Національна еліта 15 · “Пісні Явдохи Зуїхи” стали славетною книгою українського народу, співачка здобула пісенне безсмертя”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Музичний спогад про маестро
Слово Просвіти, №01 за 2022 рік
Явдоха Жук так виспівувала. Але одно вже слово “Жук” – погане. Це щось таке дрібне, миршаве, плазує, в гною риється. Не хочу… Чекай-но, колись на мого покійного старого, того першого, Василя, були виклали прізвисько – Зуй, бо він був десь далеко на роботі в якомусь Зуєвім. То нехай я буду Зуїха. Явдоха Зуїха. О!..”.
Записи відновилися і тривали впродовж дванадцяти років.
Володіючи колосальним фольклорним репертуаром, Явдоха Зуїха ставилася до народних пісень, як до народного добра, знала на власному досвіді й усвідомлювала, звідки, з яких надривних житейських струн беруться пісні, хоч і жартома казала збирачеві, що то панна виходить із моря і співає, треба лише почути й запам’ятати. У народних піснях Явдоха Зуїха вбачала правду життя, високу художню силу впливу на думки, почуття, настрої людей. Вона була естетично розвиненою особистістю з феноменальною пам’яттю, людиною, яка знала, що таке добро і зло, завжди відстоювала справедливість і захищала народні пісні від наруги, фальсифікації, дбала про чистоту й точність тексту та мелодії. Пісенне багатство народу з уст Явдохи Зуїхи – явище унікальне: в її репертуарі немає жодного тексту, який би слово в слово повторював відомі твори з інших видань.
Серед обрядових пісень такі тематичні розділи: весняні хороводні пісні, русальні та петрівочні, купальські, обжинкові, колядки та щедрівки, весільні. У цих творах багато світла, зображено ідеальний світ гармонійного поєднання людини й природи, охарактеризовано людину в будні і свято, пориваннях до краси й добра, здійснення мрій.
Лірика про кохання та сімейне життя в подолян – це великий пісенний розмай. Йому присвячений найбільший за обсягом розділ. Тематика цих творів переважно сумна, невесела; краса природи і людська туга, сімейні пута контрастують тут особливо сильно, глибоко. Трагізм знедолених зображено в розділі балад.
Захоплює дух від історичних, чумацьких, рекрутських, бурлацьких, наймитських, заробітчанських пісень. Трагічні сторінки історії рідного краю передано через яскраві образи-символи, приклади героїчної боротьби з поневолювачами, зусібічними зайдами-чужинцями. Пісня рятувала, додавала сил, була цілющим ліком для зболеної душі, дарувала надію. У піснях демонструється органічний, вроджений оптимізм українців, віра у власні сили і сподівання на краще життя.
У розділі історичних пісень вміщено твори “Що за голос у долині”, “Ой на горі та женці жнуть”, “Ой понад річкою, понад Синюхою”, про Нечая, Морозенка, Саву Чалого, Максима Залізняка. Пісня про Устима Кармалюка (“За Сибіром сонце сходить”) поширена в десятках варіантів, зокрема двадцять п’ять опубліковані у фундаментальному академічному томі “Історичні пісні” (1961 р.), на першому місці – подільський варіант із Зятківець, що його записав Гнат Танцюра 1919 р. від Явдохи Зуїхи.
онад усе Явдоха Зуїха любила пісні такі, щоб від них “у серці йокало”. Переживала кожну пісню душею, плакала над нещасливою долею наймитів, рекрутів, чумаків, тяжкою долею жінок, сиріт. Кого не вразить фатальною неминучістю, невідворотністю ліричний сюжет народної перлини “Мамко наша, любко наша”? Тут поєднано образи дітей, матері, смерті. Застосовано художній прийом ступеневого звуження образу, коли діти повідомляють матір: “Уже ходить по вулиці смерть же ваша”. Мама просить дітей зачинити ворітечка, не пустити; далі смерть ходить подвір’ям – прохання зачинити сінні двері; по сінечках – зачинити хатні двері; у порозі… А далі зворушливий до сліз образ:
– Мамко наша, любко наша! Уже стоїть коло полу смерть же ваша. – Діти мої, квіти мої! Попадайте навколюшки та просіте її. – Ой смерте ж наша, смерте наша! Не бери ж ти мами від нас. Не бери ж ти мами від нас, Бо посиротиш же ти нас.
Емоційні переживання, хвилювання за долю героїв пісень однак не затуманювали їй ясний розум і не притлумлювали чіпку пам’ять. Відтворювала багатокуплетні ліро-епічні балади, історичні пісні, була уважною до нюансів пісні, до художніх деталей. Мала реактивну асоціативну пам’ять на пісенні образи. Будьщо могло викликати в неї пісенний спогад: якийсь предмет, явище, тварина, вислів, окреме слово… Такі слова, візуальні образи чи якісь дії, що викликали асоціацію, Явдоха Зуїха називала “гачками”. Упав ніж і брязнув: “Ой брязнули ключі, /Серед моря йдучи…”. Або хтось у розмові сказав буденні слова: “Нащо мені?”, як бабуся одразу ж реагувала піснею:
Нащо мені на стороні собаки держати? Єсть у мене воріженьки, то й будуть брехати. Бо собаки як держати, треба годувати, А вороги свій хліб їдять і будуть брехати. Слово “хвалько” нагадало Явдосі Зуїсі пісню “А хвалився соцький сином, /А десяцький своїм чином…”. Коли збирач запитав, чи є пісня про ворону, то відповіла: “Є і про ворону: Ще собаки не гавкали /І ворони не крякали, /Як у волошини дочку вкрали…”.
Переглядаючи стоси паперу із записами від Явдохи Зуїхи, Гнат Танцюра щоразу дивувався з цього багатства, розумів його походження, та все ж якось запитав, з якої причини вона знає стільки пісень. Явдоха Зуїха схвильовано відповіла: “Якби я, сину, не співала, то давно лопнула б. Я дуже бідила цілий свій вік, тяжко та гірко робила, як чорний віл. А що мого? Тільки й того, щоб не здохла з голоду. Ото тільки й мого, що не раз, бувало, поспіваю та поплачу… Пісні помагали мені боротися з бідою. Іде ті пісні в мені бралися? Так, наче хто нашіптує мені збоку. А пісні любила, ой любила… Бо то другі вбивалися у воли, в корови, а я, бідна, в пісні. За гарну пісню, здається, дала б око видерти, нехай я світю одним уже, аби я знала ту пісню, бо то тільки й мого, ото тільки й мого багатства”.
На початку 1930-х років Гнат Танцюра під тиском обставин був змушений виїхати із Зятківець на вчителювання до іншої місцевості. Для листування з Явдохою Зуїхою “прикріпив” грамотну людину – Василя Жука. В листах бабуся нарікала на старість, багато плакала, заявляла, що всі старі біля неї повмирали, тільки вона – “вирод безсмертний” – зосталась. Тяжко пережила голодомор 1932–1933 років, який у Зятківцях був страшний, із фактами канібалізму...
Померла Явдоха Зуїха 19 січня 1935 року.
ольклорна спадщина Явдохи Зуїхи – визначна пам’ятка української та світової традиційної культури. За діапазоном фольклорно-етнографічних зацікавлень,
глибиною і обсягами знань і репертуару, за вмінням розмежовувати буденне, матеріальне й духовне, сакральне, космічне, підноситися над злиднями та сірістю й метушливістю тяжкого селянського побуту, за артистизмом натури і морально-етичним та естетичним ідеалом, любов’ю до життя і до народної пісні постать Явдохи Зуїхи унікальна.
“Пісні Явдохи Зуїхи” стали славетною книгою українського народу, співачка здобула пісенне безсмертя. З її пісень черпають творчу наснагу кілька поколінь композиторів і поетів, професійних і самодіяльних хорових колективів, фольклорно-етнографічних ансамблів, сольних виконавців. Із репертуару Явдохи Зуїхи щороку виконуються твори під час традиційного (з 1988 р.) на Вінниччині пісенного конкурсу. Усе це засвідчує живучість традиції, безперервність усної народної творчості.
Іменем Явдохи Зуїхи названо вулицю в
Зятківцях. У с. Кущинцях 2005 року встановлено оригінальний пам’ятник народній співачці (скульптор – вихідець із цього села Петро Лантух).
На могилі Явдохи Зуїхи в Зятківцях встановлена меморіальна плита і зеленіє барвінок як символ вічної пам’яті.
Ірина ПАШИНСЬКА, музикознавиця, ведуча програм “Радіо Культура”
Авторка ідеї проєкту – Ірина Шестеренко, відома піаністка, заслужена діячка естрадного мистецтва України, кандидатка мистецтвознавства, професорка Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Режисер-постановник – викладач кафедри оперної підготовки та музичної режисури Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Микола Гамкало. Вів концерт директор Меморіального музею-квартири Віктора Косенка у Києві Володимир Мудрик.
Під час концерту in memoriam звучала не лише музика Віталія Кирейка, а й спогади про маестро. Роки співпраці з Віталієм Кирейком пригадав відомий диригент, пропагандист творчості композитора, народний артист України Іван Гамкало. Він розповів про прем’єру його першої опери “Лісова пісня”, написаної на сюжет однойменної драми-феєрії Лесі Українки. Прем’єра відбулася у Львові 1957 року, була успішною і мала великий вплив на подальшу творчість композитора. Адже впродовж наступних 45 років В. Кирейко знову і знову повертався до жанру опери. Усього у доробку маестро 5 опер. В останній (2003 рік) автор знову звернувся до сюжету Лесі Українки, її драми “Бояриня”.
