Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Починали добу культурного відродження й одночасно добу кривавої московської розправи з нашою культурою”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Повернення в пам’яті й слові

Слово Просвіти, №01 за 2024 рік

11 січня відзначається 135#та річниця з дня народжен# ня талановитої української письменниці Галини Журби (Домбровської), яку Євген Маланюк назвав представни# цею “жіночої мужности” в українській літературі. Життє# вий шлях письменниці був пов’язаний і з Одесою: саме в нашому місті в 1908 році вона навчалась на Вищих жіно# чих курсах і випустила свою першу збірку “З життя”. Чикаленка. Отримавши схвальні рецензії, передав твори до друкарні своєї тещі Софії Христо. Невдовзі (власним коштом) вийшла друком перша збірка оповідань Галини Журби “З життя”, в основу яких лягли спостереження авторки. І. Липа, рецензуючи збірку, відзначив гарну мову та вміння письменниці компонувати. Один із примірників книжечки можна почитати в Одеській національній науковій бібліотеці. Там же зберігається і № 5 часопису “Українська хата” за 1909 рік з рецензією Івана Липи. Саме через Андрія Ніковського Журба починає співпрацю з “Українською хатою”, на сторінках якої з’явилося оповідання з циклу “Цвітучий сад”. У січні 1912 року, після появи оповідання “Коняка”, весь наклад “Української хати” було конфісковано. У листі до авторки Андрій Ніковський похвалив молоду письменницю за це оповідання: “Вона (“Коняка”. – В. В.) не тільки по-мистецьки написана, – вона сміла, революційна. Цензор не міг поступити інакше. Будучи цензором, я зробив би те саме”. Саме в цей час Галина Журба залишає Одесу і переїздить до Києва, де живе майже без перерви до червня 1920 року, до моменту відступу польських та українських військ. Серед причин, через які молода письменниця покинула Одесу, – зокрема, закриття Одеської “Просвіти”, внаслідок чого до Києва виїхав Андрій Ніковський, якому Євген Чикаленко запропонував тимчасово очолити газету “Рада”. У 1912–1917 рр. Галина Домбровська працювала у виданнях “Нова рада” і “Київська газета”. Після революції 1917-го – в секретаріаті польських справ при Центральній Раді в Києві як перекладачка. У 1920 році виїздить спочатку до Варшави, згодом – у Тарнів, де до 1922-го працює референтом у справах преси при Міністерстві закордонних справ УНР. Пізніше потрапляє в Рівне, де до січня 1923-го була сестрою милосердя в одному зі шпиталів, а до 1 листопада того ж року – бібліотекаркою в сеймику. У березні 1924 року переїхала до Здолбунова, де була вимушена давати приватні уроки та отримувала літературну стипендію від Українського громадського комітету (Прага). Брала активну участь у роботі Здолбунівської “Просвіти”, яку заснував і деякий час очолював її чоловік Антон Нивинський. У 1925 році родину Нивинських спіткали тяжкі випробування: Галину Журбу та її чоловіка заарештувала польська поліція після наклепу за звинуваченням у приналежності до КПЗУ. На це письменниця заявила, що до цієї партії не належить, а є українською патріоткою, прагненням якої “є освідомлення мас, що вони є українцями, і спрямування їх до утворення в майбутньому незалежної української держави”. Врешті слідство припинили, але подружжя опинилося під наглядом поліції. Переслідувана польською владою за національно-патріотичну діяльність, у 1933 році родина Нивинських була змушена переїхати до Львова. Саме тут з’явився друком великий прозо-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин