“Всі основоположні події відбуваються на берегах Дніпра, й жодного стосунку наші північні сусіди до них не мають”. Український шлях 4 · с. 4сторінка оригіналу ↗
Звідки прийшла і куди пішла земля Руська?
Слово Просвіти, №01 за 2014 рік
Будь-яка далека історія тоне в туманах, і проглянути в неї не просто. І той туман часто служить недобрим підступним людям для фальсифікації, облуди і просто брехні в корисливих цілях. Але в нашій історії існують очевидні витоки, джерела, факти, і я звернусь до них, щоб показати фальсифікації, підтасовки, щоб вказати на прямі обмани і крадіжки, насамперед пов’язані з крадіжкою нашого імені, нашої ідентичності, нашої історії, а отже, і нашого права називатися самостійним, гордим, вільним народом. Автор
Юрій МУШКЕТИК
Звідки постала Руська земля, нам відомо з іноземних, зокрема Візантійських хронік, а основне з нашого першого, найдавнішого “Літопису Руського”, з першої частини, знаної як літопис Нестора Літописця “Повість минулих літ Нестора чорноризця Феодосійського монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля: хто в ній почав княжити і як Руська земля постала”. Почавши від потопу, Нестор оповідає, що слов’яни спочатку жили на Дунаї, а далі розійшлися і “прозвалися іменами своїми, — од того де сиділи, на котрому місці… Ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і називалися полянами, а інші древлянами, бо сіли в лісах (сучасна Житомирщина), а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і називалися дряговичами, і були ще полочани (ріка Полота), сіверяни (на Десні), кривичі. Поляни мали ще іншу назву — Русь”1. Уперше назва Русь (ро-
Галина Севрук. “Князь Кий”
си, руси, раді) згадується в праці готського історика VІ століття Йордана — росомани, а в подальших хроніках (Захарії Ритора) — росами. Нестор же пише: “Бо се тільки слов’янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани. А се інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиса, мордва, перм, печора, ям”… Отже, це не слов’яни. Вони сидять у верхів’ї Волги, Двіни, на Білім Озері, на Клещині-озері — меря, на Оці — мурома. І знову Нестор повторює, що слов’янський народ — це тільки поляни, древляни, сіверяни. З чого Русь, нам зрозуміло і без Нестора, бо сиділи вони у міжріччі Росі, Роськи, Росави, Роставиці. Щоправда, іноземні хроніки розповідають, що колись давно Дніпро від Канева до впадіння в нього річки Тясмин плинув двома великими рукавами, і посередині був острів майже на двісті кілометрів, і саме там жили поляни, себто Русь. Отже, мешканці нинішніх Московської, Володимирської, Суздальської областей ніколи не були слов’янами, вони мають фінське походження, що голослівно, бездоказово заперечують. І назва Москва, Волга, Ока — мордовські. Про це писали: 1) російський учений, академік Михайло Покровський: “В жилах великоросів тече 80 % фінської крові”; 2) відомий учений, автор російського словника Володимир Даль: “Что не говорите, а намного больше земляков наших — обруселая чудь” (чудики — Ю. М.); 3) видатний російський поет Александр Блок: “Чудь начудила, а меря намеряла”. Отже, московити ніколи не були Руссю, про що вони кричать із піною на губах, у той час, як сьогодні стверджують світові вчені: українцям-русинам 44 тисячі років, європейські народи почалися від нас, у них за генами 80 % української крові. Московити стверджують, що історію Росії треба вести з Київської Русі, а якщо від Київської Русі вести Україну, то таке твердження є ідейно ворожим. І ось відомий російський учений, археолог, академік князь Уваров з експедицією розкопав близько десяти тисяч могил на теренах Московщини, аби показати, що-то слов’янські поховання (часів VІІІ ст.—Х ст.) і не знайшов жодного слов’янського. Усі — фінські. І він як чесний учений написав про це у книзі, книга одразу була заборонена і вилучена, збереглося кілька примірників. Читачу, візьми “Літопис Руський”, він виданий і українською, і російською, і іншими мовами, прочитай про життя московських князів Юрія Долгорукого і його сина Андрія Боголюбського. На багатьох сторінках літопису літописець наводить їхні слова: “Наші купці поїхали в Русь, у Київ”. “Наші вернулися з Русі”. Себто, вони самі не визнавали себе Руссю, а це ж уже ХІ — початок ХІІ століття. Або процитуємо з Густинського літопису (біля Прилук), початку ХVІ ст.: “Патріарх Феофан вернувся із Москви в Русь”. Отже, Москва не була Руссю і в XVII столітті. Вперше назва Москва (це було село Кучки) в Руському літописі згадується 1147 року. Справжня ж Русь тоді вже мала й іншу назву, внутрішню — Україна. Русь назва широка, міжнародна. У тому ж Руському літописі під 1187 роком сказано, що того року помер Переяславський князь Володимир Глібович “…і вся Україна за ним много потужила”. І ось московити донині шпинають: “Украина — окраина, окраина Москвы”. Якої? Якої ще не було? Україна — це край, країна, як у польській пісні “Польський край, чудесний край”, ау великого російського поета “…что ищет он в стране далекой, что кинул он в краю родном”. То чия ж окраїна Росія? Китайська? Нестор багато разів повторює: “Поляни, що жили осібно, як то ми сказали, були з роду слов’янського…”, “поляни ма-
Галина Севрук. “Княгиня Ольга”
ли звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх”. “А чудь, меря, мордва і інші жили дико, їли мертвячину і шлюби і всі інші обряди були дикі”. Й нічого тут немає соромливого, більшість народів на ранній стадії жили дико, але ж не треба безпідставно й вивищуватись, називати себе “старшим братом”, вищим, коли це не так. Ми ж не
Галина Севрук. “Князь Святослав”
Галина Севрук. “Князь Володимир”
шпинаємо їх тим, як пише батько історії Геродот, вказуючи на нинішнє мешкання москалів, що “там жили людоїди”. Читаємо “Літопис Руський” (він складається з трьох частин: “Повісті минулих літ” Нестора Літописця, “Київського Літопису” і “Галицько-Волинського літопису”), виданий багатьма європейськими мовами. Всі основоположні події відбуваються на берегах Дніпра, й жодного стосунку наші північні сусіди до них не мають. І коли Русь приймала християнство, хрещення це було 988—989 років, тоді Московії-Росії і в помині не було. А тепер вони — “Русский мир”. Яким чином, звідки? “Коли ж жили поляни осібно… то було між них три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь… Зробили вони городок, на честь брата їх найстаршого, назвали його Києвом”. А провістив початок Києва Андрій Первозванний. Так постав за літописом Київ. “А цей Кий княжив у роду своєму і ходив до Цесаря”. “А по цих братах почав рід їхній держати княжіння в полян”. І почали вони ходити походами на Царград. У рік 852, коли почав Михайло царювати, стала називатись наша земля — Руська земля. А про це ми довідалися, що за цього цесаря приходила Русь на Царград, як ото писав Георгій у літописі Грецькому (в хроніці Амартола — Ю. М.). Отже, держава Київська Русь уже відома на світових теренах, а там, на півночі — дикі чудь, меря, мордва. Знову з Нестора: “Того ж року бився Ярослав з
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
