Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Українцям необхідно навчитися по-державницьки мислити і по-державницьки вирішувати всі питання”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Під ворожими громами та блискавками Чим дивувала енкаведистів і чим лякала гестапівців “Просвіта” воєнного часу

Слово Просвіти, №01 за 2024 рік

Завжди, а особливо у важкі часи, надійними помічниками й оборонцями для укра# їнців ставали організації “Просвіти” зі своїми провідниками. Найкраще відчули це харків’яни в Другу світову війну, коли в окупованому німцями місті майже два роки активно й багатогранно діяла, допомагала людям виживати, підносила національну свідомість розгалужена мережа просвітянських структур. Василь ГУБАРЕЦЬ, заслужений журналіст України, член НСПУ Своєю всепроникливістю, високим інтелектуальним рівнем, винахідливістю просвітяни приємно вражали не тільки тих, хто начебто прийшов як “визволитель”, а й по-справжньому дивували одвічних ворогів-агентів сталінських енкаведистів. Свідчення цьому – і спогади учасників далеких подій, і пожовклі сторінки радянських архівних документів. Один із них під позначкою “Цілком таємно”, датований 12 травня 1943 року, є нічим іншим, як детально виписаною доповідною наркома держбезпеки УРСР С. Савченка начальникові Українського штабу партизанського руху Т. Строкачу про діяльність групи українських націоналістів у Харкові, очолюваної Володимиром Доленком. Хто ж ця людина (за визначенням наркомівської доповідної, “давній запеклий український націоналіст”), яка в час німецької окупації міста винесла на собі тягар об’єднавчих зусиль патріотів для спротиву ворогу? У Харкові Володимира Доленка знали давно: Слобожанщина – його батьківщина, він тут народився, вивчився на юриста в університеті і працював адвокатом у селянських справах, захищаючи людей із народу. Ще в молоді роки дружба і співробітництво з Миколою Міхновським, основоположником українського самостійництва, вплинули на формування його світоглядних позицій. Харків’яни бачили й чули Доленка в горнилі революційних подій 1917 року, де він виступав одним з організаторів місцевого самоврядування, редагував газету “Рідне слово”, обирався повноважним представником міста до Центральної Ради в Києві. В подальші роки національно-визвольних змагань Доленко був активним членом Українського національного комітету в Харкові, головою політичної комісії Слобожанської ради, а ще організатором Української радикально-демократичної партії. Однак військова інтервенція радянської Росії й окупація Харкова в 1919 році змусили його застосувати інші способи боротьби: працюючи офіційно в колегії адвокатів, він став керівником Харківського підпільного центру – нелегальної антибільшовицької організації, об’єднавши навколо себе групу національно свідомих українців. У характері цієї людини було багато щирої любові й відданості рідній нації і не менше лютої ненависті до споконвічних ворогів – московитських загарбників. Більшовицьким нишпоркам вдалось щось пронюхати, і Доленко опинився у в’язниці. Допомогло його адвокатське вміння захищатися: провину не було доведено. Через якийсь час Володимир Доленко очолив підпільну Українську мужичу (селянську) партію й активно взявся за її розбудову. Діячі партії вважали, що саме завдяки селянству, яке чинило запеклий опір окупаційній владі, можна було повалити більшовицький режим методами політичної боротьби і відновити Українську Народну Республіку. Та чекістам знову вдалось дізнатися про підпільників, і весь провід партії, й велику кількість активістів було заарештовано (керівництво вислали на Соловки, а інших – в середньоазіатські та уральські табори). Під час процесу у справі “Спілки визволення України” більшовицькі судді з прокурорами згадали й про селянську партію, і всі її провідники (заочно і додатково) дістали нові терміни ув’язнення. Доленку як голові оголосили вирок: 10 років. Відбувши термін ув’язнення і з’явившись у Харкові ще до окупації міста німцями, він почав збирати навколо себе багатьох однодумців, спільно обговорювати, що і коли треба робити надалі. Ось як це звучить в енкаведистській доповідній: “Коло старих зв’язків висунуло фігуру Доленка як керівника українських націоналістів