Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Як у розлузаній насінині добре видно зернину, таку серцевині епіграми автор виявляє чіткість думки”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

“Навіщо людство потерпає, а дурості не полишає?..” Штрихи до епіграм Олександра Шугая

Слово Просвіти, №01 за 2024 рік

Петро ЗАСЕНКО Але ми, колеги з бойового загону “шістдесятників”, до якого належить не тільки так зване вузьке коло окреслених зашореними критиками та літературознавцями “вибраних осіб”, недооцінили можливостей О. Шугая. Ні, його, як інших, не розпинали можновладці, не позбавляли праці. Він і “не сидів за ґратами”, а писав, як кажуть, у шухляду. (Цей факт може засвідчити доволі оригінальна і глибоко викривальна повість “Ярмарок, або День святого Іллі”, надрукована аж тепер, через пів століття, в авторитетному львівському часописі “Дзвін”. Не кажемо вже про інші твори, написані в той глухий час, але досі не опубліковані). Працюючи журналістом і видавничим редактором у згаданий період, О. Шугай якомога сприяв публікації творів інших авторів та упорядників неординарних, знакових книг (ось хоч би й першої в ХХ столітті антології давньої української поезії “Аполлонова лютня”). Отож не передбачили з’яву О. Шугая в новому, до речі, нелегкому літературному жанрі – гумору та сатири, до якого уже в зрілих літах підштовхнуло його саме життя. Справді, пройдено значний творчий шлях. За цей час написано й видано унікальні дослідження про творчість відомих (і призабутих та переслідуваних) письменників, зокрема, Аркадія Казки, Василя Мисика, Івана Багряного, Григора Тютюнника, Ліни Костенко (на документальній основі, з переконливими реальними фактами і в оригінальній, художньо поданій гостросюжетній формі вперше викрито зло радянської системи – комуністичну цензуру). Та найважливішим поштовхом до епіграм, безперечно, стали не тільки останні драматичні події у світі (той-таки COVID-19), а й епохальна битва (повномасштабна війна) України у відстоюванні нею своєї неповторності, незалежності з одвічним ворогом – імперською Росією… Олександер Шугай у своїй журналістсько-літературній роботі, по суті, продовжує бійцівську науку наших письменників-попередників, які вписали славні сторінки української літератури в роки найтяжчих випробувань. Вчитуючись в епіграми поета (жанр епіграми, тим паче політичної, на сьогодні в нашій літературі, на жаль, дещо призабутий), мимоволі згадуєш творчість поета і громадського діяча Василя Еллана-Блакитного: він ще на початку минулого століття у віршах “Удари молота і серця”, “В розгулі п’яної стихії” (зауважмо, як ця назва точно накладається на криваві епізоди нещодавнього вандалізму, який чинили московські нелюди на підступах до Києва). Віршовані гуморески, епіграми, байки, пародії поета-сатирика засвідчують те, що Василь Блакитний живу творчому запалі, шукав рвучкий енергійний ритм, зовнішню і внутрішню динаміку вірша. А його відданість рідній землі висловлена в афористичному зверненні: “Тобі, Україно моя, і перший мій подих і подих останній тобі. Я сію слова на нивах твоїх – посію слова, хай з них виростуть трави, і квіти розквітнуть, а онуки на чоло тобі покладуть з них вінок…” Після Лютневої революції 1917 року в Чернігові з’явилися молодіжні спілки. Одну з них – “Боротьбу” (за назвою підпільного друкованого органу) – очолював Василь Блакитний. Його однодумці вважали себе революціонерами селянського кореня. Тільки вони, мовляв, є партією українського трудового селянства, численна більшість якого є основою нашої нації. Складний час диктував складну еволюцію, боротьбу думок, поглядів. 1919 року Василю Блакитному довелося вести переговори з представниками Виконкому Комінтерну, зустрітися з Леніним. Більшовицька віроломна сила підступництвом і терористичними замахами зламала хребет боротьбистам – у березні 1920 року Всеукраїнська конференція цієї української партії змушена була ухвалити постанову про самоліквідацію партії “боротьбистів”. З 1920 року Василь Блакитний – головний редактор центральної газети “Вісті ВУЦВКу”, у тодішній столиці України Харкові при цій же газеті створює додаток “Література, наука, мистецтво”. Працює головою Держвидаву України, керує організацією пролетарських письменників “Гарт”, організовує видання першого українського сатиричного журналу “Червоний перець”, а також і нині успішного популярного журналу “Всесвіт”. На сторінках цих видань майже щодня друкувалися твори (гуморески, епіграми, новели, фейлетони) Василя Блакитного. Короткими, чіткими, гострими поезіями сьогодні оперує Олександер Шугай. Шанований львівський часопис “Дзвін” під орудою відомого прозаїка, теж колишнього “шістдесятника” Юрія Коваля, починаючи з позаминулого року, систематично вміщує добірки його вельми актуальних, нещадно викривальних творів. І так природно й доречно до його гнівно-сатиричних інвектив, відверто мовленого і спрямованого на викриття історії бандитського змісту російської імперії пристає Елланівське визначення “віршем по морді”: Не заздрю лаврам писак І принизливим трубадурам. Коли що негаразд (Я не гордий) Р#раз! Р#раз! Віршем по морді!.. Часто автор, аби не схибити в ударі, б’є навідліг… Цього ляпасу на сьогодні заслуговують усі ті, хто по-бандитськи порушує міжнародні дипломатичні угоди про позаблоковість України, про ненапад на молоду обеззброєну державу і не тільки… Будьмо самокритично відвертими: дехто і з наших “писак” з високої трибуни Верховної Ради України в запалі, в полоні сліпої ейфорії виголошував зречення посталої, а по суті, відродженої з-під уламків СРСР, суверенної держави від ядерного потенціалу. COVID не був у нас гарантом – Був Будапештський меморандум… Тепер дивується COVID. Хто Україні дасть одвіт: “Були запевнення, розмови… А чим ви думали, панове?..” Найкраща відповідь, нарешті – Радянські танки в Будапешті… (“COVID і Будапештський меморандум”) Ця болісно-пекуча епіграма з’явилася ще в першій антивоєнній збірці О. Шугая з влучною назвою “Закрийте небо!” (“Дніпро”, 2022; потім – у його однойменній, доповненій віршами книжечці там-таки, у “Дніпрі”, 2023). Написано її 29 квітня 2021 року. По суті, це був глас вопіющого. До тих, хто здатен почути. Перші антивоєнні (ковідні) епіграми автора побачили світ на сторінках газети “Літературна Україна”. Олександер Шугай – і розголошувач, і викривач щоденних документальних фактів, які нам щедро подають ЗМІ. Як у розлузаній насінині добре видно зернину, так у серцевині епіграми автор виявляє чіткість думки, несподіваність образу: COVID і ніч… О цій порі Погасли раптом ліхтарі… (Занадилось рашистській дурі Ударить по інфраструктурі…) Хоч в око стрель!.. Нема стежок – І навіть у COVIDа шок… Враз – Місяць, сповнений краси: Рашисте, спробуй – погаси!.. (“COVID і… Місяць”) В основі кожної епіграми подія – сьогоднішня чи історична, яка бентежить нас, українців. Та подія, звичайно, будить у читача насторогу, небайдужість, потребує своєрідного реагування. А оскільки література займається людинознавством, то письменник мимоволі виступає в ролі своєрідного діагностика – відкривача тієї чи іншої події. Далі він мовними засобами майстерно відкриває суть названого явища: Війна – мистецтво, справжнє диво, Світ без війни – хіба можливо?.. Про що б тоді, скажіть, брехали Політики і генерали?.. (“COVID, війна і світ”) Або з підслуханої розмови: Сказав сусідові сусід: “Я пса свого назвав – COVID… Він потайний і, проклятущий, На мене кидається… Злющий…” “А я свого – ні, не вгадаєш – Зву Путіним”, – сказав товариш… “А що ж такого пес накоїв, Що Путіним ти удостоїв?..” (“COVID і ймення Путін”) Ще такі рядки: Неандертальці ж атакують – Вбивають, нищать і грабують… Яка насправді нині ера?.. Чи укриття – не та ж печера?.. Не від хорошого життя COVID втікає в укриття… (“COVID і укриття”) Тут слід відзначити важливу творчу знахідку автора: COVID у нього діє постійно і скрізь не просто так собі, для розваги, а як частка живого, яка, на думку вчених, існує на планеті споконвіку, і саме це дає змогу вільно оперувати історичними фактами в часі та просторі. Цікаво, своєрідно, чи не так? Відшліфованість кожної епіграми (чіткість форми, логічне мислення, ненав’язливе римування) забезпечує читачеві сприймати сказане автором як довірливу бесіду. Водночас відчувається глибока зосередженість автора на конкретно обраній темі – тим самим Олександер Шугай глибше “дістає” тих, хто хижо займається політичними викрутасами, проявляючи відверто фашистську ненависть щодо людства. За жанром саме ця творчість Олександра Шугая – публіцистична сатирична поезія у віршованій формі. (Як слушно завва- Свого часу мені, редактору, випало благословити в світ першу збірку віршів Олександра Шугая “Ромен#цвіт” (“Молодь, 1966 р.). А пізніше до# велося бути й боярином на весіллі, коли Сашко, родом із Сумщини, одру# жувався в мальовничому селі Опака на Львівщині. Хто міг тоді подумати, що автор ліричних поезій та полум’яної публіцистики (його “Соняшники”, на диво, точно виразили суть московсько#більшовицького тоталітарного режиму, який довго панував над Україною: “Шляхи… Шляхи... Кругом… Кругом… / А ноги не ідуть. / Ми всім, усім б’ємо чолом, / А нас у чола б’ють…”), згодом звернеться до гумору та сатири?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин