Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Вітаємо! · “Наш колектив – ансамбль солістів, і кожен у ньому – яскрава творча особистість”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Чверть століття на плаву Ансамбль української музики “Дніпро” відзначив свій ювілей записом “Дніпрової Саги” на слова Шевченка

Слово Просвіти, №01 за 2021 рік

“…Ансамбль “Дніпро” є одним з найвідоміших професійних колективів України, який здобув високе визнання серед найвибагливіших професіоналів культурно-мистецького простору, а також численних шанувальників музичного мистецтва. Сценічна культура, високий професіоналізм виконавців, представлення найрізноманітнішого традиційно-народного та класичного інструментарію, інноваційність у виконавських стилях, довершена інтерпретація українського мелосу, музичних творів вітчизняних класиків та представників модерного композиторського письма, створення неповторних художніх образів, змістовність та драматургічна наповненість виконуваних програм, інші вирішальні риси ансамблю “Дніпро” стверджують його безперечну значимість серед музичних колективів України”. Так відгукувався про ювілярів світлої пам’яті художній керівник Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки академік Анатолій Авдієвський. Ось уже 25 років колектив на високому професійному рівні популяризує українську народну музику, презентуючи оригінальні програми, виступаючи на фестивалях в Україні та за кордоном і організовуючи власний — Київ-етно-мюзик фест “Віртуози фолку”. Ювілей колектив зустрів у роботі – записом вокально-оркестрової партити-думи Володимира Павліковського “Дніпрова Сага” на вірші Тараса Шевченка. Про секрети творчого довголіття та потенціал української народної музики як культурного коду нації ми розговорилися із художнім керівником колективу, народим артистом України Любомиром Матейком. Наталка ПОЗНЯК#ХОМЕНКО — Пане Любомире, ваш ко! лектив народився у 1995!му. Се! редина 90!х, досить непрості ча! си, особливо для творчих колек! тивів. Важко було зважитися на таку “авантюру”? — Ну, з одного боку, якби я знав, що мене чекає, я б, може, дуже і дуже подумав, чи варто братися за таку справу. Але, з іншого боку, ми всі були молоді, сповнені ентузіазму і бажання творити і лишити по собі якийсь слід у житті. Та й зараз, по великому рахунку, вчинив би так само. Бо музика уже – це частина мого життя. І я, стільки часу і зусиль віддавши українській музиці, можу з певністю казати, що українська музика – це скарб і її треба берегти і розвивати на професійному рівні. Це такий же код нації, як мова, як традиції. — Коли вперше з’явилося таке відчуття? — Ще під час навчання. Я тоді виступав у складі Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької філармонії і десь наприкінці 1980-х ми приїхали на фестиваль “Мерцишор” у Кишеневі. І я відчув, наскільки це потужна і сильна стихія – народна музика. Я тоді ще був класичним скрипалем, перебував більше у такому академічному середовищі, де були свої закони, а тут я побачив абсолютно інший пласт музики. І вона мене захопила. А ще захопило дуже серйозне ставлення до народної музики, яке я побачив на фестивалі. Уже тоді з’явилося бажання і самому спробувати поєднати ці дві речі – народну музику і професійний підхід до справи. І я почав цікавитися цим напрямком. Це було досить нескладно, бо Буковина славилася народними музиками, як і моя рідна Коломийщина. Я почав звертати увагу на цікаві музичні звороти, притаманні кожному регіону. І це було для мене справжнім відкриттям. А потім я познайомився із творчістю віртуоза-сопілкаря, народного артиста України Василя Попадюка та його ансамблю “Троїсті музики”. Уже тоді вразила думка, що Василь Іванович практично один, на своєму ентузіазмі, професійно займався популяризацією народної музики. Аза кілька років Василя Івановича не стало. І все зупинилося. І я зрозумів, що так не має бути, треба щось робити. — У вас – своєрідний творчий тандем: Любомир Матейко і Оле! на Кулик, скрипаль і солістка, ху! дожній керівник і директор ансам! блю. Ви — з Коломиї, вона — з Жи! томирщини. Як ви знайшли одне одного? — Певно, це доля. І тут теж було своє благословення Василя Івановича Попадюка. Коли його не стало і “Троїсті музики” розпалися, хлопці захотіли продовжити ті традиції і створили колектив при благодійному фонді. І мене запросили як молодого скрипаля пограти з ними. І там я вперше почув, як співає Олена Кулик. Це був такий неповторний народний польотний тембр, що я одразу звернув на нього увагу. От ми досі знали Ніну Матвієнко, а це було щось зовсім інше – і не менш цікаво. Там ми і познайомилися. А потім ми створили свій ансамбль при Київському духовому оркестрі Василя Охріменка, якому я щиро вдячний, що він нас тоді прийняв і дав можливість розвиватися. Назвали ми наш колектив спочатку “Синевир” — як знамените озеро в Карпатах. У Києві в той час українська народна музика майже не звучала! І мив жовтні 1994 року в Будинку вчителя презентували нашу першу програму, взявши за основу твори Василя Попадюка. — А коли ви стали “Дніпром”? — У тому ж році. Якраз на свято Андрія Первозванного ми прийшли до голови Печерської районної ради народних депутатів м. Києва Анатолія Коваленка із листом-проханням зареєструвати колектив, як муніципальний, при Печерському райвиконкомі. Тоді вже ми вирішили орієнтуватися не лише на карпатські мелодії, а на всю Україну, на її культуру і самобутність. А оскільки уже була асоціація з музикою як з водою, зі стихією, то що краще може символізувати цю українську стихію, як не Дніпро! 28 грудня 1995 року ми отримали офіційну реєстрацію. Так що ми 28 грудня відзначили свій перший чвертьстолітній ювілей. — Які зараз можете назвати головні віхи у вашому твор# чому житті за ці 25 років? — Ну, перша віха – це реєстрація, перші костюми, перші концерти, перші фестивалі. Наступна – запис першого альбому “Жива вода”. Черговим вагомим кроком у нашому зростанні 2000 році ми створили фольклорні метаморфози “Ті, що походять від Сонця”. Це був експеримент, бо ми спробували переосмислити народну музику, подати її в іншому ракурсі. І це була надзвичайно цікава робота з режисером Василем Вовкуном, і ми по сьогоднішній день вдячні композитору Володимиру Павліковському за цей досвід. До речі, вокально-оркестрова партита-дума “Дніпрова Сага” на вірші Тараса Шевченка, відеоверсію якої ми записали днями – ще одна потужна творча робота тріо Вовкун-Павліковський-ансамбль “Дніпро”. Саме Василь Вовкун є автором лібрето, а Володимир Павліковський поклав слова Кобзаря на музику. Твір було презентовано в 2014 році, до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, але з нашого боку ще шість років тривала праця над тим, щоб адаптувати цю музику до можливостей такого невеличкого музичного колективу, як наш. Це був надзвичайно цікавий і, водночас, складний процес, потрібно було врахувати багато складових: від ідеї, композиторського задуму, до втілення в інструментальному складі нашого ансамблю. Ми дуже багато експериментували, вивчали та опрацьовували буквально такт за тактом. Необхідно було втілити виписані композитором неймовірно цікаві музичні гармонії та звороти, в залежності від смислового змісту І ще, звичайно, атмосфера, оця жива фольклорна стихія. Ми думали, можливо провести фестиваль у телеформаті чи ще якось адаптуватися до умов сучасності. Але зрозуміли, що жоден дистанційний формат не зможе відтворити цю фестивальну атмосферу, бо фестиваль перетворився на таку собі творчу лабораторію, де народжуються нові ідеї і нові проєкти. Тому вирішили відкласти все на рік і дуже сподіваємося, що всі карантини закінчаться і ми зможемо знову зустрітися усі разом на нашому фестивалі. — Ви сказали, що фестиваль “Віртуози фолку” — це така собі творча лабораторія. Але й сам ан! самбль “Дніпро” теж можна наз! вати творчою музичною лабора! торією. Адже скільки цікавих та! лановитих музикантів пройшло через ваш колектив? Той же згада! ний Олесь Журавчак теж грав у “Дніпрі”. — Так, через наш колектив пройшло багато відомих музикантів. Хтось вчився у нас, хтось вчив нас. І я вдячний кожному, хто залишив свій слід в історії “Дніпра”. Той же Андрій Бут, який дав відчути, що таке справжні народні ударні інструменти., Той же Олесь Журавчак, дуже різностороння особистість, бо крім того, що він віртуоз-сопілкар, він був свого часу заступником міністра культури, а зараз робить унікальні постановки, як от музичне фентезі-шоу “Володарі стихій” – він, до речі, був режисером-постановником і запису “Дніпрової Саги”. Взагалі, нам на сопілкарів щастить. Хочу згадати Володимира Короленка із одного з перших складів “Дніпра”, який зараз працює в Закарпатській філармонії і керує ансамблем “Гудаки”, які грають закарпатську народну музику. Андрія Митрогана, який зараз є заступником директора Львівської опери, Максима Попічука. У нас зараз грає Максим Бережнюк, який освоїв більш як на 50 народних духових інструментів, так само має свій сучасний колектив The Doox і водночас виступає в “Хореї Козацькій” з Тарасом Компаніченком. У нас грає бандурист, заслужений артист України Тарас Яницький, який викладає в КНУКіМ, а цього року захистив кандидатську дисертацію і отримав звання кандидата мистецтвознавства. І так можна розказати про кожного. Наш колектив – ансамбль солістів і кожен у ньому – яскрава творча особистість. — Чого чекаєте від наступного року? — Цікавих зустрічей і цікавої роботи. Хоча її і так вистачає, але хочеться, щоб ми нарешті вийшли із цього локдауна і знову почали спілкуватися, почали цінувати моменти, які дарує життя. І самим творити ці моменти. А головне – щоб ми навчилися цінувати своє, цінувати українське, берегти і примножувати нашу культуру. Це справді – невичерпне джерело і для творчості, і для експерименту.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин