“Бо ж ти єси тепер довіку вільний, розіп’ятий на чорному хресті”. · Постать 2 · с. 2сторінка оригіналу ↗
Різдво Василя Стуса
Слово Просвіти, №01 за 2018 рік
Василь ОВСІЄНКО
“Та й знакомиті дати мені проставив хтось...”
Мама Їлина породила його на саме Різдво Христове року Божого 1938-го. І не посміла записати його сьомим січня, записала шостим. Але таки дала йому ім’я Василь. Ім’я ж це грецькою — Базилеос — означає “володар”, “господар”, “цар”. “В Україні, — казав Василь, — чи не кожна четверта матір називає свого сина Василем, підсвідомо карбуючи потяг до конче необхідної нам, щоб вижити, державности”. Маємо 5 січня Василя Чумака, 8 січня Василя Симоненка, 12 січня Василя Еллана-Блакитного. У Києві вже стало традицією справляти 14 січня “Свято Різдвяних Василів” у Київському міському будинку вчителя і вручати на ньому премію імені Василя Стуса. Уже три роки нема з нами великого подвижника національного духу Євгена Сверстюка, який пам’ятав і організовував такі ювілеї… Мама Їлина Синківська виношувала Василя у найлихішу годину нищення нас як народу. Коли чинився Великий Терор, який забрав найкращих, найздібніших, найрозумніших із нас, щоб рештки нашого народу стали поживою для Росії. …Якось в останній рік свого земного, ба, шевченківського 47-річного віку, вже на Уралі, в селі Кучино, у таборі особливого режиму ВС-389/36, у моїй присутності Василь спитав глибоковіруючого діда Семена-Покутника: — А що то є чоловікові — народитися на таке велике свято? — Це додаткова ласка Божа, щастя, — сказав дідо. І подумавши додав: — Але кому багато дається, з того багато й спитається. Зауважмо: Чорновіл і Стус народилися на Різдво Христове. Перший на католицьке, другий на православне. Україна 24 грудня гідно відзначила 80-річчя Чорновола. Побачимо, як відзначить 80-річчя Стуса. А “знакомитих дат” у Стуса вистачило б на святого... 5 вересня 1918 року нарком юстиції Російської Федерації Д. І. Курський, керуючий справами Совнаркому В. Д. Бонч- Бруєвич, і нарком внутрішніх справ Г. І. Петровський (той самий добрий дідусь в окулярах, який ще недавно каменем сидів біля Парламентської бібліотеки в Києві) підписали декрет Совнаркому про Червоний терор. Він тривав 73 роки. Ми, політв’язні, відзначали цей день голодівками та заявами. 4 вересня 1965 року в кінотеатрі “Україна” перед переглядом фільму “Тіні забутих предків” аспірант Василь Стус виступив на захист заарештованих кілька днів тому шістдесятників. 12 січня 1972 року та в подальші місяці заарештовано до ста осіб з молодої української інтелігенції. Зокрема Стуса. Уночі після підписання 1 серпня 1975 року Прикінцевого Акта Гельсінкської наради НБСЄ у Стуса стався прорив шлунка. Це було в Барашево, в Мордовії. Він хотів вийти з барака, але знепритомнів і впав. Чорновіл із друзями взяли Стуса на простирадла і понесли на вахту. А там кричать: “Стой! Стрелять буду!”. 6 травня 1984 року після операції помер Олекса Тихий. 4 вересня — Юрій Литвин. 7 жовтня — Валерій Марченко. Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері від голодівки та холоду загинув Василь Стус. Отакі “знакомиті дати”. Те, що було за смертю, я спізнав, всю силу таємничого діяння, весь морок неб і твань землі движку. І тяжко жити, цим знанням підперши свою оселю, витрухлу на пустку... Це Стус написав після операції 10 грудня 1975 року. Це День прав людини, встановлений ООН 1948 року. Якось показував Василь знімок, зроблений у Львові 1 січня 1972 року. Стоїть, скрушно прихиливши голову до одвірка. У
Знімок “Різдво-72”, описаний у тексті. Автор — Ярослав Лемик мене нема такого знімка. Є інший, тоді ж знятий.
цері. Одночасно посадили й естонця Марта Ніклуса. — Василь, где ты? На крыше? — Ніклус недавно вичитав, що в якійсь країні в’язні повилазили на дах тюрми і начальник не знав, як їх звідти познімати. Російських би їм фахівців... — У якійсь душогубці... Імені Леніна- Сталіна... І Ґатіна-татарина! — відповів Василь. Я стою коло дверей своєї 17-ї камери, дослухаюся, переказую співкамерникам, що чути. Наглядачі гримають на Ніклуса і Стуса, але ображена Василева душа не знає впину. Тоді вмикають гучномовець, зумисне для цього встановлений у коридорі. І все ж Василь у перерві між мовленням дикторів устиг прокричати: — Хто не братиме участи в голодівці 12 січня — той боягуз! Цей день, за ініціативою В. Чорновола, ми відзначали з 1975 року як День українського політв’язня — на відзначення арештів 1972 року. Про намір тримати голодівку або подавати заяву протесту ми вже один одного інформували, але, згідно з зеківською етикою, кожен сам собі вирішує, як йому чинити. Тож мене здивували ці слова: — Ну, це вже не Василь говорить… — скрушно констатую. Тоді Юрій Литвин мені болісно зауважує: — Василю, не можна поета міряти однаковою зі всіма міркою. Поет живе у своєму світі, нам не відомому, тому ми не маємо права його осуджувати зі своєї раціо налістичної вежі, бо ризикуємо помилитися... Ліг на свої нари в куточку (тоді ще можна було) та й закрив лице, бідачисько... Так мені відкрилася ще одна істина. Після карцеру Василеві оформили рік одиночки, де ще не раз саджали в карцер, і ті карцерні доби додавалися до року одиночки. Тож вийшов він звідти аж у лютому 1984 року і ми з ним пробули у 18-й камері півтора місяця. А імпровізація Василева стала нашим фольклором: сидиш ото, закручуєш осоружні гвинтики, збираючи деталі до праски, гатиш викруткою: “За Леніна! За Сталіна! За Ґатіна-татарина! За Юрія Андропова! За Ваньку Давиклопова! І зовсім помаленьку — за Костю, за Черненку. Бо як ти його в риму ввібгаєш?” Бувало, що Василь докоряв соузникам за пасивність. Він жив у режимі постійного крайнього напруження і хотів, щоб такими були й інші. — Василю, — пояснював йому, — не можу я бути таким, як ви. Я здатний на екстремальні вчинки, але протягом короткого часу. Не можу я бути в стані конфронтації постійно. Мене не вистачить надовго. Не можу я братися за камінь, якого не підніму. Тільки вклякну та осоромлюся. Не
Стоять: Любомира Попадюк (мама політв’язня Зоряна Попадюка), Василь Стус, Олена Антонів — дружина Чорновола, поетеса Ірина Калинець, Марія Садовська, Ганна Садовська, Михайло Горинь, який півроку тому повернувся з неволі; сидять: Стефа Шабатура, вбрана циганом, Мар’ян Гатала (25 травня 1972 р. наклав на себе руки на знак протесту проти арешту Стефи), Олександр Кузьменко, в минулому політв’язень. Знімок Ярослава Лемика 1 січня 1972 року.
Щойно повернувся Стус із Моршина та Львова до Києва, як у його помешканні у Святошині, на Львівській вулиці, 62, квартира 2… (Так і напрошується: стаття 62, ч. 2 Кримінального Кодексу УРСР, “антирадянська агітація і пропаганда”). Отож 12 січня 1972 року КГБ вчинив новий покіс української інтелігенції. За ґратами опинилися також Василь Стус, Ірина Калинець і Стефа Шабатура...
11 січня 1977 року вивозили Василя етапом із табору, що в посьолку Лєсной у Мордовії, на заслання. Заварили ми цілу 50-грамову пачку чаю на три літри окропу — пишні були випровадини. Майже два місяці етапу — і 5 березня опинився він у селищі імені Матросова в Магаданській області. Якраз у річницю смерти Сталіна. Там Василь працював у золотодобувній штольні. Як ото декабристи, які “із нор золото виносять, щоб пельку залити неситому” (Т. Шевченко). Напрошується аналогія перепоховання Стуса, Литвина і Тихого 19 листопада 1989 року з перепохованням Тараса Шевченка 22 травня 1861 року… Інший народ давно вже б оповив це ім’я невигаданими міфами-легендами…
У Різдвяний вечір 1983 року в таборі особливого (камерного) режиму на Уралі Стуса кинули в карцер. За що? Напередодні він звернувся до чергового помічника начальника колонії капітана Ляпунова, щоб довідатися про долю вилучених недавно під час обшуку паперів, на які не видали ніякого документа. — Хто забрав? — Отой новий офіцер, татарин, прізвища його не знаю. Ляпунов склав рапорт, у якому зобразив розмову як образу національної гідности майора Ґатіна. Хоча майор Ґатін має виразні азіятські риси, але він уже, мабуть, записався до вищої раси — до “великого русского народа”. Йому соромно бути татарином. Отак у Різдвяний вечір, якраз на день свого народження, Василь опинився в кар-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
