Свах” — вишнє небо. Лад в українському весіллі відтоді й донині дають священні чини — Свахи і Свати. Весільний спів у нас ще називають ладуванням, ладканням, від імені богині кохання і злюбу (шлюбу) Лади. Мова як вияв духовності Тут ми підходимо до того, що в українського народу є три мови й усі вони глибинні та священні. Найперше — це рідна словесна мова, яка дана Богом для спілкування межи кревними людьми словом, піснею, письмом. Є ще образотворча мова, яка своїми мальованими чи прокресленими образами в творах мистецтва оповідає про зв’язок народу із світом і його явищами. Ось її основні символи: сонце як джерело світла й тепла; ромб як родюча основа світу; деревце як ознака росту й розвитку життя; хрест як духовна сила світу. Третя мова — це мова звичаю. Вона об’єднує і слово як мову і молитву, і символ як образ і дійство. Обидві втілені у звичай, чим підтримується зв’язок часу, відтворюється етноісторична лінія розвитку та єднаються нині сущі люди з предками й пращурами. Тут мова звичаю виступає етногенетичним чинником, оскільки дає можливість взнати не тільки час його побутування, а й вік народу. Так, у звичаї українського народу виносити над головою священну ритуальну страву — кутю, кашу. Так же несе дівчина калиту в рушнику на свято. Так виносять старости коровай на весіллі. Всі вони здійснюють священну місію — віддають пошану Сонцю і Небу, їхнім вишнім силам і присутнім людям. Цей звичай походить ще з часів праукраїнської хліборобської цивілізації — трипільської культури. Цей ритуал відтворено у статуетках і в розписах посуду трипільців-оріїв шість-п’ять тисяч років тому. На спині, грудях ранньотрипільських чоловічих статуеток — навскісний хрест. Його зображують й українські гончарі на керамічних іграшках. На весіллі старости, які краятимуть священний хліб роду — коровай, пов’язані навхрест рушниками. Хліб, коровай — це Божий дар із вишнього Неба-Свах і старости-свати як його посланці, здійснюють тут божественну місію. Про це промовляють символічні ознаки — навскісний хрест, рушники навхрест. Отож скільки віку звичаю, образу, стільки й віку роду нашому хліборобському. Звичай є основою віри, культури, становить структуру духовного життя. Сюди належать народні свята, обряди, ритуали, пісні, танці, мистецтво, побут, мораль. Звичай — спільний для всього народу, його неписаний духовний закон. Його важлива цінність — у необхідності, благотворності й спадковості. Він одвічно живе в поколіннях, оскільки регулює життя, наповнює духовним, цебто священним, змістом. Воно розвивається на засадах добра, краси й душевної величі і має втілитися у щастя й здоров’я. У ХХ ст., коли на теренах російської імперії запанувала більшовицька ідеологія, почалося не тільки фізичне винищення українців, а й духовних засад нашого життя. Народну культуру відкидали, оголошували віджилою, принижували. Найдавніші українські пісні — народні колядки, які є славнями Сонцю красному і Світові білому, міфами про створення Світу, відкинули. Із веснянками зробили парадоксальне: в час, коли природа оживає й розквітає, молодь відучили співати. Те сталося й з іншими святами Сонячного кола: Зеленою Неділею, Купайлом, Весіллям Свічки, Калитою. Духовну систему народних свят, яка віками визначала життя і світогляд народу, єднала його з Богом і Небесами, повністю поруйнували. До цього в 1990-х роках долучилася і Верховна Рада України, затвердивши із семи свят Сонячного кола державними тільки три — Різдво (Коляду), Великдень і Трійцю, розірвавши таким чином духовне коло розвитку. Ми живемо у Сонячній системі й повинні їх усі не просто святкувати, ай через них єднатися зі священними силами Сонця та Світу, черпати від них силу й духовний настрій на славне життя. Українське весілля за кількістю пісень, танців, життєствердних дійств, духовно-звичаєвих імпровізацій не має собі рівних у культу-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин