Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Однією з ознак старожитності України є колядки, щедрівки і засівання”. · 15 Дитяча сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗

Під різдвяною зіркою

Слово Просвіти, №01 за 2019 рік

Еліна ЗАРЖИЦЬКА, м. Дніпро — А-а-а! — плакало кучеряве Янголятко. Річ у тім, що перед Різдвом на небі відбувалося велике прибирання: пралися хмари, начищався Місяць, купалися зірки. Але Янголятко перестаралося — від холоднючої води в однієї з молодих зірочок відколовся промінчик. Перелякане Янголятко поплакало, а тоді вирішило якось прилаштувати той маленький уламок на місце. Від дорослих воно чуло, що на Землі є така рідина, яка має дивні властивості — скріплює все розбите й розламане, навіть серця. Подумало сердешне й вирішило: — Треба летіти! Тож змахнуло крильцями і попрямувало до далекої блакитної кулі. — А-а-а! — хлипала Зоська. Щоправда, плакала вона тайкома, щоб мама не побачила і не здогадалася, як Зосі зле. Тому що коли Зосі зле, мама страждає, ахає, метушиться... А сенс який? Нічимбо не допоможе, а настрій перед Різдвом зіпсує. Зоська страждала через Генку. Ну, подумайте самі: зустрічатися цілісіньких два місяці, бо любов у нього, бач. І навіть цілуватися вже, хоча й лише у щічку. У губи Зосі цілуватися поки не доводилося, тому вона або відговорювалася, або вигадувала якісь важливі причини. Сама ж наполегливо шукала відповідь на важливе запитання: як правильно цілуватися? Ніс же заважає! Та ще й окуляри Генчині її бентежили. А їх як? Знімати попередньо чи залишити? Не у мами ж питати. Зрозуміло, що мама інструкцій, як цілуватися, своїй 14-річній доньці не даватиме. А все ж було нормально! І Новий рік зустріли, і на каток ходили... Домовились у Святвечір із вертепом ходити. Генка обіцяв змайструвати для Зосі таку зірку, щоб спалахувала різними кольорами. І разом із друзями вони співатимуть під вікнами сусідів. А що? В їхньому мі- Петро ШКРАБ’ЮК Зоря Різдвяна (На мотив німецької колядки O TANNENBAUM) У Вифлеємі в ніч якраз Яскрить Зоря чудесна. То Сам Господь зійшов до нас, Щоб кожен грішну душу спас. Уклін Тобі в Різдвяний час, Дитинонько небесна! Уклін Тобі! Зоря — Твій страж, Дитинонько маленька. Бо Ти — Господь, Спаситель наш, Ми п’єм з Твоїх духовних чаш, Уклін Тобі, Ісусе наш! Радіє вся земленька. І дзвонів лине клич лункий, В серцях і в світі зміна. Ця радість на усі віки… Малі радіють пастушки, Святі, ангели і зірки, Радіє Україна. І шепчуть молитви уста, Колядок спів лунає… Єдині діл і висота, Щаслива Мати Пресвята. Зоря Різдвяна крізь літа І наш край осяває… крорайоні багато дворів, де свої таланти показати можна. Тільки пропав Генка. Вже чотири дні не з’являється. І телефон його мобільний не відповідає. А розпитувати знайомих або шукати запропалого хлопця Зосі гордість не дозволяє. Раптом він її розлюбив, а тепер ховається? Гуляти теж не хотілося — ще зустрінеш торохтійку Вірку або заздрісну Ольку. Вірка причепиться: що та як, а Олька зловтішатися буде... Залишалося сидіти біля віконця і на небо витріщатися. Цікаво, куди поділася її улюблена зіронька? Така блакитна, з золотими промінчиками? Вона завжди підбадьорювала Зосю, підморгувала привітно. А зараз не видно її. За хмарою ховається чи що? Так немає на небі ніяких хмар. Он скільки зірок! І місяць яскравий... Гена нервував. От же ж клятий мобільник! Не працює! І не розряджений, із грошима на рахунку, а як починаєш дзвонити, промовляє: “Зв’язку немає! Зв’язку немає!” Генка аж шаленіти почав від цих слів. Він же обіцяв Зосі... Багато чого обіцяв... Але ж хто знав, що бабуня захворіє? А село, де бабця живе, маленьке, там ані фельдшерського пункту, ані лікаря, ані аптеки немає. Лише один стаціонарний телефон, і той у дальньої сусідки. От як вона зателефонувала, вони з мамою і поїхали... Зараз бабусі стало легше. Вони вже домовилися, що завтра заберуть її до себе. Але ж до завтра аж 18 годин! А клятий зв’язок не налагоджується... Якщо він так нервує, то що там із Зосею робиться? Мабуть, образилась, “накрутила” себе, як то дівчата вміють, і тепер навіть розмовляти з ним не буде. І ще зірка... Коли він обіцяв її змайструвати, не думав, що це так складно. І як зробити, аби вона загорялася? — Зосюню, в нас хліба немає. Збігай до магазину, будь ласка! — попрохала мама. — Іду вже! — Зося зачинила двері, вийшла на вулицю і... зіткнулася з заплаканим хлопчиськом у білій сорочечці. У сорочці! У такий мороз! — Ти хто? — зупинилася дівчина. — Янгол, — хлюпаючи носом, відповів малюк. — Слухай, а чи немає в тебе такої рідини, що все скріплює? Навіть розбиті серця. Мені конче треба! Зося протерла очі. Потім — скубнула себе за вухо. Стало боляче. Тож вона не спить! Перепитала: — Хто? Янгол? — Так, — хитнув головою хлопчисько. — А що тебе дивує? — Навіщо тобі клей? — О, так, згадав! Саме клей! У тебе є клей? — Є, — зронила Зося. — Неси! І швидше! — наказав малюк. Здивована Зося невідомо чому його послухала. І побігла додому. Повернулася захекана й задоволена. — Тримай! — Гей-гей! — зрадів хлопчик. — Я тобі віддячу! Міцно затиснув тюбик у кулачку, змахнув крильцями і полетів. — Справжнє янголятко! — зітхнула Зося і пішла по хліб. Янголятко густо намастило клеєм промінчик і приставило на місце. Замислено оглянуло зірочку. — Ич, зблідла як. А холодна, наче крижинка. Що робити? — і спересердя почав терти зірочку клаптиком хмаринки. Зірочка затремтіла і — фу-ух! — вислизнула з маленьких пальчиків. — Поверни-ися! — скрикнуло Янголятко. Але зірочка не слухала. Летіла й летіла собі до далекої блакитної кулі. Янголятко кинулося навздогін. Гена сумно роздивлявся припасований до картонного каркасу блискучий папір і зітхав: — Непогана вийшла зірка. Тільки загорятися вона ніколи не буде! Ну, нехай хоч так... Він обережно поклав зірочку на під-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин