Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Для “путінців” освічені та свідомі українці не менш загрозливі, аніж натовські танки й ракети”. · 5 «Просвіта» сьогодні · с. 5сторінка оригіналу ↗

Письменники і просвітяни Січеславщини гуртують свої лави

Слово Просвіти, №01 за 2022 рік

Фідель СУХОНІС, голова Дніпропетровської обласної організації НСПУ Хочу розпочати цей допис, напевно, з маловідомих для багатьох фактів. А саме дещо послатися на історію товариства “Просвіта” в контексті споконвічної московської дискримінації та нищення всього українського. Як відомо, товариство “Просвіта” як громадська організація було утворене 1868 року у Львові з метою культурно-наукового розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу. У підросійській Україні первинні осередки організації, утворені в 1905–1907 роках в губернських містах, діяли за власними статутами. Так ось, у “великій Україні” діяльність товариства була припинена за пару років після захоплення влади більшовиками. А в Галичині – буквально у перші дні сумновідомого “золотого” вересня 1939 року. І тепер про зовсім свіжі факти щодо російського шовінізм-фашизму. 19-го липня 2021 року суд Приморського краю РФ ухвалив рішення про ліквідацію діяльності “Просвіти”. Чому почали саме з Далекого Сходу – не суть важливо. Можливо, що діяльність “Просвіти” у Зеленому Клині стала поштовхом до формування і проголошення Української Далекосхідної Республіки. Як би там не було, але у липні 2021 року товариство “Просвіта” потрапило під заборону на всій території Російської Федерації. Про що свідчать ці стислі історичні відомості щодо діяльності товариства “Просвіта”?! А саме про те, що з часів царату і по сьогодні Москва вважає цю культурно-просвітницьку українську організацію особливо небезпечним ворогом, що для “путінців” освічені та свідомі українці не менш загрозливі, аніж натовські танки й ракети. Вочевидь, це ще одні “червоні лінії”, за які кривавий кремлівський голомозий карлик не волів би відходити. А тому можемо впевнено стверджувати: кожний новий осередок Всеукраїнського товариства “Просвіта” в сучасній Україні – це ще одна цеглина у підмурок правдивої, незалежної, демократичної та соборної держави. Позаяк, як не прикро, нині ми не можемо похизуватися розбудовою “Просвіти” саме на рівні первинних осередків. На відміну навіть від початку 90-х років минулого вже сторіччя, коли просвітяни йшли на виробництво, в трудові й освітні колективи, ця тенденція, принаймні, на Дніпропетровщині, фактично завмерла. Хоча, з іншого боку, поява цих рядків зумовлена якраз обнадійливими і позитивними змінами. Про це дещо нижче. Але зразу хотів би зазначити, що, як на мене, на просвітянському полі регіону з’явилися енергійні та завзяті лідери, котрі у великій мірі й урухомили ренесанс “Просвіти” на Січеславщині. Найперше, це такі подвижники шляхетної справи, як Сергій Тютюнник, Максим Дорофєєв та Олег Василенко. Їхні новації у просвітянській справі та ініціативи заслуговують на окремий допис, але в даному разі хочу зупинитися лише на імпрезі в одному з новоутворених осередків “Просвіти” в обласному центрі, а саме у стінах Придніпровської державної академії будівництва і архітектури. Завдячувати цьому треба не лише вже згаданим просвітянським активістам, а й ректору вишу Миколі Савицькому та проректору з виховної і навчальної роботи Галині Євсєєвій. Ці відповідальні особи сповна розуміють, що завдання вищої школи сьогодні полягає не лише у підготовці освіченого фахівця-спеціаліста, а й патріота-громадянина. І досвід “Просвіти”, як кузні свідомої юні-нації, тут просто неоцінимий. Відома річ, що не могли оминути ініціативу дніпровських зодчих і ми, письменники Січеславщини. Адже справжній український літератор по суті вже просвітянин. Тому одного грудневого дня на зустріч до просвітян ПДАБА завітав письменницький десант Дніпропетровської обласної організації НСПУ. Вже перші хвилини нашого спілкування подарували приємні несподіванки. Бо, як виявилося, і майбутні спеціалісти-будівельники, і їхні викладачі жваво цікавляться як літературою, так і українською культурою та історією. Модераторка імпрези – доцент кафедри українознавства, документознавства та інформаційної діяльності Лариса Богуславська зуміла органічно поєднати і виступи гостей, і думки та судження господарів. Ось що згодом вона напише на сторінці Придніпровської державної академії будівництва і архітектури у Фейсбук: “…Молитовний початок читань, який запропонував присутнім протоієрей Сергій Нарольський, створив особливу атмосферу творчого і просвітленого спілкування. На одному подиху промайнули читання, які поєднали поезію Анатолія Шкляра, творчі роздуми прозаїка, автора численних історичних романів Володимира Кільченського, ліричну проникливість малої прози Євгенії Яворської, щемливу ніжність поезії Марії Дружко, пристрасність поетичного слова Оксани Ігнатенко. Долучилася до письменницьких виступів і наша колега, заступниця декана економічного факультету з виховної роботи, кандидатка історичних наук Валентина Бабенко. Поруч із розкошуванням художнього слова, зустріч наповнили і перспективні обговорення нових можливостей у роботі товариства “Просвіта”, які представив почесний консул Бразилії в Дніпрі Олег Василенко, закликавши студентів активно долучатися до нових форм інтернетспілкування та презентації себе і свого вишу перед українцями, які проживають сьогодні більш ніж у 130 країнах світу”. І про найголовніше. За умов вже фактичної агресії Московщини проти нашої Вітчизни мусимо донести буквально до кожного прості, але дуже важливі істини. Русифікація та національний нігілізм – це не лише нищення нашої мови, традицій та національної ідентичності. Це спотворений спосіб життя, а головне – це влада, позбавлена державного мислення і турботи про ту землю і той народ, про який вони мають піклуватися. Є коло тем, які викликають не просто роздратування, а лють у російських шовіністів, наших хохлів-безбатченків, у тих, хто, попри здоровий глузд і логіку сьогодення, продовжує залишатися з впертістю п’яного “савєтцькім чєлавєком”. Очевидно, що це згадки про Конотопську битву, Мазепу, січових стрільців, петлюрівщину, УНР, бандерівський визвольний рух, ОУН, УПА, Національну Церкву іще про все те, що стосується проявів самостійності та непокори нашого народу у відносинах з Москвою, в прагненні справді бути господарем власної долі. І вся ця тематика має стати зрозумілою для кожного, хто вважає Україну своєю Вітчизною. Насамкінець зустрічі я передав шановній пані Ларисі Богуславській текст вірша “Ми – українці”, як не прикро, вже покійного нашого колеги Володимира Сіренка. Домовилися, що твір на тему цього талановитого вірша стане одним із домашніх завдань студентів ПДАБА. Ми українці – нація Тараса, Ми – Сагайдачні і Кармелюки, Коли прийшли ми – не полічиш часу, Ми древні і безсмертні, як віки. Нас мордували, нас тягли на плахи. О! Скільки потекло кривавих рік! Хотіли ополячити нас ляхи, А росіяни зрусити навік. Та все даремно. Знову ми і знову Жбурляли всіх у темряву й багно, Залишилися ми і наша мова Настояна на сонці, як вино. Отож, маємо передати нашій юні кращі традиції вітчизняного письменства. А вони полягають найперше у тому, щоб прищепити українцям потребу шанувати рідне слово, любити рідну мову і вивчати її протягом усього життя! Майстри красного слова Січеславщини стають все ближче до читачів...

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин