Від першої особи · “Нові зміни у законодавстві дозволять покращити технічну базу кіновиробників і здешевлять процес зйомок”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Прем’єра — щотижня
Слово Просвіти, №01 за 2018 рік
Дивовижно, але ми стали свідками процесу, на який українці п’ять років тому й не сподівалися: на екранах українських кінотеатрів дедалі більше українських фільмів. І якщо 2014 року українські кіноглядачі іронічно сприймали звістки про можливість збільшення українських кінострічок в телеефірі та в кінотеатрах, то 2017-го це вже стало доконаним фактом. А якою є перспектива розвитку українського кінематографа? З цього почалася наша розмова з Головою Держкіно Пилипом ІЛЛЄНКОМ.
— То чи є перспектива в українського кіно стати прибутковим самодостатнім бізнесом? — Перспектива є, останні два роки тому підтвердження, але найближчим часом прибутковим чи навіть самоокупним кіно не стане. Бо на те, аби кіновиробництво в Україні стало прибутковим, впливають різні чинники. Так, сьогодні ми нарешті маємо рекордну для України суму, найбільшу за всі часи незалежності, яку уряд виділяє на підтримку кінематографа — 500 млн грн, якими розпоряджатиметься Держкіно, і 500 — Мінкультури. Але це не так і багато, і гроші — це ще не все. — А які ще чинники важливі? — Один із важливих чинників, завдяки якому наші перспективи на самоокупність виробництва фільмів можна прорахувати хоча б приблизно, — кількість кінотеатрів в Україні і показник відвідуваності населенням. Отож маємо зараз близько 500 кінозалів на всю країну. За минулий рік продали 24 млн квитків — це означає, що звичайний українець ходить у кіно в середньому один раз на два роки. Однак і ця цифра не є коректною, бо квитки у кінотеатри купують переважно у містах-мільйонниках, а мешканці малих місті сіл в кіно не ходять, бо для цього їм потрібно поїхати в місто, витратити гроші не лише на квиток, а й на дорогу. Тож кіновиробникам заробити у прокаті гроші, витрачені на виробництво, поки що навряд чи вдасться. Нині маємо лише один фільм, який уперше в історії незалежної України виявився прибутковим — комедія “Dzidzio Контрабас”. Хоч уже кілька фільмів показали вельми пристойні суми зборів, цього все одно замало, щоб стати прибутковими. Витрати на виробництво і просування на ринку — значно більші. — Які жанри, окрім комедії, можуть зацікавити глядачів і приманити їх у кінозали? Що Ви порадите знімати продюсерам? — Жанри якраз потрібні різні — пригодницькі, історичні, фільми жахів, фентезі, мелодрами. Наше традиційне поетичне кіно, на жаль, нині не може бути популярним у кінотеатрах. Бо сучасний глядач у кінотеатр йде на видовище, шоу.
Довідка: За перший вікенд військова драма “Кіборги” зібрала 8 186 701 грн, обігнавши “Дюнкерк” (7 919 845 грн) та “Лють” (5 367 648 грн). За три тижні збори перевищили 19 млн грн, фільм побачило 263 тисячі глядачів.
Кадр з фільму “Кіборги”
— Чи матимуть преференції на пітчингах, при відборі кандидатів на держпідтримку, українськомовні проекти? — Ми надаватимемо підтримку винятково українськомовним проектам. Це — умова. Бо саме вони потребують насправді допомоги, адже українськомовний фільм у нашій країні обмежений на ринку, який і так не є розвинутим. Російськомовне кіно має перспективу бути показаним без додаткових витрат на переклад чи озвучування в інших пострадянських країнах, і це одразу дає зовсім іншу, масштабнішу аудиторію, інші збори. — Але окрім прокату в кінотеатрах фільми показують на телеканалах. Чи можуть кошти, отримані від них, впливати на окупність виробництва? — Поки що телеканали не готові до масштабного фінансування кіно. Нині в середньому за показ по телевізору вони платять власнику від 10 тис. грн до 10 тис. доларів. Кошти за перегляд можна було би отримувати також з перегляду в Інтернеті, з тим, щоб потім направляти на новий проект — якби у нас існував Інтернет-кіноринок. Але цього поки що немає. Дуже шкодить Інтернет-піратство. Будь-який фільм через день-два після виходу можна вже дивитися на піратських сайтах. І хоч там часто і якість значно гірша, але — безкоштовно. Тобто, насправді за них платять інші, ті, хто шукає гроші на кіно, хто оплачує всі видатки на його виробництво. І в цьому проблема: не в тому, що комусь шкода, аби хтось дивився найновіші фільми безплатно. А в тому, що кіноіндустрія втрачає можливість заробити. — Тоді, можливо, спільне виробництво з європейськими кіновиробниками — вихід із ситуації? Чи маємо законодавчу базу для такої співпраці? — Звісно, і ми вже активно співпрацюємо. Відбувається наша співпраця на підставі дії Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, учасниками якої є практично всі європейські, і не тільки, країни. Укладено двосторонню угоду про співпрацю з Францією. Цьогоріч ми ратифікували міжурядову угоду про спільне кінематографічне виробництво з Ізраїлем. Також розпочато офіційні перемовини між урядами Канади та України. — А як ставляться до українського кіно в світі? — Його мало знають, але останній рік дає підстави сподіватися, що ситуація зміниться. За останній рік наші фільми — зокрема, створені у копродукції — взяли участь у багатьох найпрестижніших міжнародних кінофестивалях: у Роттердамі, в Берліні, у Каннах, Карлових Варах, Варшаві, у Таллінні… У Лейпцигу брав участь наш документальний фільм. Крім того, цьогоріч у багатьох країнах пройшли Дні українського кіно. — Держкіно підтримує не лише художні фільми? — Підтримуємо також документальне кіно, анімацію. Наші документальні фільми виборюють призи на міжнародних фестивалях. Давні традиції має і наша анімація. Одним із найуспішніших анімаційних проектів став повнометражний мультфільм “Микита Кожум’яка”, а ще ж є низка короткометражних анімаційних робіт. Ми повинні дбати про всіх глядачів, про різні аудиторії, охоплювати всі жанри. — Що вважаєте найбільшим успіхом українського кіно за минулий рік?
На зйомках фільму “Dzidzio Контрабас”
— Те, що цього року практично щотижня у нас була нова кінопрем’єра. Те, що вже помітні результати, помітно рух. До речі, фільм “Кіборги”, який нині показує такий високий результат касових зборів, також створений за підтримки Держкіно. — У чому основні проблеми створення якісних українських кіношедеврів? — Останні десятиліття українське кіно лише знищували — втратили традицію, технології, майно, розгубили фахівців, а нових за світовими сучасними зразками не готували. Легше було пустити на екрани щось американське, європейське, а частіше
Довідка: Дні українського кіно 2017 року пройшли у Брюсселі, Нідерландах (січень), Римі, Італії (червень), у вересні — у Франції й Канаді, у листопаді — в Чехії, у грудні — в Лівані і Великій Британії. У Болгарії 8—10 грудня у Дні українського кіно було показано п’ять різножанрових фільмів: “Червоний”, “Гніздо горлиці”, “Креденс”, “Припутні” і класику нашого кіно — “Білий птах з чорною ознакою”.
Пилип Іллєнко
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