м. Харкова. Приступивши в умовах окупації Харкова до організації української націоналістичної громадськості, Доленко з самого початку діяв дуже обережно й обачливо. Не в приклад львівським, а потім київським націоналістам, Доленко Василь Дубровський напівофіційно створює в якості організуючого центру не центральну раду, а так званий “Громадський комітет”. У цьому наркомівському донесенні дуже чітко подано не лише характеристику і зміст діяльності Доленка, а й структуру комітету, названо прізвища його керівного складу, у подробицях викладено методи прийому в організацію, де, коли і з якою метою комітет засідав. Далі 25-сторінковий документ радянської розвідки повідомляє таке: “Легальні зібрання відбувалися в будинку “Національної культури” і були досить багатолюдними. Збиралося до 100 і більше осіб. Офіційно оголошувалось, що це збори “Просвіти”. За всіма ознаками, такі та всі інші дані для доповідної міг зібрати і передати дуже досвідчений агент радянської розвідки, якому, очевидно, вдалося проникнути в ряди комітету, а може, навіть у керівну верхівку. Деякі публікації називають його ім’я: Кіндрат Полуведько, стверджуючи, що “під час організації “Просвіти” кадровий радянський розвідник К. Полуведько, який офіційно працював у міській управі Харкова, передавав німецьким властям списки людей, відданих ідеї самостійної України”. Своїм господарям-чекістам пересилав набагато більше: окрім списків, очевидно, розмови у вузькому колі, настрої, плани “Громадського комітету”. Згадує про нього у своєму “Щоденнику” воєнного часу і письменник Аркадій Любченко, який у роки окупації працював у харківській газеті “Нова Україна”: “…в міській управі заарештовано секретаря управи Полуведька (він колись за Скрипника був секретарем комісії з українізації)”. Серед 26 найактивніших членів “Громадського комітету” у доповідній наркома держбезпеки ця особа посідає 9-те місце і характеризується як викладач німецької мови, котрий після вступу Червоної армії в західні області певний час працював у Львівському сільськогосподарському інституті… Німецьке командування заарештувало Полуведька десь на початку 1942-го. А хто ж тоді постачав інформацію радянській розвідці аж до травня наступного року (доповідна датована 12 травня)?.. Можна висловити здогад, що у середовищі харківських патріотів-націоналістів енкаведисти мали ще якісь джерела дуже точної інформації, щоб так впевнено і в такому обсязі оперувати нею за три місяці до звільнення міста від окупантів. У руках радянської розвідки опинилися не лише програмні й тактичні настанови “Громадського комітету”, а й дані про те, що його існування не було офіційно дозволено німецькою владою, яка згодом заборонила проводити будь-які зібрання активістів цієї організації. Передбачаючи такий хід подій, Володимир Доленко разом з однодумцями ще в перші дні окупації взявся за налагодження діяльності “Просвіти”. За його лідерства формувався керівний склад, підбиралися люди, які могли забезпечити важливі ділянки роботи, розроблялася програма і конкретні плани. Тому природно, коли “Громадський комітет” перестав існувати, його функції абсолютно в усьому перебрала на себе “Просвіта”. Німцям була добре відома заборона “Просвіти” більшовицькою владою, і вони з початком окупації досить поблажливо сприймали відновлення діяльності її організацій. Тривало це до тієї пори, аж поки не ставало відомо про державно-самостійницьке прагнення просвітян, яків Харкові переважно спиралися на рекомендації й поради досвідченого політика Володимира Доленка. Ті поради чітко зафіксовані в документі радянської розвідувальної служби: “Доленко в своїх виступах підкреслював: “Українцям необхідно навчитися по-державницьки мислити і по-державницьки вирішувати всі питання. Треба дипломатично, по-єзуїтськи, обдумано і навіть підступно, зціпивши зуби, діяти в інтересах українського народу”. Доленко в своїй практичній роботі виявляв особливу обережність до політики німців на Україні і рекомендував своїм однодумцям: “Терпіти, не налаштовувати німців проти себе, але в той же час побільше виривати прав”. Очевидно, саме такі настанови, зважений підхід дали змогу харківській “Просвіті” періоду Другої світової війни легально розпочати свою діяльність, гуртуючи навколо себе все більше і більше людей. За рекомендацією Доленка головою ради “Просвіти” обрано його найближчого соратника професора історії Василя Дубровського, якого знали як відомого фахівця музейної справи, перекладача з тюркських мов, захисника пам’яток культури України. У 30-х роках його було схоплено і відправлено в концтабір за традиційно вигаданими звинуваченнями в контрреволюційній і антирадянській діяльності”. Повернувшись із заслання до Харкова лише напередодні війни з німцями, Дубровський швидко здружився з Доленком, став його правою рукою: разом міркували над майбутнім, формували “Громадський комітет”, а паралельно планували й організовували “Просвіту”. Якщо у “Громадському комітеті” були створені відділи (народної освіти, промисловий, торговельний, кооперативний, сільськогосподарський, технічний та низка інших), то в “Просвіті” існували комісії: правнича, науково-філософська, видавнича, соціального забезпечення, шкільна, історична, фінансово-господарська, мистецька, кооперативна, промислово-індустріальна, церковно-богословська. Через ці комісії, різноманітні гуртки, організації української молоді та жінок-українок здійснювалася вся робота “Просвіти” в умовах німецької окупації. Вже одні назви комісій визначили їхню спрямованість й основну сферу щоденних турбот. Василь Дубровський сам очолив правничу комісію, до якої постійно зверталися не лише харків’яни, а й мешканці навколишніх сіл та містечок. Від цієї просвітянської структури люди отримували моральну і ділову підтримку через юридичні поради щодо ставлення до німецьких законів, а здебільшого – правові рекомендації в земельних справах. Особливо відповідальною і вкрай важливою для багатьох мешканців Харкова стала комісія соціального забезпечення. Очолювана заступницею голови ради “Просвіти” Зоєю Сапицькою, вона діяла спільно з профільними адміністративними органами, дбаючи про влаштування людей на роботу, допомагаючи їм у господарстві, в організації конкретної справи. Ця комісія мала завдання відшукувати сім’ї, які залишилися без годувальників через криваві репресії більшовицької влади, забезпечувати їх найнеобхіднішим: продуктами, ма- Володимир Доленко теріальною допомогою, сприянням в облаштуванні житла. На принципах самодопомоги у важкі часи воєнного лихоліття (здебільшого забезпечення харчами, одягом, паливом, грішми) працювали також фінансово-господарська, кооперативна, промислово-індустріальна комісії, хоча всі вони мали ще й інші важливі обов’язки. Суто просвітницьку роботу виконували історична, шкільна, видавнича, науково-філософська, мистецька комісії. Досить діяльною виявилась шкільна комісія, якою керував професор педагогіки Олександр Попов, людина авторитетна й шанована в освітянських колах. Практично всі його пропозиції, рекомендації й побажання активно підтримував і здійснював завідувач відділу народної освіти міської управи Петро Дрига. Вони спільно підбирали і висували керівниками шкіл досвідчених, перевірених у роботі вчителів-патріотів, які забезпечували навчання дітей рідною мовою, а не мовою окупанта, подавали історичні знання про Україну об’єктивно й правдиво, відкидаючи імперсько-більшовицькі брехливі тлумачення. Цікаво було організовано школу-курси для підлітків, після закінчення якої майже всіх учнів перевели одразу до агрономічної школи. Комісія у видавничих справах, що працювала під керівництвом професора Дмитра Солов’я, зуміла оперативно налагодити роботу невеликого видавництва “Українська книжка”, випускаючи просвітянські брошури, навчальну літературу для шкільних потреб. Не маючи власного періодичного органу, комісія зуміла добитися свого впливу на газету “Нова Україна”, в якій тоді працювали письменники Олекса Варавва, Аркадій Любченко, Анатоль Гак, Олекса Веретенченко, історик Олександр Оглоблин. Важливу роль при цьому відіграв Володимир Доленко, гостро критикуючи зміст і форму публікацій газети, що змусило редакцію звернутися в “Просвіту” з проханням рекомендувати (“Новій Україні”) професійних авторів, які могли б пожвавити висвітлення на її сторінках важливих питань, у тому числі й просвітянських. Масові заходи успішно організовувала мистецька комісія,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин