Христос рождається! Славімо Його! · с. 14сторінка оригіналу ↗
Вилія та Рада
Слово Просвіти, №01 за 2013 рік
Ой Маруся в полозі лежала, чорним шовком голову зв’язала. Такий стан поєднується з почуттям первісності, чистоти й незайманості, піднесеності й тендітності у ставленні до певного явища чи навіть людини: “Мати сина леліяла, потіхи ся надіяла” (Головацький Я. Ф. — Спб., 1878, ч.1, с. 164); “Леліємо глас 8” (Остромирова євангелія). Леління — це і ледь помітний вияв плинності буття: “Тихе леління… води по камінні”; “А на морі вода леліла” (СУМ Б. Д. Грінченка. — Т. 2. — С. 354). Водночас леліти — це злегка випромінюватись, блискотіти, світитися: “Так і леліють церкви уряжені та золоті”; “В неї подвір’я сріблом леліє” (Там само). Внутрішньо такий стан переймає людину почуттям глибокої ніжності, тендітності у ставленні, святості й божественності у всьому: С тоя же Каяли Святополк повеліяв отца своєго междю угорськими іноходци ко святій Софії, к Києву. (Cлово о полку Ігоревім). На рівні добового колобігу Землі стан вилії — це стан природного довкілля в хвилини первісного ранкового пробудження, що окреслюється ледь помітним світінням обрію, — лелінням. Ось тому в переддень Різдва, на Вилію, коли щойно засвітиться обрій або в мить сходу Сонця, господар, за давнім звичаєм, розчиняє всі двері й ворота в своєму господарстві. Весь цей природний стан, його внутрішня течія уособлюється в християнському світогляді людини образом Богородиці, що перебуває в пологах. А тому вона — Лелія. Лелія, Лелія – породила в Охлиємі Діва Марія. У 12-денному періоді світотворення розвиток буття йде від Різдва до Водохреща; від образу Часу до образу Простору; від втіленого джерела Вогню до втіленого джерела Води. Але видимий його колобіг,
земний шлях уже має зворотний напрямок. Подібно до того, як біг Сонця в Сварожому колі (колі Зодіаку) впродовж року є зворотним до його галактичного руху, який характеризується зміною положення сузір’я у час перебування Сонця в “точці весни”. І тому Іван Хреститель, як символічне втілення джерела світових вод, хрестить водою, а Ісус Христос, за його словами, має хрестити вогнем. “Я хрищу вас водою на покаяння, але той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем”. (Єв. від св. Матвія, 3, ІІ). Різдво як символ живого Вогню постає і в одній з українських колядок: А всі святії ослоном сіли. Приспів: Ой дай, Боже! Рече Господь-Бог святому Петру: “Ой, Петре, Петре, послуго моя, піди принеси святеє Різдво”. Не відшов Петро, як півдороги, здибало Петра чудо-чудноє, чудо-чудноє, вогнем страшноє. Петро жахнувся — назад вернувся. Рече Господь-Бог святому Петру: “Ой, Петре, Петре, послуго моя, чом ти не приніс святеє Різдво?” “Здибало мене чудо-чудноє, чудо-чудноє, вогнем страшноє, а я жахнувся — назад вернувся”. “Не єсть то, Петре, ніяке чудо, а то єсть, Петре, святеє Різдво, було йго взяти, Петре, на руки, сюди принести, на стіл покласти, зрадували б ся усі святії, що перед ними та й Різдво сіло…” (П. Чубинський. Труди… — Т. 3. — С. 35). Далі Господь-Бог посилає принести Різдво святого Павла. Але й той не зміг його принести. І лише святий Юрій як володар небесного вогню (язичницький Ярило) приносить Різдво, яке осяяло весь дім. Подібно ж оповідає і скіфська легенда, записана Геродотом, що саме в цей святочний час з неба на землю впало золоте знаряддя: плуг, ярмо, сокира й коряк. Побачив це старший із синів скіфського родоначальника Таргітая на ім’я Ліпоксай і швидко пішов узяти. Але як наблизився, золото почало горіти (огнем страшноє). Він перелякався й відступив. Тоді пішов середульший на ім’я Арпоксай. З ним сталося те саме. Але як пішов найменший на ім’я Колаксай, золото пригасло і він приніс його додому. По черзі ходили до міфічного дідка по вогонь і герої казки “Як три брати вогонь добували”. Дідок з двох старших здер шкіряні паси за невміння розповісти казку-небилицю. А найменший розповів таку небилицю і коли дідок не витримав випробування, сказавши “брешеш”, той, як було домовлено на початку бесіди, здер уже з нього пасмо шкіри й забрав із собою вогонь. Нагадаємо, що за давнім українським звичаєм на Вилію (Першу кутю) під стіл кладуть: частину рала, косу, сокиру та інші залізні речі як священне знаряддя і як еротичні символи, що пов’язані з первісним вогнем. Первісний час християнського буття означився подією народження Божого немовляти — Ісуса Христа. Навколо цього немовляти й зосереджується боротьба світлих і темних сил. Боротьбу цю яскраво відтворює український “Вертеп”. Він як міфічна модель світу є однією з форм образного відтворення реалій існуючого світу. Однак народження Божого немовляти як образний вияв стихії первісного часу не сталося само по собі. Воно також було зумовлене поєднанням багатьох подій і явищ, які спричинилися до виникнення головного явища — постання Нової РАДИ. Тобто — до постання нового фокусування світової енергії. На Землі процес фокусування (Рада) означився появою в небі яскравої Зорі (Звізди). Hовa Рада стала, яка не бувала, –
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
