Духовний простір · “У португальському місті Брага постала перша зареєстрована в Європі Українська Православна Церква Київського Патріархату”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Київська проща до «Краю землі»
Слово Просвіти, №01 за 2013 рік
Валерій ЧЕРЕДНИЧЕНКО, Київ
Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діла — мертва! Як. 2.26 Єв Академмістечку Києва Храм-каплиця святого Миколи Святоші Київського патріархату (www.svytoshi. kiev.ua). Її назва, як і місцевість Святошин, походить від імені внука великого князя Святослава ІІ, власника в давнину тутешніх земель, ченця Києво-Печерського монастиря Миколи Святоші — в миру князь Святослав-Понкратій Давидович. Цікаво, що майбутнього чудотворця рідні пророче називали Святошею ще з дитинства. Невеликий храм, прихований від перехожих і пасажирів громадського транспорту багатоповерхівками, завдяки захопленню паломницькою діяльністю його клірика отця Андрія, стає дедалі відомішим у столиці й країні. Ще до офіційної належності до храму-каплиці Андрій Мартинюк за власною ініціативою організував 2005 року першу прощу до Чернігова. Ставши наступного року кліриком каплиці, він активізував свою паломницьку діяльність і розширив географію духовних подорожей далеко за межі України, популяризуючи цим місце своєї служби — Храм-каплицю святого Миколи Святоші. Місця, де побували православні українці (найвизначніші з них неодноразово відвідують групи, а деякі й щорічно) нерідко за безпосередньої участі отця Андрія, охоплюють простір від Соловків і Фінляндії на півночі до Закавказзя, Кіпру й Святої Землі на півдні та від Москви на сході — до Балкан, Риму, Парижа на заході. А в жовтні цього року прокладено маршрут ще західніше — до Атлантичного океану(!), про що далі піде мова.
Субтропіками європейського середземномор’я Погожого ранку 29 вересня 2012 р. добротний автобус “Set- ra”, призначений бути пристановищем для півсотні паломників і названий отцем Андрієм “ковчегом”, із привокзальної площі Львова взяв курс на захід. Паломниками називали перших прочан до Єрусалима, які приносили пальмові гілки до Гробу Господнього. У вільному світі явище здійснення молитовних подорожей ніколи не припинялося. Після звільнення України від тоталітарно-атеїстичного режиму та проголошення незалежності ця традиція стала відновлюватися й у нас. Та соціалістичне минуле нагадує про себе досі, про що свідчив і склад поселенців “ковчега”, переважно із Києва, Лубен, Канева. Більшість із них подорожувала Україною й зарубіжжям під знаменом святого Миколи Святоші неодноразово (навіть близько двадцяти разів!). Були тут ті, для кого головна мета нелегкої подорожі — щиро помолитися в святих місцях, і люди із перевагою світських інтересів — побувати за кордоном, чому сприяють більш доступні, у порівнянні з “турами”, грошові витрати, безтурботне (для пенсіонерів до того ж безкоштовне) отримання віз тощо. Але організовані церквою і зарубіжні, і внутрішні поїздки, безумовно, благодатні для всіх! Отець Андрій вважає своєю місією в таких мандрах, окрім виконання традиційних молитовних обов’язків, також “відкрити перед іншими Христа”. Про його успіхи у цій справі любові та милосердя свідчить і те, що за час виснажливої подорожі ковчегом-автобусом, лише із 8 готельними ночами та сніданками, весь час панували, за винятком кількох дрібних непорозумінь, терпіння, злагода й дружні стосунки. За півмісяця було подолано понад 10 тис. км шляхів південної, переважно зони середземноморських субтропіків, Європи східної та західної півкуль (віртуально розділених Грінвічським меридіаном). Прочани молилися в храмах 15 міст 8 країн. А дорогою милувалися рідними Карпатами та їхньою найвищою частиною — Татрами, а також Альпами, Апеннінами і масивом Піренеїв. Переїхали — у Відні та Будапешті — через багатонаціональний (протікає територією 10, включно з Україною, держав) Дунай, італійську По, французьку Рону, іспанську Ебро, іспано-португальські Гвадіану, Тежу, Дору й на завершення — українсько-угорську Тису. Купалися та вдивлялися в далечінь морів і заток найбільшого на земній кулі Середземного моря у Венеції, Сан-Ремо, Монако й Валенсії, а в Лісабоні, Порто та Сан-Себастьяні — у відкритий Атлантичний океан і його Біскайську затоку. Відвідували музеї (Ель Греко в Толедо, Прадо в Мадриді, Жака Ів Кусто в Монако…) та мали можливість двічі дегустувати й придбати істинний портвейн (порто) в місці його тривалого достигання — спеціально обладнаних підземних приміщеннях на березі Дору та угорські вина в незліченних льохах Еґера. Завдяки спільним, злагодженим зусиллям о. Андрія та керівника групи Володимира Конкульовського з Тернополя й досвідчених кермачів “ковчега” панів Віктора із Чернівців та Павла зі Львова тривала подорож із шістьма нічними переїздами (два зних понад тисячу кілометрів) минула без пригод (дорожніх, прикордонних, митних).
Найвизначніші святині Усі відвідані храми, як, наприклад, величний собор святого Стефана у Відні, чи невелика, але помітна в архітектурі та силуеті міста церква Христа Спасителя в
Капела Святого Грааля ред них було чимало знаті. Нині максимальна щорічна кількість паломників сягає 150 тис. Місто Валенсія — один із найпопулярніших туристичних центрів Іспанії. Воно приваблює пілігримів чудотворною реліквією — встановленою в Кафедральному соборі чашею, з якої Ісус Христос причащав на Тайній вечері апостолів. У ХІІ столітті чашу почали називати Святий Грааль, запозичивши її з давнього індоєвропейського епосу, що означає магічний кубок, символ життя й відродження. Автентичність чаші визнав Ватикан. Окрім Святого Грааля собор має чимало інших пам’яток. Так капела (каплиця) святого Франциска Борджіа (1510— 1572), окрім іспанців, особливо цікава українцям, зокрема кліру й парафіянам храму-каплиці в київському Академмістечку, через схожість доль (знатністю походження та рішеннями змолоду прийняти постриг) святих Миколи Святоші XII ст. та іспанського святого ХVI cт. Популярності капелі додають два шедеври Ф. Гоя: “Герцог Борджіа прощається в своєму палаці з сім’єю перед відбуттям до монастиря” та “Святий Франциск намагається захистити від демонів душу нерозкаяного помираючого”.
Сан-Ремо Константинопольського патріархату, заслуговують особливої уваги. Та найбільш значимі з них, безумовно, іспанські кафедральні собори Сантьяго-де-Компостела та Валенсії. В історії християнства й паломництва місто Сантьяго-де- Компостела з населенням близько 100 тис. осіб посідає третє після Єрусалима та Риму, місце. Розташоване поблизу океану, воно виникло в ІХ столітті по р.Х. навколо чудодійного виявлення захоронення нетлінних мощів святого апостола Якова. Як відомо, святий Яків загинув в Іудеї, але його тіло дивовижно було перенесене на Піренейський півострів, де він до того, подібно апостолу Андрію на землях сучасної України, проповідував учення Ісуса Христа. До святого місця з нетлінними мощами прагнули дістатися й помолитися християни усього світу. Кількість прочан, охочих прикластися до срібного саркофага з мощами, вклонитися скульптурному зображенню святого Якова, встановленого над вівтарем, збільшувалася, а відповідно, розширювалися й храм та навколишнє його поселення Сантьяго-де-Компостела (Сант- Яго перекладається з іспанської мови — “Святий Яків”, а Компостела походить від латинського “Саmpus Stella” — “Поле, позначене Зіркою”). Кількість паломників за один рік у часи середньовіччя сягала півмільйона, се-
Церква Київського Патріархату на краю Європи В історії Українського православ’я далеке, найдавніше в Португалії місто Брага згадується як таке, де постала перша зареєстрована в Європі Українська Православна Церква Київського Патріархату. Ініціативу проявили отці-свояки Димитрій і Василь, яких підтримали колеги-католики! Для проведення православних богослужінь українцям запропонували кілька костелів, із яких пастирі обрали невеликий храм на центральній площі міста. Коли отці дізналися, що через Брагу пролягає маршрут паломників-українців, вони радо запросили земляків до себе. Зустрів гостей протоієрей Димитрій Ткачук, і в храмі, де моляться вірні Парафії Всіх Святих Землі Української, отець Димитрій та отець Андрій спільно провели Божественну Літургію й прочани в далекій Португалії мали змогу здійснити Таїнство Святого Причастя.
