Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поезія · “Захочеш – злетиш! Невблаганну тяжінь Долатиме дух, а не сила”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Василь Куйбіда: “Кличе в життя голос Господній...”

Слово Просвіти, №01 за 2023 рік

Молитва Марії Правічний Отче і Преславний Боже, Всесильний сотворителю світів, Твоя хай ласка й сила допоможе Твої ж здійснити задуми святі Твоєму безпорадному створінню. Яви, прошу, найвищу доброту, Навчи, Благий, твоєму розумінню, Як ліпше волю сповнити святу. Викландую, прийди на допомогу Отій, яка ніщота із ніщот: Грудьми ж я годувати буду Бога, Який з неволі визволить народ. Обов’язок дай чесно свій здійснити І бути гідно матір’ю тому, Який прийде на землю, як Спаситель, Якого я у яслах тут прийму. Я стану, Боже, матір’ю сьогодні. Твоя це воля, вибір, рішенець: Прийде у світ Месія-Син Господній, А також мій і він же – мій Творець. Синочком він єдинородним буде – Твоя любов найвища до людей Через якого визволяться люди, Коли у світ він з правдою прийде. Ти дав йому ім’я, даси і долю, І забереш коли наступить час, Коли здійснить Твою несхитну волю Так – Бог, але й людина водночас… Твоя любов й абищиці основа, Прошу, притисши руки до грудей, Дай матері воплОченого слова, Заступницею бути для людей. Бо родаками стануть Богу й Сину, Хоча в гріху капаряться вони. Прошу тебе простити їх провини: І це з своєї волі – учини! Україна Яка у неї доленька химерна: Від гостроти стріли аж до чепіг, Від Царгорода і до слів “… не вмерла”, — Ну хто таке би витримати зміг? Ми змінимось і змінимо одежі, Не будемо лукавити в речах. Піднімемось і, вийшовши за межі, Об Кремль свого пощербимо меча. Ми тут віки. До віку будем жити! Історією навчені усі Любити землю, вороженьків бити, І відправляти їх на небесі. Постали ми із попелу і диму, А наша сила виросла з наруг. Колись усю Сибір неісходиму Підняв козацький волелюбний дух. Плюндрує Україну нині знову Жорстокий, кровожерливий москаль, Людей вбиває, нищить нашу мову Руйнує установлену мораль... Ми станемо когорта до когорти І москалів зітремо на сміття. Війна для нас лише реторта В якій нове з’являється життя *** Дай люті, Господи, мені І безпощадність влий у груди Бо Україна у вогні — ЇЇ лукаві будять люди. Дай сили, волю укріпи До боротьби і перемоги, Щоб злою кров’ю окропить Вітцівські наші перелоги. Хай стану воїном крутим Московію щоб відігнати, Донецьк, Луганськ вернути, Крим І.... повернутись у Карпати. *** При малому вогні Ми сиділи одні, Виводили строфи із пісні, Поки темінь густа Не замкнула вуста В передденні зловіснім. Нащо сотнями літ На нерідній землі Плекали ми радість промінну, Позабувши свій борг, Що наказував Бог: Берегти над життя Україну. І подумалось так: Кожен з нас не кріпак, Хоч не кожен зберігся у слові, Але власний вогонь І наснагу його На ворожій відновимо крові. З нас кожнісінький знав: Палахкоче війна, Але вийшли із чорних проточин, Як в минулі віки, Одчайдухів полки Під знаменами крові і ночі. Боротьби прапори Підняла догори Українська душа невмируща. За народу права Ця війна ще трива, Та Вкраїна за ворога дужча. *** Яка порожнеча, безмежжя яке! Відчуження швидко зростає. Ти, зворохоблений, став на хистке: Чи подолаєш? Занурений в себе і воля, мов цвях, І порохом стало недавнє, В просторах ширяєш на волі вітрах: Чується – справжній! Хоч з часом, напевне, прийде відчуття, Солоною стане самотність, Нуртують глибини і кличе в життя Голос Господній. Почуєш? А може тебе обмине У цій порожняві безкраїй. Себе подолати – оце головне: Кожен це знає. *** У літо двері прочиню: Зайду у квіти. Побачу як у стилі Ню Малює вітер. Розкішні форми юних тіл І їх деталі, Зела буяння надовкіл - Мазки зухвалі. Округле все, кутів нема І зваба всюди. Усі шанують недарма Його етюди. Мов зачарований закляк: Навсправжки — диво. Художник-вітер є мастак, Краса мінлива. У пам’ять врізались мені Ці ню — повсюди, І цей маестро неземний, Його етюди. *** Вже сотні літ, як я відходжу листям, Вже сотні літ вертаюся травою У світ оцей, де сни перевелися, А я (чому?) залишився собою. Були де інші – там туман у тиші, Невизначеність, здогади, абсурди. Уже давно забулися колишні, І відійшли в непам’ять пересуди. Та згадкою зосталося тремкою, ЇЇ пунктиром, напрямком у вічність Кохання – антитеза супокою, Водночас і блаженство, і трагічність. *** Те, що було, те є – бо не зникає Записане на листі і траві І на ланах записане безкраїх — Там лики наші: мертві і живі. Вдягаються ліси у кармазини, Осінньо перехлюпує ріка. Твоє обличчя світле і невинне У зірку мовчазну перетіка. Які тобі ще свідчення потрібні: Ось білі хмари, сірі журавлі І небеса до совісті подібні, Що втриматись не здатні на землі. Прогіркли наші душі у дорозі Під інеєм холодним сивини. Якщо уже нам суджено морози Очікування їх не обмани! Віддай усе до вечора краплини, В якому зупинилося крило, В надії відродитись тої днини, Коли нове появиться зело. *** Спокуса небес – незбагненна вина Непроглядної часу безодні, З якої не видно святі письмена, Даровані нам не сьогодні. Захочеш – злетиш! Невблаганну тяжінь Долатиме дух, а не сила, Наснажений блиском далеких промінь, Що перша зоря натрусила. Минаючи хмари, правуєш до зір Крізь пил і уламки астральні Усім небезпечностям наперекір, І ближнім і дальнім. Так легко тобі, між тремких таємниць На цій невторованій стежі, Що не помічаєш ніяких різниць Між молитвами й безмежжям. *** Слова поволі заповнили простір. І тепер, куди б не подався – тісно. А навкруги всі говорять, Говорять, говорять. Слова штовхаються, За поли одне одного тримають. Велика метушня – от що! Сиджу у затінку мовчкома, Розмірковую : хто ж тут лад наведе? *** Слова також мають колір І з’являються, де й не сіялось, Відкриті різним очам по-різному. Клубочаться вони у свідомості незбагненно, Щоб згодом у різні сторони Випурхнути різноколірно І породити для різних людей Різні образи, Які викликають спектр емоцій: Від схвалення до образ. Розсікаючи тишу, Слова визвучують те, Що призначено кожному з нас. Чорні слова вимовляє чорна людина, Світлі – світла. Кольорові – людина, Душа якої грає усіма барвами веселки. Тому: “Заговори, Щоб я тебе побачив”! Кольори краще передають суть, Бо мають відтінки. Слова перевтілюються в кольори

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин