“Полеглі за народну справу мають жити вічно у наших душах і серцях”. Читацьке віче 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗
Нема чужого болю
Слово Просвіти, №01 за 2019 рік
У наш час важко здивувати когось розповідями про мужніх воїнів, які на своїх плечах несуть надважкий тягар фронтових буднів і цим забезпечують нам відносний спокій. Бо неоголошена, але-таки найпідліша в історії, війна Росії проти України триває вже майже п’ять років, розгоряється дедалі сильніше і невпинно збільшує кількість жертв. А їхні імена не підлягають забуттю — вони мають оживати, як згусток нашого болю й гніву. Та й нема окремого чужого болю, є наш спільний біль — український.
Левко ВОЛОВЕЦЬ, с. Колоденці на Львівщині
Із цього погляду варті особливої уваги повісті волинської письменниці Надії Корнійчук “Мамо, не плач” і “За тобою тужать журавлі”. Що єднає ці твори? Не тільки докладно змальовані головні герої та їхнє оточення, а й глибоке проникнення авторки у їхній внутрішній світ, відтворення їхнього психологічного стану на різних поворотах долі. Надія Корнійчук штучно не облагороджує своїх героїв. Мовляв, якщо вже герой України, то мав бути взірцем поведінки ще в дитячі та юнацькі роки — дома, у школі. Хтось вчився краще, хтось слабше. Тарас (“Мамо, не плач”) любив книжки, Романа (“За тобою тужать журавлі”) вабило море. Спільною ж для підлітків була любов до людей, бажання прийти на допомогу, перейматися чужою бідою ніби власною. А з цього випливав однозначний висновок, актуальний ще від біблійних часів: “Якщо не я, то хто? Якщо не сьогодні, то коли?”. Юнаки прекрасно розуміли, що їхній намір викличе заперечення у рідних, тому й не зізнавалися нікому. До того ж не хотіли, аби рідні переживали за них. Через те навіть із передової не повідомляли, де вони і що насправді роблять. А роботи на передовій вистачало для всіх: і кваліфікованим офіцерам, і молоді, яка тільки засвоювала ази військової науки. Оскільки ж вій на особлива — гібридна, то ворог чигає в будь-якому непередбачуваному місці. І треба берегти друзів, як зіницю ока. Бо противник не рахується зі своїми втратами (“в России людей всегда хватало”). Нашим же військовим кожен друг на фронті як рідний або й дорожчий від рідного,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