Гроші наші, а музика не та У своїх незліченних виступах Святіший Патріарх Філарет пос-
У православній церкві Київського Патріархату в м. Бразі тійно нагадує: “Не говори неправди”. Тож і в цій розповіді буде ложка дьогтю. Основна проблема (так і хочеться сказати “національна”!) — екскурсійне обслуговування. Про те, що нашу державність за кордоном ігнорують і принижують, проводячи екскурсії для груп із України не нашою національною мовою та без врахування історичних зв’язків Батьківщини з тією чи іншою країною, містом, я знав давно. Та все ж, вважаю, що з плином часу ситуація мала б змінюватися на краще. Але перед першою екскурсією стало відомо, що знайти за кордоном “українськомовних екскурсоводів дуже важко”. І як результат — екскурсії відбувалися російською мовою. Якщо не враховувати почуття національної гідності й оцінити екскурсії, то найкращими були екскурсоводи Будапешта (з Вінниччини), Відня й Мадрида (обидві пані з Росії). Ось, до прикладу, мандрівка Віднем, який, згідно з Енциклопедією українознавства В. Кубійовича, історично впливав на життя українців протягом 150 років “більше, ніж, наприклад, Петербург”. Чотири години тривала наша екскурсія містом, але ми так і не почули, що колись тут жили, працювали, вчилися Іван Пулюй, Іван Франко, Лесь Курбас, Іван Горбачовський, Соломія Крушельницька… На початку екскурсії екскурсовода попросили, аби вона показала в центрі Відня українську церкву Святої Варвари (постала 1784 р.) з установленим перед нею бюстом Івана Франка. Та це прохання так і залишилося невиконаним. Із відомих українців названо лише Юрія Кульчицького, який привчив австрійців пити каву. Про те, що це була людина високоосвічена, що він служив державним перекладачем із турецької мови, а під час облоги Відня 1683 року вчинив героїчний пластунський подвиг і що його іменем названо вулицю у столиці Австрії й установлено на ній пам’ятник, екскурсантам так і не розповіли. А враховуючи головну мету мандрівників, особливо доречно було б згадати про одного з ініціаторів і перших перекладачів Святого Письма українською мовою, відомого в світі фізика й маловідомого в нас Івана Пулюя, як і хіміка Івана Горбачовського.
Сприйняття минулого і сучасність Порівняння сакрального й світського, відчутого й побаченого під час подорожі наводить на думку, що сучасна європейська благодать постала внаслідок тривалої глибокої християнської віри та збереження пам’яті про знаменитих і рідних пращурів. Міра духовності в наші дні, на жаль, значно знизилася. Зовні це проявляється в тому, що серед відвідувачів у храмах переважають не парафіяни й паломники, а туристи. Власники сакральних споруд покірно пристосовуються до нових умов, частково, а то й повністю перетворюють їх на музеї… Безперешкодні відвідини численних костелів українськими паломниками та те, як узаконювалася церква в Бразі, свідчать про зближення вірян двох найпотужніших християнських конфесій.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
