Арт-калейдоскоп · “Війна проходить через серце кожного українця і українки”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Завжди залишатися людиною
Слово Просвіти, №01 за 2023 рік
Місце дії вистави ? невелике словацьке місто, окуповане нацистськими військами. Час дії ? одна з листопадових ночей 1944 року, після придушення Словацького національного повстання. Десятьох городян-заручників кидають до занедбаного кінотеатру. Вони різні за своїм соціальним статусом, але мають дещо спільне ? не дотримались комендантської години, згідно з якою забороняється пересуватися містом після сьомої вечора. Вони ще не знають, що в місті було скоєно замах на особистого охоронця коменданта і що для них це матиме невтішні наслідки. Під загрозами та небезпеками вони будуть вимушені діяти за інстинктом самозбереження. Вочевидь, відомий словацький публіцист і драматург Іван Буковчан знав, що відчувають, про що думають, що обговорюють люди в окупованих містах. Про що мріють Фанка та Ондрей, які найважливіші слова вони прагнуть сказати одне одному, “перш ніж проспіває півень...”. – Задум цієї постановки виник ще до початку повномасштабної війни з Росією, – згадує режисер-постановник вистави “Свої” Олександр СТЕПАНЦОВ. – У лютому ми з художнім керівником нашого театру Михайлом Резніковичем зробили розподіл акторів. А коли почалася війна, то виникали думки, чи варто продовжувати роботу над цим проєктом. Але я не знайшов іншої п’єси, яка була б так суголосна сьогоденню, як твір Буковчана. Текст надзвичайно цікавий і актуальний. У квітні директор-розпорядник театру Кирило Кашліков запитав: “А що в тебе з виставою?” Відповів, що поки маємо лише розподіл акторів. “Тоді починайте працювати”, – сказав Кирило Григорович, і наприкінці квітня ми приступили до роботи. Про цю п’єсу я дізнався ще під час навчання саме від Михайла Резніковича. Потім мені до рук потрапив текст, і я відразу зрозумів, що хочу поставити цю виставу. Трохи раніше у мене була прем’єра італійської комедії “Святе сімейство”. Потім виникло запитання: а яка наступна? Порадився з М. Резніковичем про варіанти, і обоє зійшлися, що п’єса Буковчана найкраще підходить і для мене, і для театру. До повномасштабної війни з Росією у п’єсі мене найбільше цікавили питання, як залишатися собою в екстремальних ситуаціях, як чинити по совісті. Але війна внесла багато нових сенсів. Я навмисне змінив назву п’єси на “Свої”, бо війна йде не лише на лінії зіткнення з ворогом. Війна проходить через серце кожного українця і українки. Як на мене, що більше буде у нас “своїх”, то краще для нашої країни. У людей можуть бути різні погляди, батьки думають так, а діти – інакше. Але при цьому важливо залишатися своїми. Вистава саме про нас, українців, а не якихось абстрактних людей. З самого початку я зрозумів, що ставитиму виставу українською мовою, хоча тоді театр ще був російськомовним. Український переклад, який потрапив до рук, виявився значно досконалішим, ніж російський. Принагідно хотів би згадати лінгвіста Сергія Савіна, який стежить за рівнем перекладів вистав українською мовою в нашому театрі. Він дуже обізнана людина. Допоміг зробити так, аби цей переклад був ще точнішим. Як я вже згадав, наші актори раніше грали російською. Але багато хто з них сьогодні переходить на спілкування українською в побуті, у соціальних мережах. Дехто займається дубляжем. Під час репетицій ми також спілкувалися українською. Тож із мовою у нас проблем не виникало. Працювати над виставою почали вже під час війни. Звісно, це не могло не позначитися на репе-
На новій сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки відбулася прем’єра вистави “Свої” за п’єсою Івана Буковчана “Перш ніж проспіває півень”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
