З роси й води! · “Не приведи, Господи, до безпам’ятства, до втрати національної ідентичності, до затуманення української національної свідомості”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ББееррееггиинняя ББууккооввииннссььккооїї ““ППрроооссввііттии””
Слово Просвіти, №01 за 2022 рік
Випередив у цій “номінації” “беснующегося зверя” Петра І, якого Лев Толстой припечатав до ганебного стовпа – “мужеложствует”. Як саме – написав польський історик Казимир Валишевський: “За відсутності жінки, Петро неодмінно укладав на її місце кого-небудь зі своїх денщиків… Якщо в бідолахи бурчало в животі, цар зіскакував і немилосердно бив його”. Чому б почилій у бозі “Гордости России” не претендувати в імперії на “всенародне” визнання? Ще б пак! Д. Лихачов, “совесть русского народа”, зі слів екс-президента М. Горбачова, “збагачував” темні маси простолюду: “Грозный” – “ярчайший публицист” і “композитор того времени”. Нехай би потішалися собі ті, кому Бог судія. Так ні ж. Не лише пропагується деспотичне на всі заставки, а й утягується в непролазне болото Україна. У незнищенній пам’яті українського народу Петро І – “скажений сват”. Божевільна в розпутстві Катерина ІІ – “вража баба, клята сука край веселий занапастила”. У нинішньому Санкт-Петербурзі до пам’ятника “беснующемуся зверю”, за присудом Л. Толстого, товпляться засліплені імперською величчю. В Одесі до ніг кам’яної подоби блудливої гольштинки німецького замісу отетерілі шанувальники покладають букети квітів. Але небезпечним є те, що наукове пізнання не воскрешає минуле так, як належалося б. Невже українська національна свідомість не спроможна на таке ж самоутвердження, як елліни з їхньою міфологією, щоб стати взірцем для всього людства, як “сини Ізраїля” в Біблії? Перша книга Мойсеєва: Буття. “І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: “Де ти?” А той відповів: “Почув я твій голосу раю – і злякався, бо нагий я, – і сховався”. Яхве-Єгова настановляє обраних із кожним їхнім кроком у майбутнє. І вони розуміють віщі слова. А українська мова за останнє тисячоліття від яких тільки кривд не потерпала! І досі знущаються хто завгодно. У прямому ефірі перед масами телеглядачів Путін заявляє: “Евреи в Израиль приезжают из Африки, из Европы, из других стран мира. Из Африки вообще черненькие приезжают. Из Европы приезжают, говорят на идише, а не на иврите. Вроде не похожи друг на друга, а все равно еврейский народ дорожит своим единством”. Радянський Союз, розпад якого не дає спокою Путіну, неабияк посприяв укоріненню євреїв у державі Ізраїль. А в Москві євреї примножували “русский мир”. Переварювалися, як у киплячому казані, на “единый народ” разом із тими, хто мордва, мокша, ерзя, вепси. Щоправда, лавреат Ленінської і Сталінської премій С. Образцов, народний артист СРСР, головний режисер театру ляльок у Москві, заявляв: “Я – украинец”. З якої ж причини спостерігалася масова еміграція в Ізраїль? Хоча були випадки, щой назад поверталися визнані в Москві найбільш знаменитими. Адже в невеликій країні заробітки не ті, до яких вони звикли в неозорій імперії. Втім, є й інші приклади. Польський просвітитель М. Стрийковський зізнавався: “Жив не для того, щоб їсти, а їв, щоб жити”. Не додав – “і мислити”. Залишені ним вагомі історичні праці переконливо промовляють за нього, одухотвореного. Друга світова війна забрала мільйони українських життів. Незрівнянно більше заковтнув царат і комунізм – імперії убивць. Українці ніколи не тероризували росіян і не знищували, як “единый народ” чи то “братский”. Натомість з боку північного сусіда дотепер чиниться те саме, що 1708 року в Батурині й 1709 року під Полтавою. Який же титанічний спротив загрозливому необхідно вивулканювати сучасникам, щоб утішала “В своїй хаті своя правда, і сила, і воля”! Святе право бути господарями у власному домі заповідав нащадкам Великий Кобзар, котрий за втіленням у пам’ятниках на земній кулі – другий після Будди. Від пережитого за минулі тисячоліття нікуди не подітися. Та чи й треба, як воно на віки-вічні в підсвідомості, в душі й серці кожного й, понад усе, – у генній пам’яті. Шлях до світлішого майбутнього вказують прозірливі Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка… Доле праведна, відведи й заступи від згубної напасті!..
Світлана МАСЛОВСЬКА, голова Заставнівського осередку ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Вже чимало часу “Просвіта” Буковини асоціюється з ім’ям і прізвищем Марії Пелех. Так, за останні 15 років, відколи ця жінка"інтелі" гентка працює відпові" дальним секретарем об" ласного об’єднання, ке" рували товариством різ" ні відомі люди краю. Але незамінною помічни" цею, своєрідним про" світницьким “локомотивом” була і є нині Марія Максимівна. Неспроста нашу колегу-трудівницю називають берегинею Буковинської “Просвіти”, її хранителькою, просвітянською матір’ю. Її працелюбність, надзвичайна відповідальність, порядність, мудрість, наполегливість і щире вболівання за долю України є прикладом для багатьох просвітян. Господь наділив нашу колегу особливою цілеспрямованістю рухати “Просвіту” вперед, і вона ніколи не зраджувала цьому покликанню. Ніхто з нас, нинішніх просвітян, не знає, якою б була громадська організація, котрій виповнилося вже 153 роки, якби не наша колега, котра своєю рішучістю, енергетикою та харизмою спонукає нас до просвітницької діяльності. Скільки ж літ минуло від того світанку, котрий вперше побачила синьоока дівчинка і… почула “Ой, радуйся, земле, Син Божий народився…”. Побачила й почула, хоча й не усвідомлювала 75 років тому, що Всевишній подарував її батькам доню-перлинку в день Різдва. Тож і назвали дівчинку, як і Матір Господню, Марією. Це не збіг, бо у світ прийшла не звичайна дитина, а з великою місією – робити його (світ) досконалішим, а людей – добрішими. Йшла до цієї мети непростою стежкою, адже в ті далекі, 40-ві, роки голодомору на Буковині вижити було дуже важко... У рідному селі Подвірна Новоселицького району, що на Буковині, закінчила восьмирічку, у райцентрі – середню школу. Успішна випускниця філологічного факультету Чернівецького держуніверситету. Красиву та горду дівчину помітив парубок із Лемківщини Володимир Пелех, з яким створили сім’ю, народили чудових синів. Працювала вчителькою української мови, дикторкою районного та обласного радіо, методисткою управління Чернівецької міської ради, де наполегливо й переконливо пропагувала українську мову, особливо в румуномовних школах. Відомий журналіст України, двічі володар “Золотого пера” Пелех разом із молодою дружиною Марією були надзвичайно товариськими, збирали у своїй оселі численних друзів. Парадоксальний трагізм долі: Господь забрав чоловіка у засвіти. І, здавалося б, для жінки життя скінчилося. Але піднялася, зібралася з силами, обняла дітей і продовжила жити – не для себе… Для родини, яку обожнює, для “Просвіти” – її незамінної віддушини. З головою поринула в роботу на громадських засадах, очоливши Чернівецьку міську “Просвіту”. Бо хто, як не вона – активна, впевнена в собі й колегах-педагогах, з якими організовувала й ініціювала різні семінари, патріотично-виховні заходи, поетичні конкурси та наукові конференції з питань державотворення та збереження культури рідної мови, національної свідомості молоді. Її креативні та пізнавальні тематичні сторінки “Освітя-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