Спогадами про Віталія Кирейка поділилася музикознавиця, ведуча передач “Радіо Культура” Ірина Пашинська. Вона пригадала студентські роки у Національній музичній академії України ім. П. Чайковського, де вивчала оркестрування саме у класі Віталія Кирейка. Розповіла і про співпрацю з композитором у радіопередачах. Декілька з них було присвячено життю і творчості Віталія Дмитровича. Зокрема, передача циклу “Оперний абонемент”, в якій звучала опера “Лісова пісня” у запису 1999 року – постановка Оперної студії Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. У головних партіях радіослухачі чули Наталію Николаїшин, яка виконувала партію Мавки, та Геннадія Кабку – партія Лукаша.
Ірина Пашинська наголосила на тому,
що у фондах Українського радіо зберігаються записи творів композитора: Симфонії, Концерти, обробки народних пісень, камерно-вокальні (романси) та інструментальні опуси (Сонати та численні “малі форми”).
Під час концерту пам’яті Віталія Кирейка спогадами про маестро ділилися і виконавці його творів, що зробило цю подію ще більш цікавою для публіки. Та все ж головною під час концерту, а він тривав впродовж півтори години, була музика Віталія Дмитровича у виконанні і відомих музикантів, які вже багато років її пропагують, і зовсім юних.
Знана піаністка Ірина Шестеренко була авторкою ідеї проведення концертупам’яті та його найактивнішою учасницею. Вона розпочала програму Сонатою
№ 13, яку автор присвятив їй, як, до слова, і низку своїх інших творів. Пані Ірина також акомпанувала усім співакам, які брали участь у концерті.
Далі у програмі звучала оперна музика
Віталія Кирейка, його романси та фортепіанні твори. Фрагмент його опери “Лісова пісня”, дует Мавки і Лукаша, виконали заслужений артист України Микола Шуляк (тенор) та заслужена артистка естрадного мистецтва України Інна Андріяш (сопрано). Співачка виконала і арію Мавки. А молодий співак-баритон Антон Скірко заспівав арію Перелесника.
Під час вечора пам’яті Віталія Кирейка зазвучали і кілька його романсів. “Не співайте мені сеї пісні” на вірш Лесі Українки та “Ранок” на слова Зої Ружин виконала Інна Андріяш. Відомий співак Леонід Гук (тенор) озвучив один зі знаних романсів В. Кирейка – “Сікстинська мадонна” на вірш Івана Франка. Заслужений діяч мистецтв України Микола Сікора виконав романси “Запалим пам’яті свічу” на слова Володимира Москвича та “Маки”, автор слів Микола Луків. У концерті взяла участь і відома співачка, народна артистка України Людмила Ларікова. Вона, як завжди, зачарувала своїм мистецтвом, виконавши три романси: “Вокаліз”, “Епіграму” на вірш Гете та “Світанок” на слова Марії Губко.
Кілька романсів виконали і молоді співаки. “Тополю” на вірш Тараса Шевченка – Софія Андріяш-Місько (сопрано). А романс “Пророк” на вірш Лесі Українки – Антон Скірко (баритон).
Програма концерту до 95-річчя від дня народження композитора, народного артиста України, професора Віталія Кирейка була досить різноманітною. Окрім Сонати № 13 для фортепіано, фрагментів з опери “Лісова пісня” та низки романсів, звучали й інші твори. Зокрема, “Вальс” із Сюїти для фортепіано в чотири руки заграли лавреатки Міжнародного конкурсу Олександра Дяченко та Анастасія Задьора, студентки Національної музичної академії України ім. П. Чайковського, класу професорки Ірини Шестеренко.
Молоді піаністки та їхня викладачка Ірина Шестеренко виконали і кілька прем’єр Віталія Кирейка. Вперше публічно зазвучали дві фортепіанні композиції. Студентка 2-го курсу історико-теоретичного факультету музичної академії Анастасія Задьора грала “Українську пасакалію”, а студентка 2-го курсу диригентсько-хорового факультету Олександра Дяченко – п’єсу “Спогад”. Виступ юних піаністок, які творили образ і передавали авторську емоцію, дуже сподобався публіці.
На завершення великої концертної програми зазвучали ще дві прем’єри: “Забуті вальси” (з опусу 175) Віталія Кирейка заграла піаністка Ірина Шестеренко.
У концертній залі Спілки композиторів України того вечора не було випадкових людей – лише ті, хто знав маестро, хто зберіг світлу пам’ять про нього, хто пропагує його творчість і хто з цікавістю відкриває себе світ музики маестро.
У Національній спілці композиторів України відбувся концерт присвячений
95-річчю від дня народження народного артиста України, професора Національної музичної академії імені П. І. Чайковського, композитора Віталія Кирейка.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
