“Багатолітні надбання народного мистецтва плідно інтерпретуються у сучасності”. · 9 Пряма мова · с. 9сторінка оригіналу ↗
Мистецтвознавець Людмила Герус: «Наша культура є унікальним явищем»
Слово Просвіти, №01 за 2019 рік
Людмила Герус, кандидат мистецтвознавства, вже впродовж десяти років працює завідувачем відділу народного мистецтва в Інституті народознавства НАН України. За дослідження в галузі українського декоративно-прикладного мистецтва, зокрема окремих його явищ (народної іграшки, пластики малих форм, обрядового хліба) як духовної парадигми українського народу пані Людмила була нагороджена премією та дипломом лауреата ЛОДА і ЛОР 2018 року. Про те, що діється в українській культурі, а відповідно — і в науці, розмовляю з Людмилою Герус, членом НСХУ, членом Наукового товариства імені Шевченка, головою Львівської міської громадської організації “Спілка критиків та істориків мистецтва” — науковцем, яка тісно співпрацює і з освітньо-художніми закладами Львівщини.
— У Ліни Костенко є рядки: А що таке життя? Чи те, що переждалось? Чи все-таки життя — це те, що відбулось? Що у Вашому житті відбулось 2018 року? — Я — щаслива людина, бо маю роботу, яка приносить задоволення. Я до того довго йшла. Тому дуже вдячна Богові, що так сталося. Видання книги, зокрема “Українська народна іграшка”, 1000 примірників якої (видавництво “Афіша”, Львів) швидко розійшлося. Рада, що вони потрапили до людей, які працюють творчо з дітьми у навчальних закладах. Книга мала добрі відгуки. — Чи хотіли колись стати науковцем? — Так, ще у школі. Особливо приваблювала гуманітарна галузь. Коли мала завдання підготувати біографію письменника, я намагалася створити свій портрет письменника. Очевидно, так я сформувала в уяві майбутню професію. Свого часу Василь Откович, директор Музею етнографії та художнього промислу, запитав мене: “Ким хочете бути?”. І я мала змогу обрати свій шлях. — Ким Ви є насамперед: жінкою, науковцем чи громадянином? — Жінкою… Жінкою, яка поєднує професійні зацікавлення та громадянську відповідальність. — Як Ви вийшли на народну іграшку в науковому світі? Що підштовхнуло? — Поїздка до Яворова, осередка дерев’яної мальованої забавки. Мене приваблюють подорожі, відвідування музеїв, відкриття для себе чогось нового. У 1990-х роках у Яворові ще були майстри, спілкування з ними надихнуло мене на глибше вивчення цієї теми. Мої прагнення досліджувати іграшку підтримали тодішній керівник відділу народного мистецтва Михайло Станкевич та директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк. Я розуміла, що ця тема — непроста. За неї в Інституті вже бралося кілька осіб, які з різних причин не довершили справу… Напевно, це було саме моєю місією. Наша культура — унікальне явище. Особливо це стосується українського народного мистецтва. Воно вирізняється видовим розмаїттям, широким спектром декоративних формотворчих, орнаментальних, колористичних виражень, що вдало поєдналися з практичною доцільністю. Серед багатьох країн Європи Україна ще може тішитися витворами нинішніх майстрів народного мистецтва. Бо існує тяглість, зв’язок поколінь. Багатолітні надбання народного мистецтва плідно інтерпретуються у сучасності, вносячи живий струмінь у творчість українських живописців, графіків, скульпторів. — Які державні установи, інституції науки і культури дбають про збереження, вивчення та презентацію нематеріальної культурної спадщини?
— Складно сказати. Переважно — більше говорять, а реальних кроків мало. Позитивним кроком є зусилля Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України зі створення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Ефективнішої підтримки потребують дослідження. Останнім часом дедалі частіше й виразніше звучать думки про підтримку молодих учених. Сподіваюсь, слова скоро стануть справами. Нині в Україні наука переживає не кращі часи щодо фінансування. Тому увага до вчених з боку Львівської облдержадміністрації та Львівської облради, зокрема в особі голови, є вельми схвальною. До речі, гуманітарна наука має свою специфіку. Гуманітарні дослідження не дають миттєвих результатів, які можна побачити у галузі економіки, охорони здоров’я чи інших важливих для життя соціуму ділянок. Гуманітарна наука працює на тривалу довгострокову перспективу, зберігаючи, плекаючи українську духовність. — У чому полягає значення обрядового хліба як виразника культури українців? — Це відображення нашої ідентичності. Українці — землеробський народ. Хліб як основний продукт землеробства та об’єкт обрядовості виражає філософію буття українців.
Хотіла б видати книгу про обрядовий хліб. Прагну, щоб моя донечка Софійка, яка вчиться в 11 класі, знайшла свою стежку у житті, правильно обрала свій фах і була щаслива з цього. Безперечно, мрію, щоб настав мир, щоб Україна стала високорозвиненою державою. Бо тільки в своїй країні людина може бути успішною. — Чим можете похвалитися у роботі Вашого відділу? — Вчені відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України, в колективі яких маю честь працювати, реалізували багато визначних проектів мистецтвознавчого, культурологічного, історико-етнологічного спрямування. З-поміж нових найсвіжіших здобутків слід виокремити ґрунтовне аналітичне тритомне дослідження “Церковне мистецтво України”, підготовка якого здійснювалася під моїм науковим керівництвом. У ньому авторський колектив учених Інституту вперше здійснив повноцінне та вичерпне осягнення церковного мистецтва у розмаїтті його жанрів і видів протягом понад тисячолітнього розвитку християнства на землях України. Усі витрати на друк взяло на себе харківське видавництво “Фоліо”. Перший том “Архітектура. Монументальне мистецтво” цього унікального видання вже побачив світ. Загалом двадцятип’ятиліття діяльності відділу народного мистецтва ознаменували виходом 25 книжкових видань. Відділ має чимало проектів, які очікують впровадження. Серед них дослідження, присвячені історії, культурі, мистецтву етнографічних районів, які охоплюють Львівщину. Реалізація цих проектів може стати чудовою нагодою для дієвої співпраці Інституту народознавства та Львівської облдержадміністрації, Львівської облради. Тільки спільними зусиллями наукової спільноти та влади українська наука має перспективу успішного розвитку. — Коли бачу людину в народному строї, я думаю: а чи, скажімо, вишивка передає сутність цієї людини? Що Ви скажете? — Я також неоднозначно ставлюся до такої речі, бо вважаю, що зовнішній вигляд може не відповідати внутрішньому наповненню людини. — Хто нині найвагоміше несе духовність і культуру в села Львівщини? — Освітяни, вчителі, школа та інші сільські навчальні заклади. Маю підстави так вважати з досвіду вивчення нинішнього стану культури в селах. Приємно констатувати, що дбайливе ставлення до пам’яток духовної та матеріальної культури у своїх вихованців формують музеї, створені при навчальних закладах. Нам ще треба попрацювати, бодай двом поколінням, аби якнайдалі відійти від “совкового” менталітету. Думаю, Україна має перспективу — з огляду на географічне розташування, природні ресурси, які дають підстави для розвитку економіки, сільського господарства, туризму. Проте головним потенціалом ефективного поступу України є люди. Ми — народ, який, попри проблеми, вміє згуртуватися. — Пані Людмило, згадаймо львівську різдвяну шопку. — Шопка — яскравий атрибут Різдвяних свят, особливо в західній частині України. Я подумала, чому б не написати про неї, адже шопка дуже близька до теми мого зацікавлення. Шопка надзвичайно захопила мене й під час вивчення наукових джерел, унікальних пам’яток, які збереглися у музеях Львова, артефактів, які візуалізують подію народження Ісуса від Різдва Христового до Стрітення Господнього у храмах, творів сучасних художників. Сподіваюся, мені вдалося простежити історію, висвітлити символіку та мистецьку вартість шопки в українській християнській традиції.
Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК, керівник прес-центру наукової журналістики ЗНЦ НАН України, член НСПУ і НСЖУ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
