Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 1 (1157), 13—19 січня 2022 Добрий вечір, Щедрий вечір! Добрим людям на здоров’я! КАТЕРИНА МОТРИЧ

Слово Просвіти, №01 за 2022 рік

Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України років тому Іван Огієнко написав заповіт, звертаючись до своїх близьких, соратників, далеких і невідомих йому українців, підтверджуючи право передачі в Україну своєї духовно-інтелектуальної спадщини. Однак ця дія мала чинитися лише за умов, коли Україна та її Церква стануть вільними. Висока мета, яка обрамлювала його життєвий шлях, перегукувалася з віковічною ідеєю українців про державницький і духовний суверенітет Народу. Очевидно, сповідуючи таку українську перспективу, Огієнко для імперських політичних режимів та їхньої обслуги завжди вважався “ворогом народу”, “зрадником”, “буржуазним націоналістом”. Адже він ніс загрозу для тоталітарної системи російського більшовизму як своєю діяльністю державного, духовного провідника, так і науковими працями в галузях історії, культури, теології, мови, літератури, педагогіки, політології. Огієнко добре усвідомлював істинну причинність національного та політичного уярмлення народу, шляхи виходу з такого стану. Його ціннісна парадигма окреслювалася вартостями Української Держави, Національної Церкви, Рідної Мови, Історичної Пам’яті. Вони стали сенсами його життєтворчості, боротьби і непогамовної віри в щасливу будучину свого народу. Надзвичайно важливо, що Огієнко бачив не тільки джерела зміцнення національного духу українства, але й ту вічну для нього загрозу. Нею була Московія. Незалежно від того, в які вона вбиралася шати, які зверхники управляли, ди боялися духовних поводирів, воїнів, борців за торжество правди, яким було ненависне московське ярмо на своїй шиї. На відміну від багатьох соратників часів національно-визвольних змагань 1917– 1921 років, він чітко осмислив головні проблеми і причини трагедії українського народу, які полягали, насамперед, у наявності обмосковленої, духовно скаліченої інтелігенції в політичному проводі нації, з їх ілюзіями автономізму, федералізму, демократизму в зараженій імперськістю Росії. Позиція Огієнка існувала альтернативою тій впливовій течії в українській революції, що продовжувала закохуватись в “московську демократію”. Знайомлячись з працями Христюка “Матеріяли до історії української революції”; Ісаака Мазепи “Україна в огні і бурі революції”; Винниченка “Відродження нації”, стає помітною різниця щодо їх головної мети, спрямованої на “виправдання себе” як супротивників самостійності України. Суттєва відмінність між Огієнком та “українськими” есдеками, есерами, есефами, що останні так і не змогли “визволитися” з-під ідеологічного, політичного, світоглядного, духов­ного впливу москвинів. Навіть тоді, коли в силу обставин вони замінили “автономію” на “самостійність” України, то і цей крок слугував лише засобом для основної цілі – побудови (спільно з руськімі товаріщамі) соціалістичної республіки в складі нової імперської федерації, що бореться за світовий соціалізм. Закінчення на стор. 4–5 ГЕОРГІЙ ФІЛІПЧУК ГАЛИНА ПАГУТЯК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин