Добра справа · “Нині на Михайлівському майдані Житомира величаво стоїть правильний, грамотний і прихильний до української мови Іван Огієнко”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Як шість останніх літ Огієнко був “Ілларіоном” Хроніка виправлення зайвої літери на пам’ятнику Великому Українцю з нагоди дня народження Івана Огієнка 2 січня
Слово Просвіти, №01 за 2024 рік
Ця коротка історія в майбутніх, чесно написаних, підручниках з історії Українського державотворення може стати показовим прикладом реального стану справ у “гумані# тарній аурі нації” (вислів Ліни Костенко). Йдеться про хронічно нехлюйське ставлення і держави, і передової її інтелігенції до тривожного явища духовної й освітньої деградації суспільства загалом та чи не повсюд# ної зневаги до державної мови зокрема. Далі трохи дивної і незбагненної хроніки.
Микола ТИМОШИК, доктор філологічних наук, професор, журналіст Світлини автора
Наприкінці червня 2017 року в Житомирі урочисто відкрили перший в Україні пам’ятник видатному землякові полісян і Великому Українцеві Іванові Огієнку (митрополиту Іларіону). Пам’ятник справжній, на весь людський зріст, а не традиційне погруддя, яке зазвичай робиться нашвидкуруч до певної ювілейної дати. Тут залишаю поза берегами цієї публікації позбавлену логіки мотивацію замовника і спонсора проєкту – житомирської громади (ініціатором і виконавцем був відомий украї скульпторі Василь Фещенко) бачення в камені, в центрі міста, постаті знаного на весь світ колишнього брусилівчанина не в образі молодого, енергійного ученого і державника, а в покритій посивілу голову камилавці з наміткою та довгій чернечій рясі з митрополичими обладунками на ній. Адже на пору вимушеного полишення рідного краю і України Іванові Огієнку виповнилося всього лиш 39 літ, а високий церковний сан митрополита він набув значно пізніше, через багато літ скитальництва Західною Європою і Канадою. Таким його в Україні ніхто не бачив. Сучасники ж на Батьківщині запам’ятали його саме викладачем, журналістом, літератором, професором, ректором, міністром, державником тимчасовим головою уряду УНР, активним просвітянином. Втім до означеної теми ця деталь не є принциповою. Хоча, саме це друге ім’я діяча – митрополит Іларіон, з яким він прожив в еміграції вільним, а в нас забороненим, і зіграло з житомирським пам’ятником злий фатум. Церемонія відкриття пам’ятника (як безпосередній учасник того дійства можу потвердити) проходила урочисто і, незважаючи на рясний дощ, за великого здвигу народу – Михайлівський майдан обласного центру був ущерть переповнений. Чин освячення здійснювали вищі ієрархи тодішньої УПЦ КП на чолі з майбутнім предстоятелем канонічної
Напис із помилкою
Пам’ятник Іванові Огієнку (митрополиту Іларіону) в Житомирі в день відкриття, червень 2019 р.
ПЦУ митрополитом Епіфанієм. Слово мали поважні промовці зі столиці та краю. Лунали й народні пісні на слова Огієнка. Підніжжя монументу було рясно вкрилося червневим буйноквіттям. Прикру помилку на мармуровому п’єдесталі виявили наступного дня. Великими золотистими літерами на червоному граніті було висічено “Митрополит І л л а ра р і о н”, а в другому рядку – “Професор Іван Огієнко”. Немає сенсу тепер з’ясовувати: як так могло статися? Адже відкривали не вивіску на черговому “генделику”. І не малограмотні комерсанти. Проєкт здійснювався під опікою Мінкультури, хід виконання і остаточний варіант мала би приймати державна комісія. У цивілізованому, державницьки зрілому суспільстві така прикрість апріорі неприпустима. А якби так раптом і сталося, то помилку виправили б уже наступного дня. Коштом, звісно, не вибивальника літер на мармурі, а відповідального контролера від влади, громади, міста, області. У Житомирі ця історія затягнулася на… цілих шість літ.
Саме стільки часу житомирська спільнота публічно толерувала ось цю кричущу, нахабну і нічим не виправдану безграмотність. І де? У візитівці міста, на знаковому пам’ятнику, в самому імені мовознавця світової слави, першого перекладача Біблії українською, автора десятків підручників, посібників, словників, зрештою міністра освіти в уряді УНР. Того міністра, який рішуче не визнавав угодовської гри з ворогами українського в Україні в так звану м’яку українізацію. Міністр Огієнко рішуче звільняв зі всіх керівних посад у школах, гімназіях, інститутах і єдиному натоді українському університеті в Кам’янці-Подільському усіляких недоуків, плагіаторів, пристосуванців, не фахівців і не патріотів. Варто було сподіватися, що в інформаційному полі області з’явиться кілька гострих сигналів, трохи аналітики, публіцистично наснажених розмислів із теми. Та варто було з’явитися двом-трьом ефірам на популярних місцевих каналах, кількох публікацій у місцевій пресі, пару інтерв’ю із фахівцями, щоб збурити громадську думку, викликати в неї ідею несприйняття байдужості щодо архіважливового гуманітарного питання. Не було, не з’явилося, не викликало, не сталося. Пам’ятник безграмотності (я би так назвав ту давно очікувану скульптуру) жив своїм життям, а місцева інтелігенція та влада – своїм. 2018. Автор цих рядків уперше підняв це питання публічно. ПеD ред керівництвом обласних оргаD нізацій національних спілок письменників, журналістів, таD кож обласного відділення ВУТ “Просвіта”. Звісно, що ці органіD зації хронічно безгрошівні, позбавлені владних важелів. Але традиційно вхожі в кабінети до влади, стало нагороджувані нею, систематично присутні у всіляких місцевих журі, дорадчих комітеD тах і комісіях. Більшість із них удостоєні лавреатських звань, втім числі і премії Огієнка. Отож, до голосу таких мала б прислухаD тися – якщо не у владних коридоD рах, то бодай громадськість. А воD на, як стверджує наша історія, часто буває потужною силою. За авторитету провідників. 2019 і 2020. У справі про два “Л” в імені Огієнка беру слово на засіданні комітету в справі премії Огієнка. Традиційно до складу цього комітету входять представD ники творчих спілок ЖитомирD ського краю і відповідальний представник обласної держадміD ністрації. Те було почуте. Однак реакції не було жодної. 2021. З наближенням 140-ї річниці з дня народження ОгієнD ка (припадала ця дата на 2 січня 2022 року) було надіслано за моїм підписом листа від Благодійної громадської організації “ФундаD ція імена митрополита Іларіона (Огієнка)”. Йшлося по участь влади краю у втіленні всього лиш трьох конкретних пропозицій: 1. Провести упродовж березня-травня 2022 року в усіх колишніх сільських райцентрах області та в обласному центрі проD світньоDкультурологічний захід під назвою “Запізніле вороття” у формі мультимедійної розповіді про життєвий і творчий шлях цієї особистості. (Прес-реліз заходу, який із великим успіхом проходив у більшості обласних центрів та кількох зарубіжних країнах, додавався). 2. Закупити для бібліотек області бодай по 100 примірників книг про життєпис та творчість Огієнка (“Його бій за державність” і “Запізніле вороття”) та твори самого Огієнка, які натепер видані Фундацією. 3. Виправити прикру помилку на пам’ятнику І. Огієнку в центрі Житомира в слові ІЛАРІОН (стоїть два Л замість одного, що для мовознавця світового рівня, яким був Огієнко, є наругою, а для житомирської громади – докором у її безграмотності). За умов початку російськоукраїнської повномасштабної війни виконання двох перших пунктів вимушено відклалося. А третій ніщо не заважало виконати. Однак виконувати не поспішали. 2023. 2 червня. Під час вруD чення премії Огієнка тогорічним лавреатам зі сцени БрусилівськоD го будинку культури знову пубD лічно прозвучала моя пропозиція прибрати, зрештою, ту трикляту зайву літеру “Л” із мармурової плити. Цього разу крига почала скресати. І тут належить заслужена подяка за конкретику в подібних справах нинішньому заступнику голови Житомирської ОДА Юрію Денисовцю. Нині на Михайлівському майдані Житомира величаво стоїть правильний, грамотний і прихильний до української мови Іван Огієнко (митрополит Іларіон). На завершення – часто повторювана в таких ситуаціях фраза самого Огієнка: “Крапля камінь точить”. Таки точить!
Цей же пам’ятник з виправленим написом, вересень 2023 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
